Антиутопія, в якій ми живемо: чому світ ніколи не відмовиться від ядерної зброї — думки науковця

26 вересня у світі відзначали День боротьби за повну ліквідацію ядерної зброї. Сьогодні на Землі існує близько 12 500 ядерних боєголовок, і, згідно з даними SIPRI, ядерні держави продовжують модернізувати свої арсенали. Політолог і філософ Максим Розумний вважає, що розмови про всесвітнє ядерне роззброєння — доволі наївні, адже з нинішньою системою цінностей людство приречене на повторення невтішних сценаріїв.
Чому не варто вірити в ліквідацію ядерної зброї, чи потрібен нам світовий уряд і яким може бути майбутнє людства — читай у нашому інтерв'ю.

Чому у світі неможливе повне ядерне роззброєння?
Щоб дати відповідь на це питання, треба відповісти на інше: чому деякі країни здобули ядерну зброю? Насамперед вони це змогли через технічну можливість виробництва. І по-друге, держави відчували загрозу своєму існуванню через Другу світову війну — ядерну зброю винайшли та навіть застосували саме у той період.
Отже, країни, які перебували під загрозою знищення — перед екзистенційною загрозою — мали технічні можливості та здобули ядерну зброю. Чи зникли сьогодні ці два фактори? Ні, адже технології тільки вдосконалюються, а загрози перед великими, середніми та малими державами світу лише зростають.
Перспективи розробок ядерної зброї — великі, і військово-політичні ризики — також значні. Єдине, що могло б стримати агресію, — це моральні, ідеологічні фактори, але сьогодні у світі вони не відіграють ключової ролі.

Ядерна зброя сьогодні — це здебільшого інструмент загрози чи засіб стримування агресії?
З часів холодної війни ядерна зброя стала таким собі страховим полісом для великих держав. Ядерний паритет між Радянським Союзом, США та їхніми союзниками забезпечував статус кво. Це була гарантія того, що між супердержавами, між двома системами — комуністичною і капіталістичною — не спалахне Третя світова війна.
Тому у спадок від цієї епохи в нас залишилося сприйняття ядерної зброї як засобу стримування. Засіб стримування передбачає, що між сторонами, які потенційно можуть вступити в конфлікт, існує паритет в озброєннях.
Потім з'явилися ознаки того, що паритет буде порушений, коли Сполучені Штати на чолі з Рональдом Рейганом оголосили нову програму протиповітряної оборони, так званих "зоряних війн". Виникла загроза, що паритет буде порушено на користь західного блоку, і Радянський Союз просто припинив своє існування.
Сьогодні поведінка росії на міжнародній арені переводить ситуацію вже в інше річище. Вона почала шантажувати світ та окремі країни, зокрема й Україну, задіюванням ядерної зброї. Тобто з глобального чинника стримування ядерна зброя перетворюється на загрозу, поріг застосування якої суттєво знижується.
Тобто на додачу до того, що старі аргументи на користь збереження ядерного ресурсу не втратили своєї чинності, з'явилися нові аргументи про те, що вже будь-хто може застосувати ядерну зброю. Тому іншого способу захиститися, ніж як самому володіти ядерною зброєю, немає.

За яких умов могла би статися повна ліквідація ядерної зброї?
Відправною точкою могло би бути всесвітнє прийняття нового кодексу, певних правил поведінки на міжнародній арені, яким би регламентувалося застосування сили в будь-яких ситуаціях. Теоретично, таким документом є Статут ООН, але, як бачимо на прикладі російської агресії, він нічого не гарантує.
Тут можна піти далі. За яких умов можлива така всеосяжна світова угода, якою свого часу був Договір про нерозповсюдження ядерної зброї? За яких умов можливо, щоб такої угоди дотримувалися?
Для цього потрібні механізми примусу глобального масштабу, які б діяли невідворотно на порушників угоди. Тому що, як засвідчили останні десятиріччя, сподіватися на добровільне дотримання будь-яких міжнародних зобов'язань, не доводиться.
Відсутність механізму примусів і покарань — а сьогодні їх навіть на обрії не видно — ставлять під сумнів перспективність цього шляху.

Тобто перспектива відмови від ядерної зброї — це питання еволюції людської моралі?
Так. І не лише моралі, а й світової системи — співвідношення інтересів.
Поки що у світі немає такого балансу інтересів, який перешкоджав би застосуванню сили. Сьогодні зберігається спокуса завоювати чужі території, завдати непоправної шкоди противнику, здійснити різноманітні провокації тощо.
Світ не дійшов до балансу інтересів. Ба більше: схоже, що він рухається у протилежному напрямку.
Про це свідчить не лише російська агресія проти України, а й багато інших ситуацій. Наприклад, Ефіопія, яка своїм будівництвом перегороджує Ніл, знижуючи надходження води до Єгипту. І таких конфліктів за ресурси, які не регулюються мораллю, стає все більше.
Інший чинник, який ставить під сумнів перспективу майбутньої гармонії, — зростання радикалізму — крайніх лівих чи правих поглядів, сектантських ідей. Тож не схоже, що люди рухаються до якоїсь спільної моралі, єдиного світогляду та балансу інтересів. А поки цього не станеться, ніяких дієвих механізмів глобального регулювання не з'явиться.

Уявімо, що людство зберегло нинішню систему цінностей, але розробило дієвий механізм контролю над застосуванням ядерної зброї. Яким буде цей світ?
Такий механізм може виникнути тільки в разі запровадження такого собі глобального уряду. Він зможе забезпечити ядерне роззброєння приблизно так само, як уряди деяких країн забезпечують роззброєння своїх громадян — визнають незаконним володіння зброєю, контролюють здачу незареєстрованої зброї тощо. Тобто потрібен глобальний керівний центр.
Як може далі еволюціонувати така система? З нею станеться те, що й зі всіма іншими управлінськими системами.
Вона балансуватиме між надмірним втручанням і ліберальною політикою. Між більш-менш справедливим порядком і зловживанням владою, проявами несправедливості.
Навіть якщо така глобальна управлінська система буде створена, навряд чи вона стане досконалою і матиме іншу траєкторію розвитку, ніж всі інші соціальні та політичні системи. Балансування між крайнощами, ризиками та небезпеками рано чи пізно призведе до занепаду — як і у всьому на цій планеті.