Наскільки Київ доступний для батьків з маленькими дітьми? Поговоримо!

Фото: Freepik

Чого бракує Києву для інклюзивності? Ми запитали у трьох київських мам, як вони дають раду нестачі нормативних пандусів, вузьким ліфтам і громадському транспорту, не пристосованому для  користання ним батьками з маленькими дітьми.

Жданя, блогерка

Як мама двох дітей, я щодня стикаюся з проблемами доступності в місті. Вийти зі свого під'їзду з візочком — складно, бо сходи є, а пандуса немає. Сусіди побудували дерев'яний пандус, який я спускаю і підіймаю до стінки. У нашому будинку немає вантажного ліфта, а у звичайному ми ледве поміщаємось. У новому ЖК на Академмістечку я хотіла зайти в кав'ярню і побачила, що для входу треба подолати 15 сходинок, і вони не продубльовані пандусом. Тобто батькам із дітьми та людям з інвалідністю там не раді?

Не у всіх ТЦ є кімнати зі сповивальними столиками. Як правило, у великих торгових центрах є хіба одна або дві кабінки зі сповивальними столиками. Але навіть такої "розкоші" майже ніде більше немає, навіть у "сімейних" ресторанах — а про кафе й поготів не йдеться!

Зазвичай у ТЦ на фудкортах і в сімейних ресторанах є стільчики для годування. Але місць, де мама могла б спокійно погодувати дитину грудним молоком, катма. Якщо і є, часто вони обладнані там, де й сповивальний столик. Тобто ви сядете годувати дитину, а інші батьки з дітьми будуть чекати, щоб змінити підгузки. Тому я часто годую на лавочках посеред ТЦ (якщо не стоячи), вкриваючись пелюшкою.

Підгузки треба міняти кожні 3 години, годувати — так само. Коли ти вимушена ховатися, щоб погодувати дитину, це незручно та неприємно. Усе це змушує почуватися зайвою в суспільстві. І я вже не дивуюся, коли бачу, що дитячий магазин розташований на другому поверсі, а піднятися туди можна лише ескалатором.

Не можу назвати жодного зручного підземного переходу. Часто це справжнє пекло. Пандуси або вужчі, ніж колеса візочка, або надто широкі. Найдивніше, що інколи є пологий з'їзд (наприклад, вхід у метро), але потім, щоби перейти на іншу сторону, потрібно підійматися чи спускатися двічі сходами. На Святошино є ліфт, але тільки в частині, де зробили ремонт, тобто доступ є не до всіх виходів. Є також ліфти в нещодавно відремонтованому наземному переході на Леся Курбаса.

 

 

Фото: facebook.com/tsarpandus

Завдяки суспільному розголосу кияни почали розуміти, що в столиці гостро стоїть проблема інклюзії. Порушень поменшало: рідше паркуються на місцях для людей з інвалідністю, більше долучаються до громадських ініціатив та роблять зауваження порушникам. Наприклад, перед сусіднім будинком створили паркомісце для людей з інвалідністю та зробили пандус до під'їзду. Це здається перемогою, але так має бути біля кожного під'їзду. За стандартом, а не через скарги від людей.

Ольга Фенюк, мама в декреті

Живу в Києві все життя, найбільш зручний для мене район — Оболонський. Пересуваюся містом декілька разів на тиждень, і, на жаль, часто стикаюся з проблемами доступності: незручні тротуари, високі бордюри та неправильно припарковані авто.

Зручні підземні переходи є лише там, де нещодавно зробили ремонт: з нормальними пандусами або спеціальними з'їздами для візочків. Таких переходів — меншість.

А в деяких кав'ярнях та ресторанах заїхати в заклад через пандуси неможливо. Наприклад, у закладі важкі двері і їх складно відчинити з пандуса. А в приміщеннях зазвичай немає місця для візочка, тому його доводиться залишати на вулиці.

У метро старі турнікети не призначені для візочків, їх доводиться підіймати. На деяких станціях немає пандусів, а ескалатором не піднімешся. Ще одна незручність — брак автокрісел у громадському транспорті. Було б чудово замінити старі трамваї на низькопідлогові, щоб вони стали комфортними для всіх.

Київ може стати містом, яке буде зручним та доступним. Останнім часом я помічаю все більше обговорень щодо проблем інклюзивності в соцмережах. Це сприяє змінам: громадський транспорт поступово оновлюється, з'являється більше сповивальних столиків та місць для годування у ТЦ.

Ліда Ветчинова, директорка з маркетингу та комунікацій

З мого досвіду, дороги в Києві абсолютно не підлаштовані під прогулянки з дитячим візочком. Тому при купівлі візка ми обрали модель із найбільшими колесами, щоб легше долати бордюри та нерівності. Вона дорожча за стандартний візок, зате можна спокійно виїхати на вулицю, навіть якщо тротуар ремонтують.

Складно потрапити в місце, де є сходи, але немає пандуса. Тому я не користуюся підземними переходами, бо там майже завжди сходи й конструкції, які не підходять для дитячих візочків.

Також намагаюся вибирати місця, де є сповивальний стіл. У моїх улюблених столичних закладах ("Тайський Привіт", Bakehouse, Garage) ця опція доступна.

Було б чудово, якби облаштовували більше спеціальних кімнат для годування. Заклади в Києві стають більш kid-friendly. Наприклад, заклади, які не мають сповивального столика чи памперсів, зазвичай готові допомогти з візочком.

Певний час я жила в Німеччині, там інклюзивність наявна на всіх рівнях. Це настільки органічно, і навіть не замислюєшся, що це є нагальним складником комфорту. Мені хочеться, щоб в Україні ми досягли такого рівня, де люди з інвалідністю відчуватимуть себе рівноцінними членами громади, а турбота про їхній комфорт та пересування — це базовий стандарт.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter