Альона Гудкова про новий "Кураж", КИТ та атмосферу повернення додому

Фото: Ольга Закревська

10 травня "Кураж" відкрив новий сезон: цього разу він повернувся додому, на ВДНГ, відсвяткувавши 10 років своєї роботи. Уперше захід відбувся в новому безбар'єрному павільйоні КИТ, який планують як простір для культурних, освітніх та соціальних ініціатив.

За два травневі дні "Кураж" відвідали понад 17 тисяч киян та гостей міста і зібрали майже 1,5 млн гривень для благодійних потреб. Наскільки складно організовувати таку масштабну подію, що змінилось за роки існування, як працювати з факапами та визначити свою аудиторію, — про це розповідає Альона Гудкова, засновниця "Куражу", у нашому матеріалі. 

Як саме ви досягаєте відчуття "життєствердності" на "Куражі"? 

Ми досягаємо цього відчуття класною, злагодженою роботою, грамотно побудованими процесами, закриттям потреб людей і передусім постійною роботою над помилками.

Які емоції даруються — краще запитати у людей, бо я не можу говорити за всіх. В мене особисто — це емоції реалізації задуманого, місійності, проявлення бажань та цінностей...

У команди — це реалізація задуманого й емоція потрібності.

Як змінився "Кураж" за 10 років роботи: що пронесли крізь увесь шлях, від чого відмовилися й що важливо зараз?

Певно, найважливіше, і те, що залишається з нами всі 10 років — це наші цінності. Ми транслюємо їх, на них будуємо і правила відвідування, і правила роботи з нами загалом, і навіть роботу в команді. Я вірю, що тільки щось незмінне може мати успіх — коли ти робиш щось одне, а потім інше, а потім знову змінюєш — у цього немає можливості закріпитися в просторі. Тому ми дуже послідовні у своїх діях.

Щодо того, від чого довелось відмовитися, можна казати дуже багато. Насправді ми в кожен "Кураж" додаємо в середньому десь 10 нових фішок, перевіряємо різні гіпотези й залишаємо ті, які працюють найкраще.

Якщо виокремити 5 цінностей "Куражу", які ви транслюєте?

Перше — це безбар’єрність. Причому не тільки фізична, але й ментальна. Ми вчимо людей ставитися з повагою до різних верств населення, до різних думок. Ми даємо можливість брати участь фондам на заходах безоплатно, даємо знижки — це про доступність бути з нами.

Друге — це рівність. У нас немає на "Куражі" принципово жодних VIP-ів, немає окремих туалетів для VIP-ів або окремих сидінь. Ми не бронюємо столи, стільці. Натомість, наприклад, у нас є "Кураж-ID", який мають люди, що з нами з самого початку — і в горі, і в бідності. Але це не дає їм права на додаткові сервіси, лише довічний вхід на "Кураж" :)

Третє — взаємоповага і толерантність. Також чесність — це дуже важливо. Ну і свобода. Свобода робити вибір, свобода робити, що хочеш.

Цьогоріч "Кураж" знову повернувся туди, де все починалося. Чи відчуваєте, що нині ВДНГ — це вже назавжди?

Якщо чесно, я така людина, яка завжди відчуває, що це — назавжди, бо інакше я б не могла творити. Якби я знала, що в цього є якийсь ліміт — доведений, не теоретичний, то мене б це демотивувало. Я дуже лінива людина і не бачу особливого сенсу напружуватися там, де це має кінцевий строк. Тому я вважаю, що ми тут назавжди. Я про це мрію. Де-юре наш договір співпраці має свій строк — і потім, сподіваємось, пролонгування.

Як знайшли КИТ і чому саме цей павільйон припав до душі? Що в його історії перегукується з сьогоденням і вашими цінностями — розкажіть про символізм КИТа.

Нам не підходили декілька павільйонів, які нам пропонували ще у 2022 році, через те, що вони були бар’єрними. А "Кураж" ніколи не буде бар’єрним. Тому, коли ми побачили цей павільйон — його масштаб, фонтан поруч і відсутність бар’єрів — сумнівів не було.

Насправді наші цінності збігаються в багатьох моментах, але насамперед — це свобода: павільйон не обгороджений парканом, він доступний людям, тут відбуватиметься багато безплатних подій.

Тобто знову ж таки — наші основні цінності й про "Кураж", і про нашу команду. Бо насамперед вони мої, відповідно, в усіх моїх бізнесах я їх притягую з собою.

