Київські меценати: зразковий філантроп і сім'янин Лазар Бродський
Фото: колаж "ТиКиїв"
Успішний київський меценат і підприємець Ізраїль Бродський зі своїх дітей також виховав зразкових благодійників. "ТиКиїв" разом із Dovgiy Family Office розповідає історію Лазаря Бродського — сина Ізраїля Марковича, який перевершив досягнення батька й став найвідомішим представником династії.
Dovgiy Family Office — українська інвестиційна компанія, що розвиває проєкт "Маленькі історії великого Києва". Його місія — формувати усвідомлену любов до культурної й архітектурної спадщини міста заради її збереження для майбутніх поколінь.
Лазар Ізраїльович Бродський народився 26 серпня 1848 року в Златополі, рідному місті батька. Двох братів Лазаря, Йону та Соломона, спіткала трагічна доля: вони страждали на психічні захворювання, лікувалися в божевільні, а згодом повернулися під опіку родини. Ще одному братові Леву пощастило більше: він, як і Лазар, перейняв у Ізраїля Марковича альтруїзм та комерційний хист.
Існують свідчення, що за часів російського ярма до людей із психічними розладами часто ставилися як до прокажених. Причина — в слов'янських забобонах та низькій обізнаності про здоров'я. Душевнохворих намагалися ізолювати від соціуму, а тілесного контакту з ними могли уникати навіть члени родини.
А ось євреї здавна вважали сім'ю чи не найбільшою цінністю. Повага до батьків є одною з ключових заповідей священної книги Тори. А траур щодо померлих родичів — неухильний. Не дивно, що ментальна трагедія братів для Лазаря стала нищівним ударом. Та водночас виховала в ньому силу духу та чуйність.
Формальної вищої освіти Лазар так і не здобув. Зате батько подбав про домашнє навчання: викладачі (читай: репетитори) займалися з сином індивідуально.
Після переїзду династії до Києва Лазар мав змогу спостерігати за спробами батька покращити місто, попри свідому байдужість російської влади.. Нинішня українська столиця для Москви ніколи не була в фаворі, хоч Київ і залишався потужним транспортним вузлом, осередком освіти й культури. У фізичному добробуті киян імперія також убачала загрозу — отож російські інвестиції в охорону здоров'я були радше знущанням. Як ми вже писали, це розумів і Лазарів батько, Ізраїль.
Що ще посприяло становленню одного з найщедріших підприємців та меценатів?
Не слід відкидати єврейське походження Лазаря Бродського. Російська влада всіляко заохочувала антисемітизм. Школи та лікарні приймали євреїв неохоче та в незначній кількості, а місцеві юдофоби (згодом більшість з них доєдналися до проросійських загонів "чорносотенців") агітували проти Києва як "міста жидів". Євреям було тяжко навіть отримати дозвіл на легальне проживання — так і жили нелегально, у злиденних районах та в умовах постійної незахищеності.
Спільно з родиною Лазар похоронив свого батька у вересні 1888 року. Ізраїль Маркович так і не встигнув побудувати в Києві нове ремісниче училище та заснувати єврейський цвинтар — завадила хвороба. А невдовзі помер і Соломон.
Ізраїль Бродський забрав із собою в могилу бажання, щоб і діти його далі розпоряджалися залишеним багатством, як розпоряджався він. Щоб вони йшли його кроками, здійснили те, що [Ізраїль] хотів зробити, але з незалежних від нього причин не встиг. Словом, щоб вони виявилися гідними дітьми гідного батька, — так описує голову династії один із його некрологів.
Подейкують, що Ізраїль Бродський не вбачав у Лазарі головного спадкоємця та здатного підприємця — зрештою, той не був найстаршим сином і за інших обставин навряд чи міг претендувати на "цукрову імперію". Втім, божевілля Йони з Соломоном та смерть Ізраїля Марковича цілком могли покласти край усій діяльності родини Бродських.
На щастя, Ізраїль Маркович міг спочивати з миром. Його син Лазар перевершив батька і в бізнесі, і у філантропії, ставши чи не найвідомішим меценатом Києва.
Геній, мільйонер, філантроп (але не плейбой)
Заради справедливості, батьковим спадком на чолі з цукровим бізнесом Лазар керував на пару з братом Левом. Ось тільки другого промислова діяльність приваблювала не так сильно, як фінансово-банківська діяльність. А ще подейкують, що Лев був бабієм (особливо полюбляв молоденьких актрис) і частенько зливав у корчмах за грою в карти десятки тисяч карбованців за ніч. Натомість Лазар своє сімейне гніздечко палко оберігав.
Чоловік одружився з Сарою Лур’є, яка взяла прізвище Бродського. Синів у пари не було, зате доньок — аж чотири! Перша з них, Маргарита, в першому шлюбі була заміжня за Дмитром Гінцбургом, сином єврейського барона Горація Гінцбурга. Дружиною іншого сина барона, Володимира, була друга дочка Бродських — Клара. Ця пара після Жовтневої революції виїхала з дітьми до Франції.
Третя дочка, Маруся (Марі) Бродська, породичалася з банкіром Жулем Дрейфусом. А ось хто став судженим четвертої доньки Віри — історії невідомо.
Лазаря Ізраїльовича часто називають "цукровим королем". Зерно правди в цьому є: чоловік очолював батькове Олександрівське товариство цукрових заводів, яке курувало понад чверть усього виробництва цукру в імперії. Згодом за участі Лазаря створюється Всеросійське товариство цукрозаводчиків. І з перших днів він стає незмінним членом правління цієї спілки.
