Що треба знати про фільм "Довбуш": розповідає режисер

Постер фільму "Довбуш". Фото: Kinomania Film Distribution

Історичний пригодницький екшен "Довбуш" режисера Олеся Саніна вийшов у прокат 24 серпня. Фільм про ватажка загону опришків Олексу Довбуша — це одна з найбільш очікуваних українських прем'єр не лише цього місяця, а й останніх років.

Дія відбувається в Карпатах на початку 18 століття. Брати-гуцули Олекса та Іван Довбуші тікають у гори через свавілля і жорстокість польської шляхти. Вони стають опришками та опиняються поза законом. Шукають помсти панам за вбивство батьків, але починають конфліктувати одне з одним. Перший прагне справедливості, другий — грошей. Згодом, за сюжетом, Олекса готує та очолює повстання селян на Покутті.

Це сучасне прочитання однієї з найколоритніших історичних постатей — карпатського лицаря Олекси Довбуша. Його ім'я стало безсмертним, тому що цінності, за які він боровся, поза часом. Свобода і справедливість, вірність своїм переконанням, любов до рідної землі сьогодні хвилюють так само гостро, як і три століття тому, — йдеться в описі.

Це третій ігровий повний метр творця історичних стрічок "Мамай" і "Поводир" Олеся Саніна. "Довбуш" став найдорожчим фільмом в історії українського кіно. Бюджет становить 120 млн грн. 

Головну роль виконав зірка "Безславних кріпаків" Сергій Стрельников. Також у стрічці знялися Олексій Гнатковський, Дар'я Плахтій, Роман Ясіновський, Ростислав Держипільський та польські актори Матеуш Косьцюкевич, Єжи Шейбал, Агата Бузек.

Більше про свій фільм режисер "Довбуша" Олесь Санін розповів під час пресконференції після допрем'єрного показу, що відбувся у столичному кінотеатрі "Оскар" у торговельно-розважальному центрі Gulliver. Ось найцікавіші цитати.

Про суть фільму

Цей фільм — моє особисте бачення легенди про Олексу Довбуша. Звичайно, кіно створено на основі історичних документів, але не біографічне. Це історія про легендарну особистість та моє власне трактування цієї постаті та інших образів. Розповідь про людину, яка хотіла просто жити, але за певних обставин їй довелося взяти до рук зброю. 

Про історію та легенду про Довбуша

Історія Довбуша розгорталася в містичний час, коли люди вірили у близьку присутність Бога. Вони жили близько до неба, залежали від усього й боялися всього — неврожаю, грози, ведмедя, армії, податків, влади. Тому шукали собі когось, хто прийде та врятує їх. І час від часу знаходили такого месію. 

Одного разу сталося так, що Олексій Добощук сам вирішив боротися за власну свободу, бо ніхто інший не міг. Сказав: "Я не відступлюся, не втечу зі своєї землі, я буду за неї боротися, я хочу жити щасливо тут, на своїй землі". Тоді за ним пішли інші та стали з ним пліч-о-пліч, і виникло щось схоже на опір. А сам його вчинок надихав людей століттями. 

Реальний опришок Добощук, який став прообразом Олекси Довбуша, напевно, народився 1700 року. Але єдина дата, яку ми знаємо достеменно — день його загибелі 24 серпня 1745-го. Але це дата не його смерті, а день, коли почалося його безсмертя. Коли історія та слава про нього стала більшими, ніж він сам. І його ім'я стало означати більше, ніж його реальне життя. Він став легендою. 

Про натхнення й мету роботи над стрічкою

Якщо історія не полонить, немає чого нею займатися. Заради грошей і слави точно не варто. Мене наснажувало переконання, що ця історія важлива для мене особисто й іншого шляху немає.

Я далекий від того, щоб знімати для когось, хоч і знаю, що таке творити для великої аудиторії. До того ж в Україні кіно важко народжується, що стосується і пошуку фінансування, і виходу до масового глядача. Щоб бути показаним сьогодні, наш фільм теж пройшов складний шлях.

Тому я вибираю такі ідеї, як Олекса Довбуш. Це моя земля і мій екран, тож я буду за нього боротися. Адже наші діти дивляться іноземні фільми з чужими образами й не чують рідної мови та не знають своєї історії. Тож я потроху борюся як за територію екрана, так і за душі людей. 

Про зацікавлення та вивчення теми

Як і всі юнаки, я ходив у гори й захоплювався історією Олекси Довбуша. Що далі я з нею йшов у житті, то складнішою, а водночас цікавішою вона для мене ставала. Вивчав архіви та спілкувався з людьми, які досліджували цю постать і ту епоху.

Зрозумів, що це історія не однієї людини, а багатьох. Крізь неї знайшов для себе героя, який дасть мені змогу розповісти глядачу про те, як сподіваємося, що хто з'явиться і нас врятує. У часи, коли люди важко живуть, пригнічені, в них забирають свободу і немає іншої надії, ніж на месію, — вони знаходять героя. А потім його ім'ям називають скелі, стежки та все що завгодно. 

Це історія про те, як ми сьогодні говоримо: "Слава Україні!" й відповідаємо: "Героям слава!". От моє кіно — це дослідження про героя і про славу. Зокрема про те, кого ми називаємо героєм. Іноді не тих, хто хоче сам ним бути, а ніяк не може стати, тому що люди не визнають. І про те, для чого потрібна слава та що вона робить з людьми. Такі мої художні розвідки на основі легенди про Довбуша.

