Ян Ваня: "З гастролей артисти балету привозять дрони для ЗСУ"

Ян Ваня, фото: Олександра Злуніцина

У березні в Національній опері України соліст балету Ян Ваня (37) танцюватиме партію головного лиходія у балеті "Лілея", поставленого за мотивами однойменної балади Тараса Шевченка. Коли почалася війна громадянин Чехії Ян Ваня вирішив залишитися у Києві та працювати у театрі, якому віддав 17 років життя... 

"ТиКиїв" поговорив із Заслуженим артистом України Яном Ванею про його відчуття війни, про сучасні балетні постановки в Нацопері та про те, як він зустрів в Україні своє кохання. 

Український балет перебував у тіні російського

Яне, одразу запитаємо: ти не сумуєш за балетами Чайковського? Адже колись ти залишився у Києві саме заради того, щоб танцювати "Лебедине озеро" та іншу російську балетну класику, яку в Чехії майже не ставили...

Балети Чайковського ми в Національній опері сьогодні не танцюємо. Я — чех, але чудово розумію, чому в Україні відбувається бойкот усього російського та підтримую цей процес. Дійсно, Чайковський — це чудова музика, але після повномасштабного вторгнення росії в Україну слухати її не час. З балетного погляду, так, класичний балет тримався на творах російських авторів завдяки Маріусу Петіпа, який у ХІХ столітті робив геніальні постановки. І для нас, артистів балету, це велика втрата, проте сьогодні є можливість звернути увагу на український балет, який завжди перебував у тіні російського. Адже є чудові українські класичні балети, наприклад "Лісова пісня" Михайла Скорульського або "Лілея" Костянтина Данькевича — постановка, створена за однойменною баладою Тараса Шевченка. І, до речі, Петіпа поставив "Дон Кіхота" Людвіга Мінкуса, я продовжую танцювати у нашому театрі цю чудову класику.

Сьогодні ти успішно танцюєш у сучасних балетах, які ставить у Нацопері хореограф Віктор Іщук. Звідки взявся цей дух модерну у нашому оперному?

Раніше наш театр був консервативнішим і робив ставку саме на класичні балетні постановки та на український балет. У цьому процесі сильно на Захід ми не відкривалися. Але сьогодні ми відкриті всьому новому, наш репертуар став сучаснішим, і я відчуваю, що глядачеві це подобається. 

Я, наприклад, танцюю одноактний балет "Широко заплющені очі", це кілька історій про кохання, поставлених хореографом Віктором Іщуком за мотивами фільму Стенлі Кубрика "З широко заплющеними очима". Я від цього балету з першої ж хвилини був у захваті, глядач у цю постановку просто закохався. А у грудні Іщук поставив одноактний балет "Мадам Боварі" — це теж дуже тонка постановка.

Ти також танцюєш сучасний балет "Весна та осінь", прем'єра якого відбулася навесні 2023 року...

Так, "Весну та осінь" поставив всесвітньо відомий хореограф Джон Ноймаєр, використавши для музику мого земляка Антоніна Дворжака. Цей балет — чудовий зразок сучасної західної хореографії.

Ходять чутки, що восени 2024 року до Києва має приїхати знаменитий балетмейстер Олексій Ратманський, щоб ставити в Національній опері новий балет...

Такі речі має озвучувати керівництво театру, але я теж чув про переговори з Ратманським щодо постановки у нас. Олексій Ратманський знає та любить наш театр і, гадаю, він зацікавлений у цьому проєкті. 

Для мене балетна класика завжди на першому місці

У 2006 році ти як випускник Празького хореографічного училища приїхав до Києва на стажування. Чи уявляв ти тоді, що одного дня станеш провідним солістом театру тут?

Ні, звичайно ж. В юності я часто запитував себе, навіщо та чому танцюю. Я поїхав до Києва, бо знав, що тут гарна школа та чудові педагоги. Моєю метою було вдосконалити свою техніку. І ось я цю техніку вдосконалюю у Національній опері вже 17 років. (Посміхається.)

