"Живий ланцюг" 1990 року: як українці взялись за руки, щоб вибороти незалежність
Фото: wikimedia.org
Чверть століття тому, 21 січня 1990 року, мільйони українців з різних регіонів взялися за руки, щоб продемонструвати світові свою єдність та жагу до незалежності. "Живий ланцюг" простягнувся на понад 700 кілометрів від Києва до Львова та Івано-Франківська й став одним із наймасовіших у світовій історії.
Акцію "Українська хвиля" організував Народний рух України. Його очолював письменник та сценарист Іван Драч, а у складі було чимало дисидентів та колишніх політв'язнів, об'єднаних прагненням перебудови та відновлення незалежності України.
Ідею акції підгледіли у Балтійських республік СРСР, які у серпні 1989 року провели аналогічну масову акцію "Балтійський шлях". Там "живий ланцюг" із близько двох мільйонів людей розтягнувся на майже 600 км між Таллінном, Ригою та Вільнюсом. Щоправда, тривав він лише кілька хвилин — люди взялися за руки та вшанували пам’ять жертв радянських репресій.
Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор — голова Секретаріату Руху Михайло Горинь, — писав Іван Драч у своєму щоденнику.
Українську акцію присвятили 71-річчю Злуки між УНР і ЗУНР. Проте датою обрали не 22 січня, коли був безпосередньо підписаний акт, а 21 число, яке припадало на неділю. Підготовку розпочали заздалегідь, ще у вересні 1989 року. Організатори від різних областей регулярно збиралися на наради, щоб скоординувати свої дії, адже акція обіцяла бути дійсно масштабною.
Напередодні організували автобуси для перевезення учасників на ті ділянки, що були за межами міст, а багато хто приїжджав власним транспортом чи рейсовими автобусами. Люди брали із собою саморобні плакати, блакитно-жовті прапори, хтось навіть переодягався у костюми козаків та членів УПА.
Офіційно радянська пропаганда стверджувала, що ланцюг утворили лише між Львовом і Києвом, але насправді він був набагато довшим. Початком основного ланцюга стало місто Стрий на Львівщині, а від нього відходили дві "гілки": одна вела до Івано-Франківська, а інша — на Закарпаття. Участь Івано-Франківська була важливою через те, що саме він був столицею ЗУНР у 1919 році. Загалом "живий ланцюг" простягнувся практично на 700 км (хоча деякі джерела вказують навіть більшу цифру — 770 км).
Щодо кількості учасників дані також розходяться. Керівна радянська партія КПРС стверджувала, що за руки тоді взялись близько 450 тисяч людей, та за оцінками організаторів їх було від одного до трьох мільйонів. Щільність ланцюга була нерівномірною: у середмістях Києва та Львова люди стояли у кілька рядів, а десь на трасі між містами були "дірки" у пару десятків метрів. Організатори передбачили такий розвиток подій та швидко відправляли у такі місця автобуси з активістами.
Особливо людно було у Києві, Львові, Івано-Франківську та інших великих містах. Подекуди люди, які не помістилися у лінію, бралися за руки й влаштовували символічну "ходу злуки" вздовж шеренги людей.
Попри те, що "живий ланцюг" закінчувався у Києві, східні регіони також підтримали акцію. Наприклад, у Харкові організували власний ланцюг, що тягнувся від пам'ятника Тарасові Шевченку вздовж вулиці Сумської — головної у місті. Крім того, Харківщина, Донеччина, Черкащина та інші регіони відправили свої делегації до Києва та Львова.
Настрій серед учасників акції був вкрай піднесений: люди з різних регіонів спілкувалися, співали пісень та й загалом випромінювали оптимізм. На подив, державні органи та міліція не чинили перешкод і не намагалися когось затримувати та влаштовувати провокації.
Побачити сотні тисяч людей, які святкували цей день, побути в тій атмосфері, співати із представниками західних областей пісень, яких, можливо, не тільки не знали, а й не чули ніколи — це було для наших людей величезне свято, — згадував тоді викладач і "рухівець" із Донецька Микола Тищенко.
"Живий ланцюг" простояв понад годину, а після завершення акції у великих містах провели мітинги-молебні. У Києві такий відбувся на Софійській площі (тоді вона називалась площею Богдана Хмельницького), і людей зібралося чимало.
За півтора року мрія людей, які вийшли на цю акцію у січні 1990-го, здійснилась — Україна здобула незалежність. Також вкорінилась традиція утворювати "живі ланцюги" на знак єдності українців. Такі акції тепер проводять щороку 22 січня, у День Соборності, у різних містах та інших країнах.