Стосовно символізму — найочевидніше, це масштаб павільйону. Кит — це щось дуже велике, благородне, довгоживуче. Тварина, яка ні на кого не полює, просто плаває, співає, фонтанчики пускає — всіх радує. І всі мріють його побачити. Це як про наш КИТ.

"Ми прагнули зберегти дух павільйону, не перетворюючи його на щось зовсім нове", — так роботу над відновленням павільйону описав Олексій Петров, співзасновник ФОРМИ. Чи вдалося досягти цієї мети? Яка атмосфера панує в КИТі сьогодні?

Мені здається, що мети досягти вдалося. У КИТі сьогодні панує атмосфера ремонту, яку ми продовжуємо вже з наступного дня після "Куражу".

Загалом атмосфера на "Куражі" — атмосфера повернення додому. Більшість людей усе-таки пише нам про те, що вони щасливі, що ми повернулися на ВДНГ. Зауважують, що стало багато місця, є де полежати, посидіти, влаштувати пікнік.

Тому якщо відповідати на питання, яка панує атмосфера — така, як у місці, яке створено для людей, куди ми запрошуємо і пускаємо всіх.

Ремонт павільйону тривав менш як два місяці. Що з процесу запам’яталося найбільше? Перед якими труднощами поставали і як на роботу вплинула війна?

Я для себе виділю чотири речі, які запам’яталися мені особливо.

Перше — коли почали фарбувати колони. Я пам’ятаю, що в якийсь момент зайшла з Лєрою Бородіною в павільйон і побачила вже пофарбовані колони (я не знала, що це вже зроблено). І в мене був такий перший вау-ефект.

Друге — це вікна. Тому що коли ти міняєш вікна — це вже серйозно. Коли ти міняєш вікна — це значить, що ти міняєш повністю обгортку, тому що жахливі й "вбиті" вікна сильно впадають в око.

Є таке поняття — "теорія розбитих вікон". Суть у тому, що якщо розбите вікно в загальнодоступному місці не замінити, незабаром усі вікна там будуть розбитими. Якщо поширювати чистоту та красу навколо — люди будуть до цього звикати. Я теж цього дотримуюсь, і тому я дуже щаслива, що в нас нові вікна.

Третє — це наші туалети. У нас не кабінки з пластику, а класні туалети з цегли. Тому з VIP-обслуговування в КИТі — наші туалети з цегли.

І, звісно, полікарбонат. Бо його монтували в останню ніч. І коли я приїхала в суботу на майданчик і побачила це — не могла стримати сліз. Для мене ця вхідна група — реалізація моєї мрії.

Як на роботу вплинула війна?

Періодично людей забирають до ТЦК дорогою на роботу, і ти залишаєшся без працівників. Але ми розуміємо, що об’єктивний фокус наразі — це боротьба з ворогом, тому швидко адаптовуємось.

Ну і, звісно, велике навантаження зараз лягає на жіночі плечі, зокрема в тому, що стосується ремонтних робіт.

А загалом було багато дуже різних проблем — як у будь-якому ремонті. Але завдяки Big City Lab, а також ФОРМІ, які керували процесом і завдяки яким вдалося уникнути більшості проблем, — усе вийшло.

Про Monobank:

Зазвичай Monobank не надає позик бізнесам. Як вдалося знайти підтримку для вашої справи?

Перш за все — це була не позика, а меценатський внесок. Вони виступили меценатами реновації цього павільйону.

Monobank дуже задоволений — для мене це теж важливо. Ми як команда знаємо, як нелегко даються кошти, і завжди, коли комусь допомагаємо, ми просимо звітності, прозорості, віддачі. Тому співпрацювати так само з Mono для мене було ключовим моментом.

Які цінності бізнес поділяє з ідеями КИТа?

Найголовніша цінність — це те, про що казали і Олег, і Міша: розвиток суспільства і підтримка його культурного розвитку. Не тільки військового розвитку країни, але й культурного, тому що має бути баланс.

 

Баланс — це теж наша важлива цінність, і ми намагаємося не перехилятися в один чи інший бік. Мені здається, що в Monobank це працює так само. Ти не можеш розвивати тільки військові галузі й допомагати тільки військовим, тому що більша частина людей — це цивільні. І це родини військових також, а ще жінки з дітьми, чоловіки з дітьми, діти, люди похилого віку, які до нас ходять. Відповідно це просто про розвиток суспільства.

Що запам’яталося найбільше з першого "Куражу" на новій локації? Як КИТ змінив "Кураж"?

Мені, звісно, туалети запам’яталися найбільше — як і всім у суботу. А ще, як я танцювала під дощем у плюс сім, повністю мокра, під Smailov ввечері в суботу. Це було дуже круто насправді. Там я залишила всю тривогу того дня.

