Як Monumentta вчить бачити місто крізь його монументальну спадщину
Майстер-клас у студії Monumentta. Фото: студія Monumentta
Місто легко перетворюється на набір знайомих маршрутів: дім — робота — метро — улюблена кав'ярня. Ми щодня проходимо повз десятки будинків, дворів, панно, мозаїк та інших деталей, але часто просто не встигаємо їх роздивитися.
Monumentta працює з монументальним мистецтвом саме в цьому просторі — серед людей, архітектури та міського життя. Команда досліджує, зберігає, відновлює та створює нові роботи, а ще намагається повернути містянам цікавість до того, що вже є навколо них.
Для "ТиКиїв" засновниця Monumentta Тетяна Тадай розповідає про те, чому монументальне мистецтво неможливо відокремити від міста, як виникла команда, навіщо давати друге життя старим матеріалам і чому іноді достатньо просто звернути увагу на те, повз що ми щодня проходимо.
Тетяна Тадай засновниця Monumentta, менеджерка та комунікаційницяВід особистого досвіду — до Monumentta
У кожної майстрині Monumentta був власний шлях до монументального мистецтва. Хтось працював із мозаїкою, хтось досліджував культурну спадщину чи архітектуру, хтось прийшов до цього через роботу з міським простором. Поступово ці окремі досвіди склалися в спільну справу.
Так з'явилася Monumentta — команда Тетяни Тадай, Юлі Чикало, Олі Чикало та Тамари Турлюн. Тетяна займається організаційною частиною, а художниці Юля, Оля та Тамара працюють над ескізами, проводять майстер-класи й реалізують мистецькі проєкти.
Мозаїка — лише один із напрямів Monumentta, хоча саме з нею команду зараз найчастіше асоціюють. Наразі майстрині працюють і з іншими формами монументального мистецтва — масштабними витинанками, інтер'єрними розписами та іншими форматами. Команді цікаво досліджувати українське монументальне мистецтво у всьому його різноманітті, а не зупинятись на одному напрямі.
Старій плитці — нове життя
Один із принципів роботи Monumentta — уважне ставлення до матеріалів, які вже існують навколо.
Команда використовує бій плитки та залишки матеріалів, які вже не можуть бути реалізовані як комерційний продукт, і перетворює їх на мистецькі об'єкти. Більшу частину плитки віддає нам наш партнер "Агромат": те, що у них лежить роками без діла, отримує нову цінність і стає частиною нової роботи. Так ми створили для партнерів мозаїку з фрагментів керамічної плитки, які вціліли після російських атак на їхні склади. Ми створили фенікса — як символ відродження українців та невгасиму жагу жити.
Окремо команда співпрацює з українськими локальними майстрами, які створюють смальту. Для Monumentta важливо підтримувати тих, хто продовжує цю роботу в Україні, особливо зараз, коли з виробництвом і доступністю матеріалів є серйозні труднощі.Так нова робота може розповідати не лише про те, що створюється сьогодні, а й зберігати частину історії того, що вже було до неї.
Мозаїка як терапія
Ще одна важлива частина роботи Monumentta — майстер-класи. Зокрема, команда проводить благодійні заняття у партнерстві зі спільнотою "Близькі" для родин військовослужбовців.
"Формально такий майстер-клас триває три години. Але коли людина занурюється в роботу, ці години часто минають непомітно, і хочеться залишитися ще трохи. Тому ми не перериваємо цей процес. Навпаки, нам важливо, щоб кожен міг побути в ньому стільки, скільки потрібно".
Коли людина викладає мозаїку, вона на певний час концентрується на дуже простій речі: взяти шматочок матеріалу, знайти для нього місце, скласти поруч із наступним. Тому для художниць Monumentta такі зустрічі — не просто про те, щоб навчити когось працювати з мозаїкою, радше можливість допомогти переключитися, сфокусуватись медетативно на процесі й провести час у просторі, де не потрібно поспішати.
Цей напрям команда планує продовжувати. Водночас подібні запити надходять і від українського бізнесу.
Мистецтво як частина командного досвіду
Український бізнес — ще один важливий партнер для Monumentta. Компанії приходять із різними запитами: створити щось для своєї команди, долучитися до мистецького проєкту, підтримати реставрацію чи відновлення роботи, що вже існує.
Особливо зараз великий запит мають майстер-класи для команд. Робота з мозаїкою потребує концентрації, але водночас дозволяє на кілька годин відкласти робочі й тривожні думки, попрацювати руками та побути разом. Для команд, які працюють у складний час, це ще й спосіб переключитися та відчути себе спільнотою.
Для Monumentta важливо, що в цьому процесі бізнес може бути не лише замовником, а й учасником, залученим до створення культурного середовища навколо себе.
Монументальне мистецтво не існує поза містом
Монументальне мистецтво створюється для міста і живе серед людей. Воно взаємодіє з архітектурою, вулицями, транспортом, новою забудовою. Разом із ним змінюється і наше сприйняття місця.
Тому питання збереження — це не тільки про те, як врятувати конкретну мозаїку. Це ще й про те, яким буде місто після того, як ми змінимо його простір, знесемо стару будівлю чи забудуємо чергову ділянку. Що залишиться від історії місця і чи буде в ній місце для того, що було тут до нас? Команда створює серію публічних дискусій, на які запрошує людей із різним професійним досвідом: урбаністів, художниць, артдиректорів майстерень, кураторів, культурних менеджерів, директорів фондів.
Завдання таких зустрічей — не просто зібратися й поговорити про проблеми. Важливо почути різні погляди, зіставити досвід і разом шукати рішення, які допоможуть зберігати міський простір та його культурну пам'ять.
Спочатку — помітити
Як жартує комунікаційниця Monumentta Настя Юрчишина, у команди є своєрідний чекліст для киян. Перший пункт — підняти голову. Але насправді це лише початок.
Побачити мозаїку в метро — цікаво. А далі хочеться запитати: хто її створив? Чому саме тут? Що на ній зображено? Чому художник використав саме такі форми й кольори? І чому ця робота досі збереглася?
Сьогодні команда може показати мозаїку в метро й запитати: "А ви раніше її помічали?" Наступного разу людина їде цим самим маршрутом і вже сама дивиться на стіни.
А потім виявляється, що за звичайною на перший погляд роботою стоїть ціла історія. Наприклад, у 1960–1970-х роках художники працювали в умовах радянської цензури й шукали способи говорити про українське через те, що формально дозволяла система. У роботах з'являлися рослинні й тваринні мотиви, народні образи, закодовані сенси.
Так окрема мозаїка стає точкою входу в історію мистецтва, міста й людей, які тут жили до нас.
Що ми залишаємо після себе
Можна запитати: навіщо взагалі займатися цим, коли частину культурної спадщини щодня руйнує війна, а багато робіт залишаються на окупованих територіях?
Для Тетяни Тадай відповідь — у самому відчутті часу.
Твоє життя — це лише відрізок від 0 до 90 років. До тебе були люди, і після тебе будуть люди. Тож усе, що нас оточує, трошки розтягує наше життя. Ти починаєш думати вже не своїм мірилом, а мірилом тих, хто буде після тебе.
Місто теж має свою пам'ять. Вона складається не лише з великих історичних подій, а й із будинків, дворів, мистецьких робіт, матеріалів, людей і щоденних маршрутів.
Саме тому команда одночасно досліджує спадщину, відновлює те, що можна врятувати, працює з матеріалами, створює нові роботи, говорить із містом і збирає навколо цього людей.
