Історія станції метро "Арсенальна": вже не найглибша у світі
Вхід на станцію "Арсенальна", 1962 рік. Архівне фото: ЦДКФФА України ім. Пшеничного
"Арсенальна" — одна з перших п'яти станцій київського метро й, мабуть, найунікальніша за своєю конструкцією. Донедавна вона вважалася найглибшою у світі, а її будівництво стало справжнім викликом для інженерів та архітекторів. Тож що приховує її глибина?
Будівництво станції
"Арсенальну" проєктували й будували в 1950-х роках у складі першої пускової черги київського метро — разом із "Хрещатиком", "Вокзальною", "Університетом" та "Дніпром". Назву станція отримала на честь розташованого поруч заводу "Арсенал", що мав особливе значення в радянській міфології (саме він був епіцентром Січневого заколоту 1918 року, який допоміг більшовикам захопити Київ).
На ранніх етапах проєктування конструкцію "Арсенальної" планували зробити такою самою, як і в її підземних "сестер" — із великою центральною залою та двома рядами масивних пілонів. Але через велику глибину залягання зупинилися на так званому "лондонському" типі з короткою центральною залою.
"Арсенальна" стала першою й досі залишається єдиною у Східній Європі двосклепною станцією глибокого закладення. Її центральна зала має лише 21 метр у довжину, а основний простір займає величезний пілон з двома отворами-проходами між платформами та технічними приміщеннями, схованими за ним.
Розташування станції глибоко під Печерськими пагорбами суттєво вплинуло на багато інженерних рішень. Зокрема — на кількість ескалаторних тунелів: їх тут два, а між ними — циліндричний проміжний вестибюль. Побудувати цей вестибюль одразу під землею було неможливо, тож його спершу звели на поверхні, а потім опустили на глибину 50 метрів.
На поверхні спорудили величезну залізобетонну "склянку" вагою 3000 тонн і накрили її бетонним куполом. Знизу ця конструкція була без дна, зате мала гострі краї, які дозволяли їй під власною вагою занурюватися у ґрунт, поки робітники поступово виймали з-під неї землю. Потім зверху конструкцію засипали тим же ґрунтом, що підвищувало тиск і прискорювало процес занурення.
Через складні геологічні умови перед початком спуску вестибюля ґрунти довелося заморожувати, щоб запобігти зсувам і обвалам. Для цього пробурили понад 400 свердловин, у які запускали рідкий азот. Також метод заморожування застосовували під час прокладання ескалаторних тунелів.
Загалом процес занурення проміжного вестибюля тривав чотири місяці. Коли конструкція опустилася на заздалегідь підготовлений фундамент, її дно забетонували. Після цього почали прокладати нижній тунель для ескалатора, що вестиме безпосередньо до майбутньої станції.
Що по дизайну
На одному з ймовірних ранніх ескізів інтер'єру "Арсенальної" видно, що спочатку її планували оздобити "по-багатому": з помпезними статуями та вимпелами із зображенням серпів і молотів — бо куди ж без них. А центральна зала була ще просторою — на всю довжину станції.
На більш пізньому ескізі кінця 1950-х центральна зала вже скоротилася, а оздоблення стало значно простішим. У торці станції планували створити панно за мотивами пропагандистської гравюри "Арсенал повстав" художника Івана Селіванова.
Врешті за основу взяли ще скромніший проєкт оформлення — без статуй. Далася взнаки або розгорнута в ті роки боротьба з "надмірностями" в архітектурі, або ж елементарна економія.
А замість гравюри вирішили створити барельєф із зображенням учасників Січневого заколоту 1918 року — він проіснував до 1990-х, а потім був демонтований.
Перш ніж остаточно втілювати затверджений інтер'єр "Арсенальної", створили макет у натуральну величину. Його зібрали просто на станції, щоб побачити, який матимуть вигляд окремі елементи оздоблення та освітлення у реальних умовах.
От, наприклад, зображені на макеті два ряди світильників, що підсвічували ребра на стелі, до фінального варіанту не потрапили. Замість них встановили один ряд масивних квадратних світильників по центру стелі, яку вирішили зробити гладкою.
