Історія "Кудрявки": як колишній лікеро-горілчаний завод став модним культурним простором столиці
Ольга Пилипенко. Фото: facebook.com/kudriavka.kyiv
Влітку на території колишнього лікеро-горілчаного заводу на Кудрявці, неподалік Львівської площі, відкрився pop-up простір "Кудрявка", що швидко став популярним серед мистецьких спільнот Києва. Проте суть pop-up-об'єктів — у їхній тимчасовості, і наразі локація зачинена. Та промислово-будівельна група "Ковальська" працює над ревіталізацією будівлі по вул. Кудрявська, 16А, щоб на місці поп-апу створити повноцінний культурний простір. Про це й багато чого цікавого ми поговорили з виконавчою директоркою групи "Ковальська" Ольгою Пилипенко.
Ольго, як виникла ідея "Кудрявки"?
Це була моя давня мрія — ревіталізувати історичну будівлю. Окрім "хардової" роботи в будівельній промисловості, я маю амбіцію розвивати й культурний напрямок. Тому ми завжди шукали можливість поєднати нашу будівельну експертизу з амбіціями та баченням сучасного культурного простору, створити щось унікальне та багатогранне.
Ми хочемо реалізувати проєкт, який не має аналогів у Києві — яскравий, продуманий, справді якісний приклад ревіталізації промислової будівлі на найвищому світовому рівні. Саме тому ми залучили до роботи одну з найкращих архітектурних студій — студію Девіда Чіпперфілда, який має досвід створення подібних проєктів у Парижі, Берліні, Венеції, Сеулі, Лондоні та Мехіко.
А ще нам важливо зламати стереотип про забудовників, які асоціюються лише з комерційними проєктами та низькоякісною архітектурою. Ми хочемо показати, що можна працювати інакше — створювати щось дійсно цінне. Хоча це насправді дуже непросто.
А чому великому проєкту передував поп-ап "Кудрявка"?
Поп-ап став своєрідною лабораторією, де ми експериментували з форматами та ідеями, а також комунікаційною платформою для діалогу з громадою, сусідами та чинними резидентами "Кудрявки". У цьому форматі ми були і галереєю, і музичним майданчиком, і кав'ярнею, і навіть лекторієм, куди запрошували дружні архітектурні бюро зі світовими іменами, що ділилися своїм досвідом оживлення історичних будівель.
Для нас було важливо не лише відкрити цей простір, а й виконувати просвітницьку функцію. Ми хотіли розповісти людям, що таке ревіталізація просторів, як вона працює, які існують підходи до неї. Показати, що занедбані простори можуть отримати нове життя — і завод, і склад, і навіть колишня штольня можуть стати музеєм. Ми демонстрували такі кейси, щоб надихати й відкривати нові можливості для переосмислення міського простору.
Чому ви обрали для "Кудрявки" формат саме публічної вітальні?
По суті, поп-ап — це своєрідна модель майбутнього культурного простору "Кудрявки", втілена у форматі публічної вітальні. Поп-ап дає нам свободу експериментувати та шукати ідеальне рішення.
Майбутня "Кудрявка" об'єднає різноманітні формати: від галерей і ресторанів до культурних осередків та майстерень. Тому наша публічна вітальня — це лише невеликий фрагмент майбутнього великого та різновекторного культурного хабу.
Що він може охоплювати?
Галереї, мистецькі студії, івент-холи, книгарні, кав'ярні, ресторани — все, що об'єднує культуру та творчу спільноту. Тут відбуватимуться музичні заходи, виставки, лекції, воркшопи.
Найголовніше — "Кудрявка" завжди залишатиметься креативним хабом. І навіть новий девелопмент, що з'явиться, буде орієнтований на творчу спільноту. Ми хочемо, щоб тут і далі працювали художники, керамісти, дизайнери, архітектори. Щоб цей простір не лише зберіг свою атмосферу, а й залучав ще більше талановитих людей.
Ви обрали відкритий формат роботи та спілкувалися з громадою…
По-перше, громада — це наші сусіди. По-друге, для нас важливо розуміти, які очікування мають люди. Ми з чоловіком чи не кожні вихідні проводили на Кудрявці й спілкувалися з відвідувачами.
Це живий зворотний зв'язок, який допомагає створити дійсно крутий проєкт. Ми хочемо зробити його прозорим, відкритим, а головне — цікавим і комфортним для всіх.
Чим "Кудрявка" може зацікавити туристів?
Всім! Це простір, який буде справді багатогранним. У Києві поки, на жаль, немає культурного центру чи музею, який би поєднував найвищі стандарти і в архітектурі, і в програмному наповненні, і в організації громадського простору. Тут ми хочемо створити саме таке місце — щоб воно стало важливим не лише для міста, а й для країни.
