Небесна Сотня: за що вони стояли та чого ми досягли
Фото: Getty Images
Десять років тому на Майдані відбувалися найдраматичніші події Революції Гідності — 20 лютого 2014 року у протистояннях з "Беркутом" загинуло майже півсотні протестувальників. Їх, разом із померлими в інші дні протестів, назвали Небесною Сотнею.
Ці люди, як і ще сотні тисяч учасників революції, вийшли на Майдан за те, щоб Україна стала демократичною європейською державою, вільною від впливу росії. "ТиКиїв" аналізує, чи відстояли українці за 10 років цінності, за які боролася Небесна Сотня.
Свобода і демократія
Однією з передумов Майдану стало те, що на посаді президента Віктор Янукович спробував узурпувати владу. Він, усупереч Конституції, змінив форму правління в Україні, розширивши свої повноваження, переслідував політичних опонентів та призначав на ключові посади своїх друзів. Зближення з росією, відмова від підписання асоціації з ЄС, спроба розігнати перші мітинги силою — все це тільки загострювало ситуацію.
А потім були криваві сутички силовиків із протестувальниками, перші розстріли на Майдані, "диктаторські закони", заклик до путіна застосувати російські війська. У багатьох не залишилось сумнівів: якщо Янукович утримається при владі, це покладе кінець сподіванням на вільну і демократичну Україну.
Після втечі Януковича наприкінці лютого 2014 року в Україні вже двічі змінювалась влада. В обох випадках вибори визнавалися демократичними та чесними усіма міжнародними спостерігачами. Звісно, потім були політичні та корупційні скандали, сумнівні призначення та інші атрибути української політики. Можна по-різному оцінювати діяльність двох останніх президентів, але ніхто з них не пішов зі зброєю проти власного народу. І, сподіваємось, ніхто не зробить цього у майбутньому.
Європейський вибір
Наприкінці листопада 2013 року Майдан почався саме як реакція суспільства на відмову влади Януковича підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Для багатьох українців європейський вибір був синонімом справжньої, а не фасадної демократії та змін на краще. Відмова від асоціації могла нівелювати увесь євроінтеграційний прогрес України та підштовхнути її назад до "братерських" обіймів росії, і саме через це на Майдан вийшли перші протестувальники.
Попри складнощі, у 2014 році угода була підписана новим президентом Петром Порошенком і після ратифікації усіма країнами ЄС, почала діяти у вересні 2017-го. Ба більше, у тому ж 2017-му українці отримали довгоочікуваний "безвіз" — можливість подорожувати у країни Шенгенської зони без необхідності відкривати візу. Кава на вихідних у Відні або Парижі стала не мемом, а реальністю.
На початку повномасштабного російського вторгнення, 28 лютого 2022 року, Україна подала заявку на вступ до ЄС. Європарламент, Єврокомісія та Європейська рада підтримали заявку, і 23 червня того ж року наша країна отримала статус кандидата. А у грудні 2023-го Рада ЄС вирішила розпочати переговори щодо вступу України. Звісно, цей процес може розтягнутися ще на роки, адже українське законодавство потрібно "підігнати" під європейське, але пройдений шлях вже є величезним.
Українська мова
Як і у багатьох пострадянських країнах, в Україні російська мова "почувалася як вдома" впродовж багатьох років після розпаду СРСР. А росія не раз використовувала "мовне питання" для шантажу своїх сусідів або навіть прямої агресії.
Згідно з опитуванням групи "Рейтинг" 2012 року, перед Майданом 50% українців вважали рідною мовою українську, а 29% — російську. Ще для 20% рідними були обидві мови. Водночас російська мова домінувала або була на одному рівні з українською у багатьох сферах: в освіті, обслуговуванні, на телебаченні, радіо, в інтернеті чи асортименті книжкових полиць.
Поштовхом для серйозних змін стали навіть не події Майдану, а російська агресія у 2014 році, яку сусідня держава виправдовувала "утиском російськомовного населення" та іншими страшилками про "бандерівців". У відповідь в Україні ухвалили кілька законів та норм для захисту державної мови.
З 2016 року почали діяти квоти на український контент на радіо і телебаченні, які поступово підвищувались. А у 2019-му ухвалили новий "мовний закон", який регулює використання державної мови практично в усіх сферах публічного життя, окрім приватного спілкування.
Можна по-різному оцінювати такі кроки держави, але вони точно дали результати. Чи завдяки дії нових законів, чи з власної ініціативи, але українці почали активніше переходити на державну мову. У 2021 році українську вважали рідною 78% громадян, а російську — усього 18%. А на другий рік повномасштабної війни співвідношення було 82% до 16% на користь української. Водночас російськомовні українці зараз також все частіше використовують українську.
Культурне відродження
Українська культура нерозривно пов'язана з мовою. Упродовж сотень років росія (у формі імперії, СРСР або сучасної федерації) мала потужний культурний вплив на Україну. Від назв вулиць на честь російських діячів до засилля російської музики, кіно та літератури. У багатьох сферах культура "сусіда" фактично домінувала в Україні впродовж багатьох років після здобуття незалежності у 1991-му. І навіть на Новий рік ми здебільшого дивились російські "блакитні вогники", а наші артисти мімікрували під "їхніх", щоб утримати аудиторію.
Майдан для багатьох став моментом самоідентифікації, дав поштовх до культурного пробудження та нової хвилі зацікавленості усім українським. До протестного руху долучились сотні музикантів, письменників, художників, які висловлювали свою позицію як вміли найкраще — через твори. Перше російське вторгнення 2014 року (а потім і повномасштабне 2022-го) прискорило процес культурного переходу. Звісно ж, вплинули й мовні квоти та заборона в'їзду для деяких російських артистів та культурних діячів.
За десять років після Майдану ми маємо сотні самобутніх артистів і дві перемоги на Євробаченні. Багато хто з відомих нині виконавців почав свій шлях до 2014-го, але довго залишався у тіні. Джамала, ONUKA, Go-A, The Hardkiss, "ДахаБраха", "Один в каное", СТАСІК, alyona alyona, Jerry Heil, Latexfauna, "БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ" — не скажемо, що ми б не почули ці імена, якби не Майдан, але їхня музика точно була б іншою. Особливо без мовних квот, які дали змогу "пробитися" багатьом україномовним артистам.
Література та книжковий ринок в Україні також пережили небувалий підйом — десятки нових видавництв, зростання популярності українських авторів, переклади їхніх творів на інші мови, фестивалі, відкриття книгарень тут і там.
Війна вдарила по українських видавцях, але не зупинила їх. Звісно ж, буму у видавничій справі посприяли спочатку обмеження, а з літа 2023 року — повна заборона імпорту російських книг, які до повномасштабної війни становили від 50% до 70% українського ринку.
Українське кіновиробництво також отримало потужний поштовх. Завдяки підтримці Держкіно з'явилися десятки авторських проєктів, які представили Україну у Каннах, Венеції, Берліні та на інших міжнародних фестивалях. Масове кіно після 2014-го також почало активно розвиватися та нарешті збирати касу у вітчизняному кінопрокаті. Українського кіно стало більше, і воно різноманітніше. Тепер ми сміємось, плачемо та переживаємо не тільки за героїв іноземних фільмів. І, звісно ж, зріс попит на воєнні стрічки, хоч і привід для цього сумний.
Замість висновку
Важкі часи нас випробовують, але й дарують нові можливості та дають змогу по-новому поглянути на речі. Майдан дав змогу багатьом з нас нарешті осягнути, що ми — українці. Знайти своє місце й навчитися пишатися своєю країною та любити її попри усі недоліки та негаразди. І, можливо, це — головна цінність, за яку віддала життя Небесна Сотня і зараз віддають життя інші Герої на фронті.
Читайте також: "10 соціальних проєктів, які вже змінили столицю у 2024 році"