А втім, Лазар Бродський мав під крилом й інший бізнес, анітрохи не дрібніший за цукровий! Підприємцю належали соляні промисли в районі Одеси та вугільні шахти в Катеринославській губернії (нині Дніпропетровська область). Він також володів 35 тисячами десятин землі — це майже 40 тисяч гектарів. (Національні природні парки України мають менші розміри!)
Жартуєш із Бродським? Як тільки він виїде у своїй кареті — Хрещатик тремтить! Усі знімають капелюхи, включаючи й мене. От щастя б було, якби я раптом потрапив до Бродських! — із пієтетом писав україно-єврейський письменник Шолом-Алейхем.
А ще Лазар був засновником та головою правління Другого пароплавного товариства Дніпром і його притоками, директором Київського товариства водопостачання, директором-розпорядником Товариства борошномельного парового млина та членом ради Товариства взаємного кредиту. І навіть це — далеко не всі його регалії. Тож чим Лазар Бродський запам'ятався киянам?
Лазар: успіх у Києві
Усе почалося з полум'я. Від батька Лазарю Бродському дістався, зокрема, Київський паровий млин на розі Ігорівської та Набережно-Хрещатицької вулиць. Новий власник суттєво розширив територію підприємства аж до вулиці Боричів узвіз. А 1888 року побудував на Набережно-Хрещатицькій новенький чотириповерховий корпус. Ось тільки три роки по тому іскра в підшипнику зерноочисного відділення спалила будівлю. Збитки від пожежі склали 500 тисяч тогочасних рублів.
Лазар, як і його тато, був швидкий на рішення, тож оперативно заснував "Акціонерне товариство Київського парового борошномельного млина" для відновлення виробництва. Основний капітал склав 1,5 мільйона рублів, а задля покриття витрат на будівництво товариство реалізувало акції ще на мільйон рублів.
Новий головний корпус став уже п'ятиповерховим. Згодом побудували парове й машинне відділення, а на Боричевому узвозі звели цегляний елеватор з трьома дерев'яними вежами. Після розширення підприємство стало одним з найбільших в імперії: продуктивність млина досягла 2-3 мільйонів пудів на рік!
До початку XXI століття "дожили" тільки три будівлі млина: дві з них знесли до 2010 року під час будівництва готельного комплексу. Зберігся лише один елеватор на вулиці Боричів узвіз, 13. Нині його використовують як книгосховище Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.
У 1890-х роках Лазарю спала на думку ідея побудувати власну хоральну синагогу. Річ у тім, що євреям у ті часи було заборонено мати власні доми для молитов, бо, мовляв, тоді їх "у Києві стане ще більше". Втім, Лазар знайшов вихід: невдовзі після отримання дозволу (з невеликим обманом петербургзських чиновників) бізнесмен спільно з "вершками" київської громади відкрив молитовний будинок 24 серпня 1898 року, якраз до свого 50-річчя.
Коштувало зведення синагоги 150 тисяч рублів. На цю суму, орієнтовно, могли рік прожити 214 сімей.
Також Лазар Бродський оплатив побудову Бактеріологічного інституту — нині Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України. За словами сучасників, будівля нагадувала заміський палац у дубовому гаю. А вже за першу декаду свого існування інститут налагодив випуск ліків проти віспи, холери, черевного тифу, сибірки, сказу тощо. Будівництво було на часі: Київ лихоманило від цих хвороб настільки, що люди боялися зайвий раз обійнятися при зустрічі чи потиснути руку.
Без Лазаря Ізраїльовича не було б і сучасного КПІ: саме він був одним із головних спонсорів вишу, пожертвувавши на його будівництво 100 тисяч рублів! Рішення звести інститут ухвалили саме в будинку Бродського, а концептуально заклад формували за прикладом провідних політехнікумів у Цюриху, Мюнхені, Відні, Ризі та інших європейських містах. Кампанію зі збору коштів Бродський очолював аж до завершення будівництва корпусів вишу в 1902 році.
Бессарабський ринок — це теж заслуга Лазаря Бродського, хоча й непряма. Він заповів Києву 500 тисяч рублів з умовою, щоб від цієї суми 4,5% спрямували на засновані ним єврейські заклади. У разі відмови можновладці повинні були вкластися в розвиток інших благодійних установ.
Київський уряд схитрував: оголосив позику в 500 тисяч рублів, душоприказники (виконавці заповіту) її викупили та скерували гроші на будівництво ринку.
Меценатство Лазаря Бродського можна перелічувати довго. Він забезпечив появу університетської акушерської клініки, ремісничого училища, бібліотеки-читальні, Художньо-промислового і наукового музею (нині Національний художній музей України) та протитуберкульозного санаторію.
Лазар Ізраїльович зробив пожертви Товариству грамотності, Київському товариству Червоного Хреста, Товариству швидкої медичної допомоги, Товариству допомоги хворим дітям, Товариству опікунства про будинки працелюбства, Києво-Фундуклеївській жіночій гімназії тощо.
За іронією долі, "цукровий король" помер від... цукрового діабету під час відпочинку в швейцарському Базелі. Хвороба спіткала його в 56, 19 вересня 1904 року. Поховали Лазаря в місті усього його життя — Києві. Прикро, що сімейний склеп Бродських на Лук'янівському єврейському кладовищі так і не зберігся.
Без Лазаря Бродського Київ мав би інший вигляд. Його архітектурно-промислова спадщина й досі є окрасою столиці. Прізвище, яке було символом фінансового тріумфу, стало компліментом для сучасних меценатів. А ще — доказом, що успіх відкривається бізнесмену, який інвестує не тільки в себе, а й у розвиток міста. Лазар Ізраїльович знав цю істину як ніхто — хоч і ціною родинної трагедії.
ПАРТНЕРСЬКИЙ ПРОЄКТ
Читай також: Яким був Ізраїль Бродський