А ще прагнемо зробити його наповнення таким функціональним, щоб тут можна було провести цілий день: відвідати виставку, пообідати, випити кави, послухати музику, пройти майстер-клас із кераміки. І навіть якщо людина просто хоче посидіти й відпочити — "Кудрявка" має бути комфортною і для цього.
Місце сили в центрі міста
Чому для проєкту обрали саме територію та будівлю колишнього лікеро-горілчаного заводу?
Я давно була нею зачарована. Часто бувала поруч, милувалася нею й щоразу думала: "Боже, яка краса!" До того ж я дуже люблю територію Львівської площі — це місце мого дитинства, я проводила там багато часу. Воно завжди мало для мене особливу енергетику, стало місцем сили. Тож коли нам запропонували придбати цю локацію, варіанту "не придбати" просто не було.
І це ж фактично центр міста. Тут ти ніби й залишаєшся в центрі, і водночас поринаєш у спокій та тишу. Пагорби, простір — ця територія справді фантастична. Вона ще не стала масово відомою, її потенціал не розкритий. Людям завжди цікаво відкривати нові місця, які раніше залишалися поза їхнім маршрутом. Зазвичай прогулянки обмежуються районом Золотих воріт та Рейтарської, а тут всього за п'ять хвилин від них ти потрапляєш у зовсім інший контекст.
"Кудрявка" офіційно відкрилася в липні минулого року. Яких результатів вам вдалося досягти на цей момент?
Відкрилася лише маленька її частина. Концепція проєкту ще розробляється нашою командою спільно з командою Девіда Чіпперфілда. Реалізація таких масштабних ініціатив вимагає часу, адже, окрім архітектури, надзвичайно важлива функціональність: вона має бути продумана до найменших деталей. Такі проєкти просто нереально зробити швидко.
Чому в грудні ви призупинили роботу над проєктом?
Ми від початку говорили, що це поп-ап — тобто щось тимчасове. Ми експериментуємо з форматами, створюємо простори для спілкування та обміну ідеями буквально в гаражах. Зараз на території "Кудрявки" працює багато представників креативної спільноти — музиканти, керамісти, художники, клуби. Поп-ап став майданчиком для взаємодії членів цієї спільноти, місцем, де вони могли б реалізовувати свої ідеї.
Коли ми вперше прийшли до них поспілкуватись, вони сказали: "Було б круто мати простір, де можна ввечері зібратися й зіграти концерт". Ми змогли втілити цю ідею і попрацювати з багатьма з них.
Але вирішили взяти творчу паузу, щоб підготувати новий формат, який з'явиться вже цього року. Він теж буде тимчасовим, але поки що ми самі не знаємо, якими станемо за кілька місяців.
Великий проєкт поки перебуває у процесі реалізації — ми продовжуємо експериментувати.
Як вдалося залучити до оновлення "Кудрявки" студію Девіда Чіпперфілда?
Тут дозволю собі трохи гордості — це далеко не перша світова архітектурна студія, яка співпрацює з "Ковальською". Бо ми — сильний, надійний, прозорий бізнес, і це важливо.
Ми прийшли до Чіпперфілда з класною ідеєю, яка в них відгукнулася. Чому вони мали відмовитися? Насправді на участь у цьому проєкті було чимало претендентів серед топових архітектурних бюро світу. Але саме студія Чіпперфілда здалася нам найбільш органічним вибором — їхня естетика, філософія ревіталізації та повага до історичної спадщини дуже відповідають нашим цінностям.
Окрім архітекторів, ви залучили до роботи археологів. Чому?
По-перше, це вимога законодавства. Будь-які будівельні роботи в історичних районах Києва можуть розпочатися лише після детального археологічного дослідження території. Так, це дещо сповільнює процес, адже поки археологи не завершать свою роботу, ми не можемо рухатися далі. Але водночас це стало ще однією унікальною гранню "Кудрявки" — її археологічним виміром. І цей аспект виявився справді цікавим.
І це не просто формальність "для галочки" — це реальні наукові дослідження, які відкривають історію цієї місцевості. Виконавець робіт на ділянці — Інститут археології НАН України. Багато хто, зокрема ми, вперше побачили, як працює справжній археологічний майданчик. Ми свідомо не робили глухих парканів, щоб кожен міг заглянути, поспостерігати за процесом і навіть долучитися до екскурсії. А на лекцію наших археологів прийшла величезна кількість людей — сусіди, кияни, які просто хотіли побачити, що було знайдено.
Це був ще один наш експеримент: виконати всі вимоги закону, але зробити це цікаво, інтерактивно та з користю.
Не "важко", а виклик
Чи довго занепадала будівля, і чи додало це складнощів її відновленню?
Будівля почала занепадати ще на початку 2000-х, коли завод остаточно припинив свою роботу. Основні складнощі ще попереду. Зараз ми на етапі розробки архітектурного проєкту, проходимо всі необхідні погодження, і, як вже згадали, археологічні дослідження. Але проєкт рухається вперед — і, що важливо, за планом.
