Як стати гайдом для незрячих та слабозрячих бігунів: історія Дмитра Дущака
Фото: Дмитро Дущак
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі налічується від 40 до 45 мільйонів людей з повною втратою зору, а ще близько 35 мільйонів мають суттєві порушення зору. В Україні кількість незрячих осіб сягає приблизно 100 тисяч. Попри ці труднощі, такі люди ведуть активне й насичене життя: вони здобувають освіту, працюють, подорожують, створюють родини, займаються спортом і навіть беруть участь у марафонах.
Звісно, самостійно подолати дистанцію на змаганнях для людини з порушеннями зору — велика складність. Тому для таких спортсменів існують спеціальні гайди, які супроводжують їх під час забігу, тримаючись у зв’язці й допомагаючи орієнтуватися на трасі. Щоб стати таким гідом, потрібне не тільки бажання, але й важливі знання та розуміння правил, необхідних для цієї роботи.
Дмитро Дущак, юрист за професією та бігун-аматор (також він є автором популярного телеграм-каналу "Бігануті"), вже п'ять років є гідом для незрячих та слабозрячих бігунів. Він ділиться своїм досвідом, розповідаючи, як він став гайдом і з якими викликами зіштовхується під час такого виду спорту.
Про початок шляху у супроводженні незрячих бігунів
Десь у 2020 році я побачив у соцмережах оголошення про пошук гайда — особи, що супроводжує — для бігової події під назвою Last One Standing. Формат цієї гонки був досить нестандартний: на кожне коло завдовжки 7 кілометрів давалася одна година. Якщо ти встигаєш пробігти його швидше, наприклад, за 45 хвилин, то маєш 15 хвилин на перепочинок. Після цього — нова година і знову ті самі 7 кілометрів. І так — без кінця. Перемагає той, хто залишиться на дистанції останнім і зможе пройти фінальне коло в межах відведеного часу.
Я вирішив відповісти на запит і прийшов на цей івент. Там познайомився з групою бігунів з порушенням зору — серед них були як люди з частковою втратою зору, так і повністю незрячі. Саме тоді я вперше зустрів Руслана, з яким згодом почав регулярно бігати. А на тому старті я був гідом для Юлі — дівчини, яка мала слабкий зір.
Тоді мені просто було цікаво спробувати. Але з кожною новою гонкою та новими знайомствами з бігунами мотивація змінювалася — ставало все більше бажання бути корисним і розділяти цей досвід із тими, хто справді потребує підтримки.
Про досвід участі у забігах
Мій перший супровід був саме на тій гонці — дистанція 7 кілометрів. Відтоді було чимало стартів різного формату. Я брав участь у змаганнях типу Backyard Ultra (колишня назва — Last One Standing), а також у двогодинних бігових івентах, де треба було пробігти якомога більше кіл за відведений час.
Також було три напівмарафони, три акватлони (поєднання плавання і бігу), два спринти, одна олімпійська дистанція з триатлону та ще одна середньої дистанції — формат 70.3. До всього цього додаються десятки, а може й сотні годин бігових і велотренувань.
Наразі ми активно готуємося до повного Ironman — це, без перебільшення, виклик для кожного з нас.
Як знаходяться незрячі бігуни — і як до цього готуватись
Шукати таких людей спеціально мені не доводиться — зазвичай вони самі виходять на зв’язок через знайомих, інші старти або спільноти. У цьому середовищі дуже працює особистий приклад і "сарафанне радіо".
Щодо навчання — спеціальних курсів чи програм для гайдів не існує. Усе пізнається через практику. Треба просто почати тренуватися разом із незрячими бігунами, звикати до формату, до темпу, до ритму спілкування. Іншого способу не існує.
Техніка, правила та комунікація під час бігу
Гайд — це очі незрячого спортсмена. Тому найголовніше правило — озвучувати все, що відбувається навколо: зміну покриття, бордюри, повороти, перешкоди, спуски й підйоми, інші бігуни, глядачі.
Комунікація в нас дуже проста. Ми говоримо вголос — описуємо ситуацію. У нас немає якоїсь особливої мови сигналів, хоча подекуди користуємось короткими командами. Наприклад, коли попереду бордюр, я кажу: "вгору" або "вниз". Але це наша умовна система — в інших парах можуть бути свої коди.
Що найскладніше у ролі гайда?
Найбільший виклик — наважитись стати гідом. Бо якщо незрячий спортсмен обирає саме тебе, це означає одне — він довіряє. І ця довіра дуже глибока. Людина повністю покладається на тебе не лише під час старту, а й на етапі підготовки: тренування, логістика, навіть моральна підтримка.
Про страхи, труднощі та відповідальність
Бували моменти, коли було справді страшно. Найяскравіший випадок — на тренуванні з плавання. Ми були далеко від берега, і я випадково захлинувся водою. Не можеш дихати, не можеш сказати ні слова — просто паніка і відчуття, що задихаєшся. Це один із найнеприємніших досвідів.
Бути гідом — це не тільки техніка чи фізична форма. Найголовніше — вміння брати відповідальність не лише за себе, а й за людину, яка йде з тобою нога в ногу.
Довіра — це основа всього. Її неможливо нав’язати або зімітувати. Вона народжується тільки в процесі спільної роботи — під час тренувань і щирого спілкування. У когось це відбувається після одного-двох тренувань, як було у мене. А бувають випадки, коли люди довго працюють разом, але так і не знаходять взаєморозуміння — інколи все закінчується конфліктами.
Найбільш емоційні моменти
Найсильніше мене зворушують моменти, коли зовсім незнайомі люди підходять після змагань і дякують. Вони кажуть, що наша пара — це приклад сили духу, витримки й справжньої командної роботи. І тоді я розумію, що все це має значення не лише для нас із Русланом, а й для тих, хто дивиться збоку.
Що порадити тим, хто хоче спробувати себе у ролі гайда?
Порада одна — просто спробуйте. А якщо вже вирішили, що хочете бути частиною цього шляху, пам’ятайте: вся відповідальність — від першого кроку до фінішу — лежить саме на вас. Але натомість ви отримаєте абсолютно унікальний досвід, якого не дасть жоден інший формат бігу.
