Одне з головних відкриттів ХХ століття: як 55 років тому знайшли Золоту пектораль
Фото: Eldar Sarakhman/"Українська правда"
21 червня 1971 року український археолог Борис Мозолевський виявив сенсаційну знахідку — скіфську пектораль завважки понад кілограм, виготовлену з чистого золота. Вона стала чи не найвідомішим археологічним артефактом в історії України.
То як зробили відкриття, яке за значущістю можна порівняти з виявленням могили Тутанхамона? Як коштовна знахідка вберегла археолога від в'язниці. І до чого тут Василь Стус? Розповідаємо про все це далі.
Пектораллю називають нагрудну прикрасу або частину обладунку, що захищає верхню частину грудей, плечі та горло. Зазвичай пекторалі носили знатні воїни, вельможі або царі.
Оригінал скіфської пекторалі, знайденої Мозолевським, зберігається в надійному сховищі Скарбниці Національного музею історії України. Відвідувачі музею бачать тільки точно зроблену копію, і лише зрідка артефакт показують на спеціальних виставках.
Влітку 1971 року група вчених під керівництвом Бориса Мозолевського розкопувала скіфський курган Товста могила, розташований поблизу міста Покров (тоді Орджонікідзе) на Дніпропетровщині.
Археологи вже неодноразово намагалися дістатися таємниць, прихованих у цьому штучному пагорбі. Але усі попередні спроби були марними.
Верхівка кургану, висота якого сягала вісім метрів, була розкопана ще ледь не за часів Русі, тож копачам-ентузіастам довелося майже повністю його зривати. Ось як про це згадував Мозолевський у своїй книзі "Скіфський степ" 1983 року:
Переді мною стояла гора, яка 23 століття немо берегла свої таємниці, гора, під якою лежали могутні володарі давнини, від погляду яких тремтіли тисячі... Два тижні поспіль я прокидався о 5:30 і по 16 годині щодня, без відпочинку і вихідних, до болю в очах вдивлявся в землю, намагаючись прочитати кожен її ком, чистив і заміряв, знову все кидав і бігав від скрепера до скрепера, хапався за лопату, креслив і описував.
Далі — цитата з особистого щоденника археолога, яка безпосередньо стосується моменту знахідки:
У серці солодко тенькнуло. Обережно відгорнувши чамур [глину], я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками.
Цікавий факт, що на той момент Борис Мозолевський був всього позаштатним працівником інституту археології академії наук УРСР, хоча й керівником групи. Ще у 1960-х роках він вчився на історика в Київському університеті, але був звідти відрахований. Причиною стали його зв'язки з дисидентськими колами, зокрема з поетом Василем Стусом.
Є версія, що вони могли разом працювати на кочегарці у Новосілках. Саме там опальний поет опинився після звільнення з аспірантури Інституту літератури, причиною чого став його пам'ятний виступ на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків".
Як і Стус, Мозолевський також писав антирадянські вірші:
Ви кажете, що я не патріот,
Плазуєте, безкрилі, як вужі.
Що зрадив мові я своїй і пісні?
Ще й інших, бачте, ловите на слові!
Цілком можливо, що пектораль стала не тільки видатною знахідкою в житті Мозолевського, а ще й порятунком. Наступного року в січні почнеться "великий покіс" — масові арешти української інтелігенції: Василя Стуса, Євгена Сверстюка, В'ячеслава Чорновола, а також багатьох інших.
Подейкують, що Борис Мозолевський мав грандіозний дар передбачення. Перш ніж узятися до розкопок кургану Товста могила, треба було переконати керівництво в необхідності цього. Понад рік Мозолевський вмовляв директора місцевого гірничо-збагачувального комбінату в потребі ретельно дослідити некрополь. Як аргумент археолог казав, що всередині буде "щось велике та блискуче".
Спочатку курган не потрапив в зону розкривних кар'єрних робіт, але допоміг цікавий випадок. Комусь з місцевих партійних керівників знадобилась величезна кількість чорнозему. Тож курган все ж потрапив під зриття, але з обов'язковою умовою археологічного дослідження.
Знайдений Мозолевським та його командою скарб належав скіфському царю або вельможі. Окрім пекторалі, у Товстій могилі виявили понад 600 золотих прикрас, зброю, оздоблені золотом одяг та взуття, предмети туалету, посуд, а також рештки власника усього цього добра, його родини, слуг та навіть коней. Курган став джерелом безцінних знань про скіфську культуру.
Вишуканість самої Золотої пекторалі, її філігранна обробка викликає захоплення й у сучасних ювелірів. Навіть спокушених сучасними технологіями майстрів спантеличує поєднання одразу декількох надскладних способів литва, які застосували стародавні ювеліри тисячі років тому.
Дослідники вважають, що пектораль могли створити еллінські (давньогрецькі) ювеліри. Майстерня, вочевидь, розташовувалась в Ольвії або Пантикапеї — найближчих до Товстої могили великих містах.
Вага скіфської пекторалі — 1148 г, діаметр — 30,6 см, матеріал — золото 958 проби. Техніки виготовлення — лиття за втраченою восковою моделлю, карбування, гравіювання, паяння, інкрустація кольоровими емалями та багато інших. Шедевр датується IV століттям до нашої ери.
Пектораль має форму півмісяця та складається з трьох ярусів, розділених порожнистими трубками з імітацією плетіння, скріпленими на кінцях. Ці яруси наповнені скульптурками людей, тварин, міфічних істот та рослинним орнаментом. Наконечники прикраси зроблені у вигляді лев'ячих голів. Символічне значення багатьох зображень досі не розгадано. За однією з численних версій, на пекторалі зображене уявлення давніх народів про світоустрій.
Ця знахідка, як і багато інших українських скарбів, могла поповнити музеї окупанта. У російському Ермітажі й досі експонуються сотні скарбів, вивезених з території України. За однією з версій, Мозолевський розумів, що така сенсаційна знахідка, як золота пектораль, має всі шанси стати надбанням російських музейників. Тож він сховав її під одяг і до кінця розкопок носив там, а після повернення до Києва звернувся до керівництва.
За офіційними даними, до Києва пектораль привезли 4 липня під охороною озброєних міліціонерів потягом Запоріжжя — Київ.
Хай там як, Мозолевський звернувся до Олеся Гончара, який допоміг йому організувати зустріч із першим секретарем ЦК КПУ Петром Шелестом. І, попри тиск москви, безцінний скарб залишився в Києві.
Прикметно, що саме Шелест ще у 1963 році започаткував у Києві так звану золоту комору — місце, де мали зберігатися дорогоцінні знахідки. Попри причетність до комуністичної партії, його вважали українським націоналістом.
Після виявлення пекторалі Мозолевський отримав довгоочікувану посаду археолога із зарплатнею 200 карбованців, а також новеньку трикімнатну квартиру з умеблюванням. Але головне, що він залишився на свободі — загальнорадянське визнання різко підняло його з дисидентського "соціального дна" до верхівок "кращих радянських людей". Учасники команди також отримали грошові премії та наручні годинники.
Сьогодні Золота пектораль оцінюється в 200 млн доларів, хоча насправді вона безцінна та є одним із символів України. ЮНЕСКО назвали її "одним з найвизначніших археологічних відкриттів людства ХХ століття" та шедевром світового мистецтва. Щороку 21 червня відзначають День пекторалі — на згадку про цю безцінну знахідку.
