Чим особливий "Будинок з комахами": пояснює пам'яткознавиця

Фото: kyiv-heritage.com

У середині квітня на вулиці Володимирській почали розбирати будівлю початку XX століття — "Будинок з комахами". У нашому матеріалі історикиня, пам’яткознавиця та києвознавиця Олена Мокроусова розповідає, чим особливий цей будинок та яка його історія.

Неправомірні дії стали поштовхом для досліджень

Як то іноді кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Допомогло виявити й вивчити ще одну невідому пам’ятку архітектури, яких у Києві досі чимало. Це тільки здається, що ми все знаємо про історичну київську архітектуру. Насправді ще вистачає роботи для дослідників.

На початку 2021 року розпочалася довготривала і скандальна історія будинку по вулиці Володимирській, 93, який ентузіасти збереження охрестили "Будинком з мухами" — завдяки оригінальному плафону з ліпниною.

Щоправда, виникли сумніви — мухи то чи бджоли? Ми довго вивчали фотографії — і колега начебто впізнав бджолу за характерною дупкою. Та й з якого дива на красиві звивисті рослини в стилі модерн садили б мух?! Отже, ми вирішили запропонувати більш нейтральну назву – "Будинок з комахами".

Плафон цей, на жаль, недоброчесні власники доволі швидко зруйнували – щоб не давати приводу включити будинок до списку пам'яток. Немає мистецтва — немає проблеми.

А в чому ж тоді щастя, запитаєте ви, коли будинок і досі під загрозою знесення, попри всі зусилля і міської влади, і особливо активістів — захисників архітектури? Просто в інших обставинах мені б не спало на думку вивчати його історію. Все ж таки будинок, хоч і цікавий, але не шедевр архітектури — це треба визнати. І дуже далекий від моїх наукових інтересів. Принаймні я так думала, доки не побачила архівні документи. Але розповім про все по черзі.

Із чого почалась історія будинку?

Найдавніша частина вулиці Володимирської — від Андріївського узвозу до Золотих Воріт — виникла ще в період Київської Русі. Вона пролягала через центр Верхнього міста.

Але сучасна траса вулиці така довга, що існувала у кількох відрізках під різними назвами: Десятинна, Володимирська і Нижньо-Володимирська. І лише у 1901 році їх об’єднали в єдину вулицю — Володимирську. У 1922-1944 роках вона носила ім’я на честь відомого письменника Володимира Короленка. Сучасна назва і довжина вулиці були затверджені у 1944 році.  

Частина вулиці, де самотньо стоїть будинок № 93, належить до історичної місцевості "Нова Забудова" ("Новое Строение"). Вона почала розвиватися з першої третини ХІХ ст., коли мешканців Печерська переселили через будівництво Нової Печерської фортеці. 

Історія самої садиби № 93 по Володимирській простежується з останньої третини ХІХ ст. Тоді й аж до об’єднання трьох частин Володимирської в одну ділянка мала таку адресу — вулиця Нижньо-Володимирська, 35.

Первісний 2-поверховий об’єм будівлі звели приблизно наприкінці 1870-х років, коли була модною спрощена неоготика з декором,  змодельованим у цеглі. На жаль, цей перший проєкт не зберігся в архівах.

1886 року садибу площею 220 кв. сажнів придбала Ганна Григорівна Линчевська, дружина колезького секретаря. Крім будинку, по червоній лінії забудови на ділянці стояв невеликий дерев’яний сарай, також розміщувались город і сад.

Власниця користувалася майном недовго й жодним чином не змінювала забудову.

Зрештою за кілька років в історії з’являється ім’я, яке й дало пам'ятці нинішню офіційну назву. Саме її внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, адже назву "Будинок з комахами" складно уявити в офіційний документації. 

Як переосмислила будинок Марія Станіславська

Отже, 1891 року домоволодіння придбав Ілля Станіславський, а 1899 року, за його заповітом, садиба перейшла дружині Марії Ромуальдівні Станіславській.

Період на межі ХІХ-ХХ століть відзначився черговим будівельним піднесенням. Зазначу, що активність будівництва відбувалася хвилеподібно, тому піки цієї активності ще називають "будівельними бумами".

Тож не дивно, що нова домовласниця вирішила трохи оновити забудову садиби й замовила у 1899 році прибудови до фасадного будинку. Їх було зроблено дві: маленька 1,5-поверхова з боку дворового фасаду й повноцінна 3-поверхова прибудова шириною на два вікна по червоній лінії вулиці. У ній зробили окремий вхід і проїзд у двір, що відкривали ажурні металеві грати. Утім, як свідчать більш пізні креслення, проїзд влаштований не був — замість нього було влаштоване житлове приміщення.

Обидва проєкти розробив відомий київський архітектор Андрій Краусс. Він же видав відповідальні підписки про здійснення авторського нагляду за будівництвом. Без такої формальності будівництво в Києві не дозволяли – досвідчена особа обов'язково мала нести відповідальність за всі роботи та порушення, які могли статися. 

Андрій-Фердинанд Кіндратович Краусс (1859 – 1911) — один з найпопулярніших архітекторів Києва кінця ХІХ — початку ХХ століття. Перші його споруди в Києві датовані 1880-ми роками. А найактивніший період діяльності припадає на кінець 1890-х — початок 1900-х рр.

За проєктами Краусса споруджені численні прибуткові будинки, які стали майже типовими для Києва та визначили характерні риси його забудови. Маючи свій авторський почерк, Краусс віддавав перевагу неоренесансним, дещо здрібненим формам декору з введенням ордеру та ліпних рослинних орнаментів. Серед кращих робіт Краусса – прибуткові будинки по вулицях Пушкінській, 8 (1894–1895), Ярославів Вал, 16 (1897), Басейна, 1 (1899) – Велика Васильківська, 1-3 з готелем "Оріон" (1899), Антоновича, 14 (1900), Шота Руставелі, 38 (1901), Б. Хмельницького, 26 (з готелем "Ермітаж", 1902–1905), особняки по вул. Липській, 4 (1896) та власний особняк архітектора по вул. Князів Островських 5 (1899–1900) і ще багато інших.

Краусс був одним з найплідніших київських авторів. Звичайно, він мав своє архітектурне бюро і чимало помічників. Але все одно іноді здається, що технік-будівельник не спав і не їв, а лише креслив!

Загадка проєкту надбудови будинку

У 1908 році домовласниця Марія Станіславська вирішила надбудувати 3-й поверх, щоб збільшити прибутковість майна. Це також було звичним явищем у київському домобудівництві. Саме тому в Києві є чимало будівель, які мають ознаки різних періодів будівництва. Інколи це помітно неозброєним оком, але часом архітектори вдало приховували всі зміни на фасаді.

У будь-якому разі це жодним чином не зменшує цінність таких пам’яток архітектури. Подекуди, навпаки, робить їх цікавішими.

Урешті-решт, навіть Софійській собор чи церкви Лаври не збереглися у своєму первозданному вигляді — часів ХI-ХІІ століть. У термінології пам’яткознавства та реставраційної справи всі ці зміни отримали назву "історичних нашарувань". Фахівці вивчають їх так само ретельно, як і первісне будівництво. 

Із самим проєктом надбудови на нас чекало маленьке неочікуване відкриття. Виявилося, що його виконав відомий київський архітектор польського походження Ігнатій Казимирович Лєдоховський.

Зовсім не дивує те, що Марія Станіславська  замовила роботу у свого співвітчизника. В архітектурно-домовласницьких колах того часу особисті зв’язки та рекомендації відігравали провідну роль. На той час Лєдоховський був ще автором-початківцем, принаймні не надто відомим у Києві. Хоча один розкішний особняк уже був у його портфоліо.

Чому ж цей факт мене так схвилював?! Річ у тім, що ім'я Лєдоховського добре відоме дослідникам архітектури Києва. Він побудував кілька визначних київських пам'яток: по вул. Гончара, 33, Назаріївській, 19 та 21, В. Житомирській, 32, Костьольній, 7. Водночас самі його проєкти майже не збереглися. Тому доводилося вірити давній статті 1930-х років мистецтвознавця С. Гілярова, спиратися на деякі аналогії та свою інтуїцію. Окрім іншого, біографії Лєдоховського ми теж довгий час не знали — ані років життя, ані місця навчання, ані особистих даних. Якби не реклама його архітектурного бюро та згадка про смерть батька Казимира Лєдоховського в 1887 році, складалося б відчуття — а чи був узагалі хлопчик?! 

І лише кілька років тому вдалося знайти автограф Лєдоховського на одному з креслень, які стосуються садиби Георгіївської лікарні (Георгіївський провулок, 9).