Це не байопік і не підручник, а скоріше вертеп. Моя легенда з тими персонажами, про яких я дізнався. Але що стосується історичної достовірності, то костюми, декорації та інші атрибути епохи на екрані — це такий маленький рухомий музей. Машина часу, в яку має потрапити глядач. 

Про кастинг

Кастинг був складний через величезну кількість персонажів. Є таке правило моєї професії, яке мені сказали вчителі: "Якщо ти не маєш виконавця на роль Гамлета, для чого тобі мріяти, щоб робити про це кіно чи виставу?"

Я знав, що в мене є актор, який зіграє Олексу. А також актор, який втілить Івана, та актриса, яка виконає роль Марічки. Тож далі вже шукав ансамбль до наявних солістів. Я навіть спеціально запитував, щоб перевірити передусім себе, чи можлива альтернатива тим, кого я вибрав. Виявилося, що ні. 

Про роботу з акторами

Я вдячний усій знімальній групі, яка повірила мені й пішла за мною. Наші боги — це артисти в кадрі. Ми все це робили для них. Заради митей на екрані, коли вони розповідають свою історію, люблять, ненавидять, зраджують, роблять подвиги. 

Ми старалися, щоб акторам було на зйомках комфортно, адже робота була важкою: їх підпалювали й топили, вішали на скелі й на хрестах, змушували бігати, підійматися в гори та спускатися в печери і навіть змушували вивчати інші мови. 

Про головну роль

Однією з головних цілей було, щоб люди визнали легендарного героя у виконавцеві головної ролі. Коли ми приїжджали кудись на зйомки, у нас передусім цікавилися, хто грає Олексу Довбуша. Це головне, що нас запитували всі люди, які потрапляли випадково чи спеціально на знімальний майданчик. Усі хотіли побачити, який же вигляд має той Довбуш. Ми показували їм Сергія Стрельникова: "Ну цей". Тоді вони дивилися й казали: "Най буде". Тож кастинг вдався. 

Про виробництво фільму

Виробництво тривало п'ять років. Але все так затягнулося не тому, що Санін довго дивиться в небо й думає, як робити кіно. 100 знімальних днів — це досить стандартно для такого великого і складного фільму. Але вони були розтягнені в часі, та не з нашої провини чи бажання. 

Спочатку ми знайшли інвесторів, які вклалися в картину. Маючи їх, пішли до держави за додатковими коштами, безпрецедентними для українського кіно. Тоді почали фільмування. А потім сталася пандемія. Зупинилися бізнеси, й люди взагалі не знали, що буде далі, дихати боялися, волю втрачали. Не всі люди, які з нами починали працювати, залишилися. Багато що змінилося під час цієї великої незапланованої перерви. Після цього ми були змушені шукати додаткове фінансування, а тоді продовжили фільмування. 

Про найскладніші моменти

Найважче було чекати. Знайти в собі сили й вести за собою творчу групу. Тому що ти капітан, а для нього найгірше не шторм, а штиль. І важливо було, що ця історія не померла в тобі. Також складними були сцени сплаву річкою, коли актори працювали у стихії, була робота з тваринами й епізоди, що вимагали зйомок високо в горах — понад 1900 м над рівнем моря. 

Але не тільки у трюках річ. Важливо було весь час тримати зв'язок з акторами. Щоб вони розуміли, як у цих величезних розривах залишатися в тонусі та продовжувати грати своїх персонажів. Для цього я придумав свій режисерський трюк. Першою ми відзняли фінальну сцену, що вирішувала все для героїв, характерів, стосунків, динаміки. Тож далі нас рухало вперед розуміння того, який стиль оповіді й художніх рішень та який рівень конфлікту та емоцій, куди приходить персонаж і чим закінчується історія. І ми п'ять років йшли до того, щоб усе це втілити до кінця. 

Про масштаби й завдання

Ми робили велику конкурентоспроможну картину для великих екранів. Інакше не варто йти в ці історії. Не маючи людей і бюджету, починати працювати з такими фактурами. Якщо вже втілювати це, то робити по-справжньому.

Ми залучили найкращу команду фахівців із кіно й, напевно, найкращу команду консультантів-виконавців. У фільмі багато реконструкції та реставрації музейних речей або навіть тих, які вже зараз не існують. Усі завжди думають, що на Гуцульщині підемо до бабів і дідів, назбираємо по скринях кресані й будемо знімати. Бачимо, що це не вдається. Тому що світ кіно зовсім інший, а зображувана нами епоха не існує в матеріальному світі. Тому що Гуцульщина, яку ми знаємо, навіть музейна — це кінець 19 — початок 20 століття. А та доба, про яку ми розповідаємо, практично інакша.

З цієї причини у фільмі виготовлено або реставровано буквально все. Декорації, костюми, меблі, навіть зброя. Наприклад, Сергію Стрельникову довелося стати справжнім майстром володіння барткою. Цьому передувала величезна консультативна, реставраційна й пізніше вже робота власне із самим матеріалом. Він півтора року готувався до однієї сцени щодня.

Про прем'єру 

Вихід у прокат у День Незалежності має кілька значень. По-перше, наше кіно трошечки про незалежність. По-друге, 24 серпня — день смерті Олексія Добощука, а водночас його безсмертя. А загалом ми йдемо саме зараз до глядача, тому що це свято нашої перемоги духу. І ми теж показуємо, що не здаємося. Що ми сильні й подолаємо все. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter