Стрит-арт — мистецтво чи акт вандалізму? Як створюють мурали на фасадах Києва
Мурал "Козак" на вул. Спаська, 6. Автор малюнку на стіні — бразильський вуличний художник-авангардист Франциско Родріго да Сільва, більш відомий як Nunca. Фото: discover.ua
Стрит-арт став невіддільною частиною київського ландшафту. Розмальовані паркани, стіни та фасади будинків навіть непримітні об'єкти перетворюють на художню інсталяцію. Обговоримо стінописи разом із їхніми творцями!
Стрит-арт — це давня форма народного мистецтва, якій часто приписують риси "найсильнішої", "найвільнішої" та "найдоступнішої". Чому? Бо вона не залежить від артринку, а спрямовується на всі верстви населення — навіть на тих, хто не цікавиться музеями та галереями.
Близько 90 років тому створення картин на фасадах будівель сірих спальних районів було знаком протесту та вільним висловленням своїх думок. Митці дозволяли собі нахабно обмальовувати фасади, показуючи, що їх творчість ніхто не спинить. Втім, містянам також сподобалось, що сірі стіни перетворювалися на яскраві артоб'єкти, а багатьом могла навіть відгукнутися ідея автора — тож владі довелося змиритися з такою формою вандалізму.
У Києві активний період створення муралів припав на 1960-1980-ті роки. У кошторисах на будівництво навіть був окремий рядок "витрати на монументальне мистецтво". Архітектор обирав для проєкту одного митця зі списку найкращих, і той мав чітко розуміти, як йому взаємодіяти з будівлею та міським довкіллям.
Мурали — (не) вандалізм
Коли мурали були знаком протесту, художники, певна річ, не просили дозволів у місцевої влади на їх малювання. Однак пізніше влада сама стала наполягати на створенні стінописів. У липні 2024 року було підписано мораторій на створення муралів, згідно з яким художники не можуть розпочати роботу над фасадом, поки громада й експерти не затвердять ескізи. Підґрунтям для петиції послужили скандальні випадки спаплюження унікальних муралів минулого сторіччя, а також твори сумнівної художньої та ідейної якості.
Ми вже писали, що цьогоріч у Києві створили комісію з погодження ескізів та розміщення муралів. Її завдання — вивчати доцільність розміщення тих чи інших стінописів, щоб не допустити хаотичного замальовування будівель.
У процесі погодження нових стінописів враховуватимуть:
- мету й концепцію;
- художню та культурну цінність;
- актуальність та соціальний вплив;
- гармонійне інтегрування муралу в урбаністичний простір тощо.
Більшість муралів у Києві все-таки створена свідомими митцями. За їхніми словами, вони прагнуть донести людям почуття та ідеї, а не псувати місто своєю "мазнею". "ТиКиїв" поспілкувався з трьома художниками культових стінописів у Києві. Дізнаймося, як вони створювали мурали в столиці та що про них думають!
Олександр Брітцев
Художник-мураліст, член Національної спілки художників України, співзасновник художніх об’єднань "Добрі люди" та "ДеГРАЖ", творець муралу "Вісник життя" (або просто "ворон на Золотих")
"Вісник життя" — це був мій перший великий мурал, який я створив самостійно від початку до кінця. Це було складно: був кінець листопада, сніг із дощем, а малював я його з підйомника аерозольними балонами. Я завжди хотів залишити частинку своєї творчості у самому центрі України, тож, коли у мене з'явилася можливість створити таку масштабну роботу — я погодився на всі умови.
Над муралом я працював самостійно 10 днів, але мені допомагали з організацією всього — від місця, де зберігати фарби, до їжі та житла. Також я мав нагоду познайомитись із таким крутим митцем, як Гвідо Ван Хельтен — це той австралієць, що намалював "Обличчя війни", відомий мурал в Авдіївці.
Упродовж створення муралу за мною спостерігали круки, а я — за ними. Насправді ці птахи дуже розумні та вправно імітують різні звуки. Сигналізацію машини вони відтворювали так правдоподібно, що я не одразу зрозумів, що то круки!
"Вісник життя" — це моя особиста надія, вибір світла в суцільній темряві. Я хотів донести кожному українцю, що ми — незалежні, вільні та щирі! У кожній хаті є господар та господиня, а ми — ніби дика рослина із міцним корінням. Хочу, щоб кожен був особистістю і водночас був єдиним у питанні України.
Олексій Бордусов a.k.a. Interesni Kazki
Український художник, відомий завдяки муралам в Україні, Чехії, США, Швейцарії; учасник європейських художніх проєктів WallStreet, Borgo Universo; автор муралу "Український Святий Юрій", який помилково називають "Українським святим Георгієм"
Ідея назви моєї роботи — зруйнувати концепт російської пропаганди. Її українська версія — саме Святий Юрій, а не "Український Святий Георгій". Адже в українській церкві немає "Святого Георгія", а є Святий Юрій. Це в росії "Святой Георгій-побєдоносєц", звідси і "георгієвская лєнта" як штамп російської пропаганди.
Свій мурал я присвятив захисникам України тоді, коли вже тривала війна на Донбасі, а Крим був окупований росіянами. Я виконав цю роботу за власний кошт і вважав, що це мій особистий внесок, така собі моральна допомога суспільству та Збройним силам України. Доробок візуально та образно пов'язаний з українськими символами та міфологією — як дохристиянською, так і християнською.
Якщо відверто, зараз я вважаю цю роботу доволі кон'юнктурною та ілюстративною. Через кілька років після створення цього муралу я зрозумів, що такі роботи насправді не несуть такої користі, як я раніше думав. Та й поготів, мистецтво не має бути утилітарним, адже його цінність в іншому — у створенні чогось унікального, чого ніхто не робив раніше.
Користь від створення кон'юнктурних робіт має здебільшого митець, який їх створює. Як зараз, під час повномасштабної війни, деякі художники вимушено або добровільно реалізують "патріотичні" мурали, щоб отримати схвалення суспільства та влади, мати за це бронювання від мобілізації чи можливість подорожувати за кордон... А ті, що не створюють таких робіт, йдуть на фронт або ухиляються від мобілізації.
Після цього стінопису я напрацював ще доробки, присвячені Україні за кордоном. Але вони взагалі не були візуально пов'язані з Україною — присвячення їй та війні було суто метафоричним.
BKFoxx
Нью-йоркська художниця, відома завдяки роботам в Україні, Швеції та Франції; авторка Rise Up in Dirt, який входить до списку найкращих муралів світу
Проєкт, який запросив мене створювати мурал у Києві, називався Art United Us. Ставили єдину умову — щоб зображення схвалила поліція (мурал намальовано на зовнішній стіні будівлі Управління поліції Печерського району Києва). Я працювала восени — з 27 жовтня до 21 листопада 2017 року. Було холодно, температура підіймалася максимум до 9 градусів. Я використовувала невеликий термоконтейнер і пляшки з гарячою водою, щоб запобігти замерзанню балончиків із фарбою.
Кілька разів на день я заходила в кафе при поліційному відділі, і тітка Світлана на кухні наповнювала пляшки гарячою водою, оскільки вони дуже швидко охолоджувалися. Я й досі пам'ятаю близько 50 слів українською і навчилася читати букви фонетично, адже провела там так багато часу.
На новому місці я завжди відчуваю хвилювання, особливо в чужій країні, на публіці. Попри це, я подружилася з людьми, які працювали в будівлі — Світланою на кухні, Женею в кав'ярні та моїм улюбленим поліціянтом Сашою, який знав найкраще англійську, бо дивився багато американських фільмів. Часом люди зупиняли мене на вулиці, щоб запитати, що я роблю, а згодом приносили мені каву, печиво, фрукти й шоколад, дякували за роботу. Я досі на зв'язку з багатьма людьми, яких зустріла там, думаю про них весь час, особливо від початку війни.
Rise Up in Dirt — один із моїх найвідоміших муралів. Його показали в урочистому відкритті України на Євробаченні-2017, він був на обкладинках газет по всьому світу, у статтях, блогах, постах... Не кажучи вже про тисячі людей, які бачать його щодня.
До речі, дідусь мого батька був з Одеси, в моїх жилах тече українська кров. Я намагалася придумати щось, що б відчувалося як частина робітничого класу, адже це було характерно для мого батька. Він був механіком, працював руками. Мені завжди здавалося це красивим, і це відгукувалося мені — я відчувала те саме, бувши його донькою. І так вийшло, що я слухала пісню Rise Up in The Dirt гурту Voxtrot, який я слухаю давно, і саме так виник цей образ. Мій батько помер минулої зими після восьмирічної боротьби з раком, тому ця стіна для мене зараз ще важливіша, бо на ній залишилися його руки, черевики, інструменти…
Мій мурал — це повідомлення про надію, що прекрасне може з'явитися з несподіваних місць. Сподіваюся, коли люди бачать цей стінопис, то відчувають піднесення й натхнення, вірять, що існує краще майбутнє, на яке варто чекати.
Текст: Євгенія Желєзна
Читай також: Київські легенди про будівлю Головпоштамту
