Фото: vandrivka.com.ua
Якщо скласти всі дні, які Тарас Шевченко провів у Києві, вийде близько двох років. Такі підрахунки зробив дослідник життєпису Кобзаря Платон Білецький. Проте поет завжди мріяв оселитися у нашому місті та описував Київ у своїх творах. Які ж місця у столиці подобалися видатному українському митцю найбільше? Дізнайся у нашому матеріалі.
Видубицький монастир
У 1843 році, після звільнення з російського кріпацтва, Шевченко приїхав до Києва, де познайомився зі студентами, інтелігенцією, в тому числі з Михайлом Максимовичем і Пантелеймоном Кулішем. Також поет почав вивчати історичні й культурні пам’ятки.
У цей період Тарас почав писати стародавню архітектурну пам'ятку Київської Русі Видубицький монастир, а також замальовувати краєвиди та околиці міста. 13 червня він відвідує Межигір'я, де записує народні пісні, перекази, виконує етюди та ескізи до "Судної ради" і малюнок "Межигірський монастир".
Університет Святого Володимира (нині Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка)
У 1845 році Тарас нарешті реалізував свою юнацьку мрію – став вчителем малювання в школі живопису при Університеті Святого Володимира, а також художником в археографічній університетській комісії. Щоб досягнути таких результатів, він багато працював, протягом десятиліття вчився у живописців, створював акварельні портрети, отримував шану від визначних митців. До того ж уже видав першу збірку поетичних творів під назвою "Кобзар", а також окремою книжкою – поему "Гайдамаки".
Собор Святого Олександра
Мешкаючи на Козинці (сучасний провулок Шевченка, 8-а, поблизу Майдану Незалежності), він змальовує Олександрівський костел. З кінця 1846 року митець став проживати на другому поверсі будинку-готелю тогочасного чиновника Івана Житницького, де написав балади "Лілея" та "Русалка". На мансарді ж з'явилася його робота з Олександрівським костелом.
У травні того ж року Шевченко познайомився з істориком Миколою Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. Саме тоді Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров та Тарас Шевченко почали збиратися та читати вірші, говорити про Україну й модне тоді слов'янофільство, обмінюватися своїми новими ненадрукованими творами.
Києво-Печерська Лавра
Тарас Шевченко також був у захваті від Лаври – мешкаючи в Києві, він написав картину з зображенням Церкви всіх Святих Києво-Печерської лаври.
А вже згодом у повісті "Близнецы" він згадує:
Кто, посещая Киево-Печерскую Лавру, не отдыхал на типографском крыльце, про того можно сказать, что был в Киеве и не видел киевской колокольни…
У 1847 році Тараса заарештували через участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Це сталося на переправі через Дніпро поблизу сучасного мосту імені Патона. Вже через вісім років після цього він писав про святиню із захопленням та в деталях.
Білецька гора на Пріорці
У 1859 році Шевченко знову повертається до Києва. У січні 1857-го за клопотанням художника, віцепрезидента Академії мистецтв Федора Толстого, а також друзів Шевченкові повідомляють про урядове рішення звільнити його із заслання. І з серпня його друзі отримують листи: "Шевченко на свободі". Проте 15 липня 1859 року його знову заарештовують. Серед версій – пияцтво і богохульство.
До арешту Шевченко проїздом встиг побувати у селі Прохорівка на Черкащині. 27 липня його переправили до Києва, де Тараса Григоровича взяв "на поруки" знайомий отець Юхим Ботвиновський і оселяє у своєму домі у Георгіївському провулку (тепер це вулиця Вишгородська, 5).
Перебувати тут довго він не зміг і начебто через те, що оселю постійно навідували люди, які його шукали. Тоді Шевченка погодилася поселити в себе Варвара Пашковська. Там поет два тижні насолоджується привітністю місцевих жителів, влаштовує для місцевих дітей свято ласощів, виходить на Білецьку гору відпочивати.
Після від'їзду Шевченка хату Варвари одразу почали звати "Тарасовою". Тепер на тому місці встановлено меморіальну дошку.
За два роки після того Тарас Шевченко помирає. В останні місяці життя він надіслав до Києва 50 примірників "Кобзаря" та примірники свого букваря для продажу – щоб отримані гроші було передано на користь недільних шкіл.