Неділя — це про спокій, задоволення та думку: "Все сталось так, як мало бути. Нам вдалось".

А ще мені запам’яталася вся наша команда. Моменти, коли ми зустрічалися десь в офісі, і я чула незкінечнний гон і гоготання. Я вважаю, що це був дуже складний "Кураж" — емоційно, фінансово, фізично, по-різному. Але ми це винесли достойно.

Я думаю, що КИТ зробив "Кураж" більш впевненим у завтрашньому дні. Це найголовніше. Бо "Кураж" сам такий, що кого хочеш змінить — але те, що в нас тепер є дім, додає свободи.

Що точно стане частиною наступного «Куражу», а що не хочете бачити в майбутньому?

Глобально ми нічого не будемо змінювати — ми тільки додамо і виправимо те, про що вже знаємо. Це туалети, це навігація, це збільшення деяких зон. Наприклад, зони знайомств та тиші будуть більші в декілька разів.

Які речі ви не передбачили на цьому "Куражі"? Які уроки забрали собі на наступний?

Я писала про це допис, але повторю, що ми тепер не будемо економити на туалетах. Тобто я не обіцяю, що не буде черг — але вони точно будуть швидше просуватися.

І точно — критика, яку ми отримали щодо вбиралень, має сенс. Бо, по-перше, вона конструктивна, а по-друге — фізіологічна потреба є фізіологічною потребою. Одна справа, якщо ти йдеш голодний через черги, але ти не помреш від голоду. А от вода, туалети, змінити підгузки дитині, погодувати, сісти, сісти людині на кріслі колісному — ось це для нас принципово. Все інше — це суб’єктивізація, і таку критику ми не сприймаємо.

Хто є "ваша" аудиторія, а хто — ні?

Я хочу вірити, що наша аудиторія — всі. Хочу вірити, що "Кураж"— це такий майданчик, який дає можливість побути тут будь-якій людині.

Але є люди, які вважають, що якщо вони заплатили за вхід на "Кураж", далі команда має вгадувати їхні потреби, бажання, уявлення про те, як має бути. І якщо це не стається — вони починають висловлювати своє невдоволення не нам напряму, а в простір. Ми на неконструктивну критику не реагуємо.

Ми не вважаємо за потрібне виправдовуватись перед кожною людиною. Все-таки, я вважаю, що ще раз потрібно наголосити — ми приватний бізнес, ми комерційна організація, яка просто вирішила колись, згідно з нашими цінностями, багато допомагати.

Але те, що ми в таких об’ємах допомагаємо або збираємо людей, не означає, що ми комусь винні. Ми маємо успіх, тому що працюємо над одним і тим самим проєктом уже 10 років.

"Раніше в кожному місті був Будинок культури, тепер — у нас є КИТ". Як простір стане не просто місцем для івентів, а новим культурним осередком? 

Ми намагатимемося залучати сюди людей, івенти, різноманітних професіоналів. Наприклад, 1 червня у нас буде захід з гуртом "Щука-Риба", далі запланований ЛГБТ-прайд 7 числа. Тобто у нас буде дуже багато різних напрямів, але чи вдасться нам стати новим Будинком культури — побачимо з часом. Я б не хотіла в цьому разі бути занадто зухвалою. Хай воно станеться — і потім ми будемо цим хвалитися.

Яким ви бачите КИТ через рік?

Постійно зайнятим.

Ми ведемо багато різних перемовин — з акторами, які роблять творчі вечори, з музикантами, які готують відкриті репетиції, з незалежними, альтернативними театрами.

Тобто в нас дуже багато паралельних домовленостей. Але оскільки КИТ ще на стадії ремонту, ми не можемо зараз заповнювати його в тому об’ємі, в якому хочемо.

Що точно не буде відбуватись у КИТі — попри тренди чи суспільні тенденції?

У нас не проходитимуть політичні та релігійні заходи — це може трактуватися як безапеляційна підтримка. Загалом це стосується всього кодексу ВДНГ.

ВДНГ — це аполітична структура, яка просить не проводити політичні, релігійні та інші заходи, які б могли трактуватись суспільством неправильно. І нам це дуже близько — бо ми не прихильники якоїсь однієї ідеї, нам би не хотілося взагалі себе обмежувати.

І, звісно, у нас не відбуватимуться події, які можуть бути образливими для інших категорій людей. Тобто загалом хотілося б, щоб ті події, які відбуватимуться, не викликали страху та сумнівів у нашій діяльності. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter