Північний міст у Києві: з московською назвою та без ресторану
48 років тому, а саме 3 грудня 1976-го, був введений в експлуатацію Московський міст. Нині він має назву "Північний" та пов'язує правий берег Києва з житловими масивами Райдужний, Троєщина, Воскресенка. Як будували славетну переправу та яку репутацію вона має сьогодні?
Читай також: Старий Дарницький міст, якого більше немає
У другій половині 1960-х років лівий берег Києва стрімко розвивався: на півночі — Воскресенка, на півдні — Харківський масив. Тоді вже були побудовані міст Патона та міст Метро, але для сполучення двох берегів їх було замало. Партія розглядала два варіанти — звести переправу на півдні або на півночі. І зрештою вибрала другий, адже на півночі планувався великий житловий масив Троєщина.
Московський міст почали проєктувати в 1968 році. Його появу запланували недалеко від уже наявного Рибальського (тоді Петрівського) залізничного моста. Якби проліт нової переправи був закоротким, габаритні судна не змогли б безпечно маневрувати. Тому команда на чолі з українським інженером-будівельником Георгієм Фуксом мала зробити проліт моста якомога довшим.
Реалізувати великий проліт вирішили завдяки вантовій конструкції: це коли мостове полотно підвішується за канати (ванти) до високого стовпа — пілона. У тодішній Європі таке рішення було піком моди в галузі мостобудування. А ось для СРСР вантові мости були в новинку.
Ми насилу отримали дозвіл будувати такий вантовий міст завдовжки 700 і прогоном без опор 300 метрів. Але ця важка та ризикована робота була дуже цікава! Для того часу конструкція мосту була унікальною. Замість залізобетонної плити тут під дорожнім покриттям вантового мосту лежить тонка металева плита, яка дає змогу мосту прогинатися. Доти в країні нічого подібного не застосовували, — переказує слова Георгія Фукса "Клуб Корінного Киянина".
Північний міст став першим у СРСР вантовим мостом з одним пілоном! Довжина вантового прольоту, який розташований біля лівого берега, складає 300 метрів. Він підвішений за пілон висотою 119 метрів вантами зі сталевих канатів.
Форму пілона у вигляді літери "Л" придумав архітектор Анатолій Добровольський (він же спроєктував готель "Україна" та Головпоштамт на Хрещатику). Як не прикро, за роботу з мостом зодчий не отримав ні копійки. Взяти його в штат із зарплатою змоги не було: Добровольський викладав у художньому інституті, а працювати деінде тоді забороняли.
Всередині бетонний пілон порожнистий, по ньому обслуговчий персонал може піднятися нагору. Від пілона в обидва боки променями розходяться ванти — канати, які й тримають довжелезний проліт. Кожен вант — пучок із 91 оцинкованого дроту 5 мм у діаметрі. Один такий канат може витримати до 300 тонн! До речі, "скручували" ванти не на заводі, а просто на будмайданчику біля мосту. Чому? Бо канати були настільки важкі, що підвезти їх було неможливо.
Московський міст унікальний ще й тому, що складався з двох великих мостів: через Дніпро й через Десенку, староріччя Дніпра. Переправа через Десенку стала першим мостовим переходом у СРСР, де застосували технологію скріплення арматурою окремих залізобетонних балок, що виготовлялися в заводських умовах. Для радянського мостобудування то була справжня революція!
Будувати Московський міст почали в 1971 році, а відкрили його в 1976-му. Напередодні провели випробування: для цього на вантовий міст заганяли 150 навантажених піском вантажівок, а в певних місцях встановлювали прилади, які давали змогу стежити за поведінкою конструкції.
Для Георгія Фукса це був ще той стрес: за підрахунками, міст мав прогнутися на 67 сантиметрів. Людям такий прогин невідчутний, бо розосереджується на всі 300 метрів прогону. Аж раптом під час випробувань до Фукса підбіг молодик, який стежив за показаннями приладів, і повідомив: прогин уже понад метр!
Ви уявляєте мій стан? На мосту ж люди, водії приїхали з сім'ями — мовляв, якщо вже провалюватися, то всією сім'єю. [...] Почали шукати причини. Аж раптом через деякий час знову біжить той молодик: блідий, без шапки, з душею навхрист. Я дивлюся на нього і думаю: ну все, щось там зовсім погано! А він підбігає і каже: "Ви знаєте, я помилився вдвічі!". Помилка полягала в тому, що хлопець забув, що показання приладу потрібно ділити навпіл. Тож міст прогнувся як годиться, трохи більше ніж на 60 сантиметрів, — згадував Георгій Фукс.
Що цікаво, в інтерв'ю виданню "Факти" покійний Фукс розповів про задум побудувати на маківці пілона ресторан — за прикладом вантового моста в Братиславі. Чи то на жаль, чи то на щастя, ідею забракував тодішній лідер Радянської України Володимир Щербицький.
У нас і під мостами п'яних предостатньо! — відрубав Щербицький.
Проєктною назвою моста був "Північний". Утім, з моменту відкриття, у 1976 році, переправу нарекли Московською — так вона й називалася на честь російської столиці аж до 2018 року.
До фінального рішення Київради міст також пропонували перейменувати на Троєщинський або міст імені Степана Бандери (за аналогією з колишнім Московським проспектом). Та 22 лютого 2018 року столична влада все ж погодила компромісну й історично коректну назву "Північний міст".
Сьогодні ж Північний міст — чи не найаварійніша ділянка Києва. Зазвичай ДТП трапляються у вранішню або вечірню годину пік. Через них затор може тягнутися від моста проспектом Степана Бандери, вулицями Олени Теліги, Вадима Гетьмана, Чоколівським бульваром аж до Севастопольської площі і далі у центр міста. А довжина такого затору може сягати 15 км.
Велику аварійність та смертність на мосту кияни пояснюють у різний спосіб. Одні — резонансом дорожнього полотна, коли з одного кінця переправи фури на великій швидкості в'їжджають на міст, а на іншому кінці машину може відкинути на декілька метрів. Інші — забобонами, що в місці, де Північний міст переходить на Лівий берег, колись існувало старе кладовище, на якому ховали мешканців Вигурівщини.
Залишається сподіватися, що в майбутньому столична влада влагодить усі проблемні точки Північного моста, і Київ від нього матиме тільки користь.
Читай також: Багатоликий Наводницький міст