Ревіталізація історичної будівлі — це особливий виклик. Це набагато складніше, ніж будувати з нуля. Законодавчі вимоги надзвичайно суворі, процеси регулюються безліччю норм, і жоден крок не можна зробити просто так. Ми розуміємо відповідальність і рухаємося вперед — повільно, але впевнено.
Ви досліджували якісь міфи та легенди про завод? Будете використовувати їх у проєкті?
Територія, на якій побудовано лікеро-горілчаний завод, раніше належала художнику Опанасу Рокачевському, в якого тут був яблуневий сад. Разом із заводом було побудовано перший у Києві віадук, щоб постачати сировину на виробництво — тож саме завдяки цьому підприємству Київ отримав свою першу інженерну споруду такого типу.
А ще в нас є Валентина Петрівна, яка все життя працювала технологом на заводі й живе поруч. Вона каже: "Ти мене хоч серед ночі розбуди — я тобі, Олечко, всі рецепти розкажу". Це не легенда, це жива історія, яку ми бережемо.
Якоїсь романтичної легенди ми поки що не знайшли. Але, сподіваюсь, колись створимо свою.
А чому ви назвали проєкт саме "Кудрявка"?
Колись ця місцевість називалася "Копирів кінець", згодом — "Кудрявець". Є кілька версій походження назви, деякі пов'язані з місцевою рослинністю. У Києві є Кудрявський узвіз, вулиця Кудрявська, і ми хотіли знайти щось співзвучне, але не прив'язуватися до конкретної адреси. Так з'явилася "Кудрявка" — назва, яка наче сама нас знайшла.
Ми помітили, що і для наших будинків жодна креативна агенція не може запропонувати настільки ж органічну назву, як ті, що народжуються всередині команди. Ми просто відчули, що "Кудрявка" — це саме воно.
Що змінилося в роботі над проєктом після початку повномасштабної війни?
Лише темпи. Ми не можемо рухатися так швидко, як планували. Але, з іншого боку, це дає нам більше часу на переосмислення. Ми маємо можливість більше експериментувати, ще глибше опрацювати концепцію, знайти свій унікальний шлях і чітко вибудувати власну ідентичність.
А ще ми маємо відповідати міжнародним сертифікаціям BREEAM та LEED, які визначають стандарти зеленої архітектури й енергоефективності. Це означає, що ми використовуватимемо сучасні технології та матеріали й дотримуємося принципів сталого будівництва, що відповідають найкращим міжнародним практикам.
Наскільки поширена ревіталізація у світі?
Ревіталізація промислових територій — це глобальна тенденція. У багатьох країнах старі заводи, склади та індустріальні райони отримують нове життя. Головна ідея полягає не в тому, щоб зруйнувати минуле, а в тому, щоб переосмислити його, адаптувати до сучасних потреб і наповнити новим змістом.
Цей тренд також є частиною глобального процесу джентрифікації: коли промислові підприємства опиняються в межах міст через високі темпи урбанізації, а їхні території перетворюються на багатофункціональні простори, комфортні для життя, роботи та відпочинку.
Перетворення занедбаних будівель на мистецькі центри, хаби, освітні простори чи туристичні об'єкти — це не лише питання сталого розвитку, а й можливість зберегти унікальну історію міста. Промислова архітектура має свою естетику, яку можна розкрити та використати. Її просто треба відродити, побачити. Гарний приклад — наш лікеро-горілчаний завод. Архітектор Володимир Безсмертний, що його спроєктував, мислив категоріями не лише функціональності, а й естетики. Він спроєктував завод так, щоб він мав вигляд маєтку, а з Подолу видавався частиною мальовничого міського ландшафту. Це не просто завод: він одразу замислювався як архітектурний об'єкт, і це ще раз доводить, що промислові споруди можуть мати високу архітектурну цінність.
Загалом, важка це робота — створення нових культурних просторів?
"Важко" — не зовсім точне слово. Це виклик. Важко в принципі працювати. Важко починати. Насправді сьогодні важко в будь-якій сфері. І особливо складно намагатися робити щось для культури під час війни.
Простіший шлях — нічого не робити. Але якщо ти залишаєшся і працюєш, то маєш хапатися за щось важливе. Культура — це те, що дає людям точку опори.
Якщо порівнювати Київ з іншими столицями світу, тут культурних просторів досі дуже мало. Ця ніша залишається відкритою, і замість конкуренції має існувати спільне прагнення створювати більше.
Криза кристалізує те, що було приховане, щось справжнє. У важкі часи люди переосмислюють себе, свої корені, свою культуру. І саме зараз культура розвивається не через моду чи тренди, а через справжню потребу. Ми більше не відкладаємо мрії на потім. Ми діємо тут і зараз. Бо не факт, що це завтра буде, але важливо те, що залишиться після нас.
Текст: Ксенія Куприненко