Загалом у дизайні "Арсенальної" багато мармуру, яким у той період щедро оздоблювали станції підземки. Здебільшого він білий чи біло-жовтий, з рожевими вставками на платформах. Колійні стіни оформлені білою плиткою.
А проміжний та наземні вестибюлі викладені бежевим "кабанчиком" — подібна плитка прямокутної форми була дуже популярною при оформленні станцій лондонського метро. Щоправда, там її викладали горизонтально, а на "Арсенальній" — вертикально.
Про плани щодо багатого художнього оформлення станції нагадують хіба що окремі елементи, як-то ампірні решітки, художня підсвітка куполів або бронзові світильники з плафонами-кулями у верхньому вестибюлі.
У верхньому вестибюлі, до речі, можна знайти один цікавий залишок домобільної доби — таксофонні будки. Три такі кабінки розташовані біля виходу, щоправда, вже без телефонів.
Наземні вестибюлі мають майже всі станції першої пускової черги київської підземки, окрім, звісно, наземного "Дніпра". А от чимало підземних станцій, які будували пізніше, залишились без такого "парадного входу".
У 1986 році весь комплекс станції метро "Арсенальна" отримав статус пам'ятки архітектури місцевого значення.
Відкриття та рекорди
Урочисто відкрили "Арсенальну" 6 листопада 1960 року одночасно із "Хрещатиком", "Вокзальною", "Університетом" та "Дніпром". Для перших пасажирів метро було радше екзотичним атракціоном, ніж громадським транспортом. До того ж у перший тиждень воно працювало в екскурсійному режимі — школярі та робітники столичних підприємств могли безплатно проїхатись відрізком із п'яти перших станцій та роздивитися їх.
На рахунку "Арсенальної" є кілька рекордів. Донедавна вона вважалася найглибшою станцією метро у світі, маючи глибину залягання 105,5 метра. На звання найглибшого у світі також претендує метрополітен північнокорейського Пхеньяна з його приблизно 110 метрами під землею. Однак інформацію про конкретну глибину станцій цієї підземки знайти не так просто.
Хай там як, у 2022 році в китайському місті Чунцін відкрили станцію "Хуньяньцунь", глибина якої — 116 метрів. Тож тепер почесний рекорд, який "Арсенальна" утримувала понад 60 років, перейшов до неї.
Двомаршевий ескалатор "Арсенальної", що має довжину 55,8 та 46,6 метра, є найглибшим і найстарішим спуском у Києві. Щоб спуститися з верхнього вестибюля на платформу станції потрібно п'ять хвилин — більше, ніж доїхати до обох сусідніх станцій.
До речі, про сусідів. Ще один цікавий рекорд "Арсенальної" пов'язаний зі станцією "Дніпро" та особливістю рельєфу Печерських пагорбів. Якщо "Арсенальна" ховається під землею на глибині понад 105 метрів, то платформа станції "Дніпро" розташована вже у кількох метрах над землею.
А що тепер
Декомунізація "Арсенальну" зачепила не сильно: прибрали потроху — то тут, то там. Окрім демонтованого ще в 1990-х барельєфа в торці, на локації не було багато комуністичних символів чи пропагандистських елементів. Та й назва, хоч і була пов'язана із Січневим заколотом, звучить зараз нейтрально.
Обидва марші ескалаторів "Арсенальної" раніше освітлювали циліндричні світильники з "короною". Зараз від них залишилась лише основа, а роль освітлення виконують рекламні сітілайти. А от куди поділися оригінальні лампи, невідомо.
Десь у 2019 році відремонтували наземний вестибюль станції. Змінився він не сильно, хіба що склоблоки стали яскраво-синіми. Замінили їх, бо частина старих блоків вже побилася.
Трохи пізніше розпочали реконструкцію Арсенальної площі. Бруківку замінили на німецький клінкер, встановили нові лави, освітлення, висадили дерева. Також відреставрували Микільську браму Київської фортеці, що стоїть поруч із наземним вестибюлем станції. Загалом оновили весь простір навколо, і тепер тут стало красиво та приємно гуляти.
Читай також: "Цікава історія: станцію метро "Теремки" побудували в кредит"