Дякуємо Ігнатію Казимировичу — підпис цілком розбірливий! На відміну від багатьох його колег. А потім з'явився ще один проєкт, який автор підписав власноруч — проєкт особняка на колишній Багговутівській, 14 (нині – вулиця Загорська). І ось уже архітектор-привид почав матеріалізуватися! 

А минулого року дослідниця Оксана Лобко нарешті підготувала велику наукову статтю про нього, де виявила цікаві деталі цілком уже реальної біографії. Можна сказати, "загадковий київський архітектор" втратив цей статус! 

Майбутній архітектор та цивільний інженер граф Ігнатій-Владислав Лєдоховський (Ignacy Władysław Ledóchowski) народився 13 травня (25 травня за новим стилем) 1867 року в маєтку своїх батьків у селі Стрільники (польською Strzelniki). Тоді це був Ямпільський повіт Подільської губернії, зараз — Вінницька область. Католицький рід Лєдоховських належав до спольщеного руського шляхетського роду гербу Салава.

Навчався хлопець у реальному училищі св. Павла в Одесі, де в ті ж роки освіту отримував Владислав Городецький, теж уродженець Поділля. Вищу освіту Ігнатій-Владислав Лєдоховський отримав за кордоном — на інженерному факультеті у Гентському університеті, одному з найбільших університетів Фландрії, північної частини Бельгії. Доля архітектора після 1917 р. склалась добре, він зміг виїхати до родини брата Станіслава у Варшаву, щоб продовжити свою діяльність уже там. Помер Лєдоховський у 1932 році, на 65-му році життя. 

І все-таки, у чому цінність "Будинку з мухами"?

Але повернімося до Києва початку ХХ століття. Попри всі виявлені факти біографії, сам проєкт надбудови будинку на Володимирській, 93 дає лише третій відомий автограф графа Лєдоховського.

Незважаючи на нову архітектурну моду початку ХХ ст., архітектор обрав для надбудови неоготичний стиль первісного об’єму. Тому візуально доволі складно вирізнити сліди різних етапів будівництва на головному фасаді. Про більш пізню надбудову 3-го поверху свідчило лише оформлення плафона парадних сходів з ліпним орнаментом, характерним для стилю модерн.

Особливо привертали увагу зображення комах на квітах, яких первісно назвали мухами. Аналоги такого орнаменту в Києві наразі не знайдені, хоча. теоретично такий декор міг існувати і в інших будинках. Наприкінці червня 2021 року ліпнина плафона була знищена, але може бути відтворена за фотографіями. Ба більше — вона має бути відтворена!

Крайнє праве приміщення першого поверху (у прибудові 1899 р.) архітектор на замовлення домовласниці перепроєктував під крамницю, зробивши одне велике вікно замість двох маленьких та вітрину. 

В описі майна за жовтень 1908 року вказано, що цегляний будинок 3-поверховий, з підвальним напівповерхом. У напівпідвалі містилося 4 кімнати. На кожному поверсі — по три квартири: одна велика 6-кімнатна на 3-му поверсі і по 5-кімнатній на 2 і 1-му, одна 2-кімнатна і одна 1-кімнатна.

Стелі в 10 кімнатах з ліпними прикрасами, в інших — гладкі оштукатурені. Підлога в 10 кімнатах паркетна.

Марія Станіславська, вочевидь, була останньою домовласницею садиби. Принаймні наприкінці 1917 року вона ще підписувала документи.  

На початку 1920-х років майно, найімовірніше, було націоналізоване. Будинок спіткала спільна для всієї дореволюційної забудови доля — квартири  перетворили на комунальні.

У 1990-2000-х рр. він не потрапив до уваги дослідників забудови Києва — стоїть дещо осібно від масиву пам’яток архітектури на центральних вулицях. Але на сьогодні завдяки проведеним дослідженням його цінність стає очевидною. Будинок усе ще залишається елементом історичної забудови вулиці Володимирської, хоча в останній своїй частині вона збереглася фрагментарно.

"Будинок з комахами" є прикладом прибуткового будинку, у якому поєднані різні стилістичні напрями — від історизму з неготичними елементами до модерну, що був представлений в інтер’єрах. І звісно, він пов’язаний з іменами відомих архітекторів Києва Андрія Краусса та Ігнатія Лєдоховського.

 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter