Дизайнер Костянтин Омеля: "У мені виховували думку, що гомосексуальність — це страшний гріх"
Фото: Instagram-сторінка Костянтина Омелі
28 червня у світі відзначали Міжнародний день Прайду, присвячений захисту прав та гідності представників ЛГБТІК+. Ми поспілкувалися з Костянтином Омелею — фешн-дизайнером, засновником бренду OMELIA та відкритим геєм.
Про болі української квір-спільноти, насильство на ґрунті гомофобії, а також про одяг, який транслює ідею різноманітності, — в інтерв'ю "ТиКиїв".
Краса в її різноманітності
Костянтин Омеля — відомий український дизайнер, який працює у напрямі sustainable fashion. У 2020 році в Києві він заснував редизайн-бренд OMELIA, що дарує друге життя вінтажним і стоковим сорочкам. Головною місією свого бренду Костянтин вважає демонстрацію краси в її різноманітності. Дизайнер наголошує, що OMELIA не розділяє людей за зовнішністю, гендером чи расою, а проєкти бренду спрямовані на підвищення рівня толерантності та прийняття.
З твоїх особистих спостережень, чи стає українське суспільство більш толерантним до ЛГБТІК+ спільноти?
Так. Люди стають більш інформованими, тому і толерантність зростає. Як на мене, найбільша проблема полягає в недостатній кількості інформації. Коли люди керуються страхами, здогадками та стереотипами, формується негативне ставлення до теми ЛГБТІК+.
Якою, на твою думку, має бути інформація про ЛГБТІК+, щоб вона справді підвищувала толерантність, а не викликала ще більшу агресію? Можливо, це питання форматів?
Я вважаю, що тут потрібен комплексний підхід. У людей є лише один спосіб порозумітися — це розмова. Саме через діалог ми можемо обмінюватися думками, доносити свою позицію. Гетеросексуали мають розуміти, що на їхню орієнтацію ніхто не зазіхає. А квір-люди повинні мати задовільнені права та можливість бути собою. Інструменти можуть бути різними — головне, щоб вони були мирними.
Якщо ми говоримо про розмову між великими групами людей — суспільними меншинами та більшістю, — вона має відбуватися за підтримки держави. Зараз питаннями ЛГБТІК+ займаються громадські організації. Як тільки держава візьме все у свої руки та створить програми толерантності, ситуація швидко зміниться. Зокрема, фізичне насильство над квір-людьми має регулюватися законодавством.
Позаминулого року ти зазнав нападу, що був скоєний на ґрунті гомофобії. На твою думку, чи достатньо потужними були суспільна реакція та дії суду?
Я був здивований тим, як цю історію підхопило суспільство — інформація дуже швидко розповсюдилася. Я отримав багато підтримки, на яку не очікував.
Щодо правового регулювання… Так, нападника визнали винним. Але йому просто виписали штраф — я на таксі до лікарні більше витратив. Це смішно. Такі правові норми виглядають як зневажливе знущання — ніби й відбувається якесь судочинство, але "казино завжди виграє".
У ситуації, в якій ти є потерпілим, ти станеш ще більшою жертвою, якщо намагаєшся захищати свої права. Відсутність справедливості виснажує. Але я заспокоюю себе тим, що подія дійсно стала публічною, і певна кількість людей ще раз звернула увагу на проблеми спільноти ЛГБТІК+ в Україні. Можливо, хтось замислився і змінив свою думку.
Як взагалі реагуєш на агресію?
Давно з нею не стикався. Я миролюбна людина, тому насамперед шукаю шляхів уникнути конфлікту. Все залежить від ситуації. Я не відмовляюся від можливості поговорити, якщо бачу в цьому сенс. Але якщо людина неадекватна або надмірно агресивна, то намагаюся не вступати у діалог, щоб не провокувати ще більшої ворожості.
Раніше ти казав, що почуваєшся вигнанцем через свою орієнтацію. Досі це відчуваєш?
Звісно. На мою думку, кожна людина більш або менш усвідомлено почувається вигнанцем у нашому суспільстві. Ми всі позбавлені рівних прав порівняно з привілейованими верствами. Це можна визнавати або ні, але реальність від цього не змінюється.
Яким ти бачиш ідеальне толерантне суспільство?
Я не уявляю собі ідеального толерантного суспільства — його просто не може існувати в нашому неідеальному світі. Ідеалізувати — означає вигадувати, а я цього не люблю. Я реальна людина, яка живе в реальному світі. Для мене було б достатньо рівних прав для ЛГБТІК+. Також повинна бути належна відповідальність за прояви насильства й нетолерантності. Права і відповідальність — це все, що справді потрібно.
Твій публічний камінг-аут відбувся у 2023 році. Чи розкривав ти свою орієнтацію раніше — для родини, друзів?
Можливо, ставалися поодинокі випадки, але це були лише приватні розмови з близькими приятелями. Своїм першим камінг-аутом я вважаю саме той допис в Instagram.
Ти зростав у релігійній родині. Тема орієнтації була табуйованою?
У мені виховували думку, що гомосексуальність — це страшний гріх. Тому перший рік усвідомлення своєї орієнтації мені досить важко дався. Мені було років 16-17. Я себе зовсім не приймав, адже спирався на ту інформацію, яку чув від родини. Мені здавалося, що я дуже погана людина, і я ненавидів себе за це.
Потім відбулася розмова із самим собою, і все одразу змінилося. Я просто себе прийняв і зрозумів, що я саме такий і іншим вже не буду.
Головна ідея бренду OMELIA — beauty in its diversity. Чи можна сказати, що тема ЛГБТІК+ надихнула тебе на створення цього слогану?
Так, абсолютно. Квір-проблематика відіграє тут важливу роль. Але також ці слова говорять про мої цінності, мою реакцію на ті речі, що відбуваються у світі.
Як OMELIA підтримує ЛГБТІК+ ком'юніті? Чи існують окремі проєкти, присвячені цій темі?
Щороку до Місяця Прайду ми висловлюємо підтримку спільноті ЛГБТІК+. Зараз, наприклад, створили ролик разом із UKRAINEPRIDE: двоє хлопців цілуються на очах у перехожих та спокійно йдуть вулицею, почуваючи себе частиною суспільства.
Відео викликало багато різних реакцій, і я радий, що на проєкт звернули увагу. Цим роликом ми підняли тему ЛГБТІК+ партнерств в Україні. На певному етапі життя це завжди стає проблемою: квір-люди не можуть офіційно оформити стосунки та мати рівні зі всіма шлюбні права. А в умовах війни це особливо актуально.
Крім того, щороку ми випускаємо тематичні дропи — сорочки, аксесуари тощо. Цьогоріч це була сорочка, прикрашена обручкою — символом партнерства — у вигляді пірсингу на рівні соска. Це наша колаборація з DAMN Jewelry.
Тому, так, ми проявляємося постійно. Обов'язково перефарбовуємо логотип до Місяця Прайду, змінюємо дизайн упаковки. OMELIA по-різному висловлює свою підтримку.
Як народжуються свіжі ідеї для дропів?
Вони приходять самі. Немає такого, що я сідаю і починаю придумувати, — це складніший процес. Я думаю про певні речі, дещо запам'ятовую, фіксую ідеї. Це безперервність, а не окремий фрагмент роботи, яку треба сісти та зробити.
А стикався із творчими кризами — коли випуск нового дропу вже запланований, а ідей досі немає?
Так, інколи не вистачає часу. У фешн-індустрії всі завжди поспішають, тому що постійно з'являється щось нове. Але, зрештою, в цьому ритмі завжди якось все встигаєш. Не знаю, чим це пояснюється.
Якщо одяг OMELIA транслює ідеї толерантності, то через які саме візуальні образи?
"Толерантного" дизайну не існує, якщо ти про це. Є проєкти, де використовується певна символіка, наприклад, кольори ЛГБТІК+. Але я не дотримуюся такого вектора. Я створюю красу в її різноманітності.
Оскільки OMELIA — sustainable-бренд, ми використовуємо вторинну сировину, даючи друге життя чоловічим сорочкам. Тобто ми працюємо з неідеальним, з тим, що вже існувало раніше. OMELIA перетворює старі речі на новий продукт — броші, сорочки, штани, шорти. Такий підхід співзвучний з ідеєю про те, що кожен має право на другий шанс. Всі ми неідеальні, але варті краси та уваги. Варті того, щоб сяяти.
Як ти вважаєш, чи достатньо глибоко аудиторія сприймає ваш продукт? Чи вдається донести думку, що OMELIA — більше, ніж просто гарний одяг?
Ми постійно працюємо над цим, і я вчусь, як передавати цінності бренду. Це також безперервний і цікавий процес, в якому є спокійніші та активніші періоди. Сподіваюся, що OMELIA асоціюється зі свідомим споживанням, а також із толерантністю, любов'ю до себе, прийняттям. Наш бренд — не тільки про ЛГБТІК+. Ми транслюємо думку про те, що людина — це головне, і кожен з нас має свою унікальну красу.
В Україні досі лишається відкритим питання легалізації цивільних партнерств, зокрема й для одностатевих пар. Наскільки ця тема є актуальною особисто для тебе?
Для мене це дуже важливо. Я люблю Україну і хочу тут жити — майже не існує сценаріїв, за яких я хотів би звідси поїхати. З іншого боку, я планую створити родину та виховувати дітей. Тому я хочу мати офіційні права та жити в суспільстві, яке приймає мене таким, який я є. Поки я молодий, і в мене ще є час на боротьбу. Але я визначив для себе певний дедлайн, після якого я вже не зможу боротися. Якщо до того моменту в країні не відбудуться зміни, мені просто доведеться поїхати.
Ти згадував, що на одному з минулих Маршів рівності ти вперше відчув святкову атмосферу — люди вітали вас з балконів. Чи означає це, що київський Прайд перетворюється із протесту на свято?
Напевно, це був єдиний такий момент. Зараз взагалі складно бачити в чомусь свято — через війну, через те, що поряд із Прайдом існують альтернативні, радикально налаштовані майданчики.
Як на мене, зараз не час для свята. Марш рівності організовується для того, щоб нагадувати, що наша спільнота існує, і що розмова про права ЛГБТІК+ має продовжуватися. Зараз настала черга держави відповідати. Ком'юніті стало абсолютно видимим, великі компанії відкрито говорять про толерантність, люди масово роблять камінг-аути, представники ЛГБТІК+ йдуть служити у військо… Коли почнуться дії з боку держави, нам можна буде видихнути й жити життя.
Читай також: "Наступного дня мене звільнили. Одним днем": як квір-людей дискримінують на ринку праці