А чому ти їхав з Чехії підвищувати кваліфікацію в Україну? У тебе на батьківщині немає таких балетних традицій? 

На початку двохтисячних у репертуарі Празької опери було лише кілька класичних балетів, тоді ставки там робили на сучасний танець. Сьогодні ситуація змінилася і Празький театр, як і багато інших західних театрів, став поблажливішим до класики. Найчастіше класичні балети там осучаснюють, оновлюють постановки, але все ж таки... Класика не старіє, тому на такі вистави люди ходитимуть завжди.

Для мене ж балетна класика завжди була на першому місці, саме тому я й подався до Київського оперного театру, який славився відшліфованою балетною хореографією.

Твоїм педагогом у Києві став славетний балетний танцівник Микола Прядченко, якого вважають одним із найромантичніших танцівників київського балету. Багато років він був зіркою балету, але ви зустрілися, коли він уже не танцював. Яким істинам він тебе навчив?

Микола Данилович завжди казав, що коли ти танцюєш, то немає межі твоєї досконалості. Він навчав нас, що кожен новий день ти маєш бути кращим, ніж в попередній. Бо коли ти зупиняєшся, твоє балетне життя закінчується. А ще мій вчитель танцював до 47 років — ось і я сподіваюся, що мені вдасться якнайдовше бути на сцені.

Моя донька розмовляє українською та чеською

24 лютого 2022 року, коли почалася війна, які у тебе були перші думки? Ти ж громадянин Чехії та міг би одразу залишити Україну...

Коли все це почалося, я довго не вірив. Навіть коли сусіди почали виїжджати, я не вірив. І тоді моя мама взяла процес евакуації на себе. Ми із сім'єю виїхали з України до Чехії на початку березня, а коли наприкінці травня театр почав працювати, повернулися. У липні ми вже танцювали на сцені.

У травні 2022 року було ще зовсім незрозуміло, чи безпечно перебувати у Києві...

Так, ми могли б скільки завгодно перебувати в Чехії, мої батьки на цьому навіть наполягали, але ж родина моєї дружини в цей момент залишалася в Україні. І це стало однією з основних причин нашого повернення. Друга причина, звичайно ж, те, що театр запрацював і ми з дружиною стали йому потрібні. Ну, а третя причина — моя донька. Коли ми з нею виходили гуляти у Чехії, то на дитячому майданчику у Празі та в інших місцях я зустрічав багато українок із дітьми. І, дивлячись на них, я розумів, що всі ми в цей момент не вдома і що наш дім там — в Україні. Моя донька Тереза, якій на той момент було лише три рочки, розмовляє українською та чеською, так от я б не хотів, щоб вона стала забувати українську. 

Тобто для тебе Київ — це вже "вдома"?

Так, я живу у цьому чудовому місті майже 18 років і воно давно стало мені рідним. 

Ти говориш українською?

Коли я вперше приїхав до Києва, то відразу почав шукати курси української мови. А мені тоді сказали щось на кшталт: "Попустися, навіщо тобі це, тут усі спілкуються російською". Зараз все змінилося, і я серйозно вивчаю українську, щодня все більше усвідомлюю, яка це гарна мова. Складнощі є, але українська та чеська багато в чому перегукуються, тож одного дня я вільно заговорю "солов'їною".

Знайшов дружину по квітці   

Ти — найвищий танцівник Національної опери, твій зріст 194 см. Складно з таким зростом танцювати головні партії?

З таким зростом в балеті багато речей даються складніше... Наприклад, такі високі артисти, як я, не можуть до ладу розкрутити пірует. У нас, високих, координація трохи інша, руки та ноги довші, тому, щоб зібратися, потрібно застосувати більше зусиль. Зате сам танець, всі рухи на сцені, виглядають красивішими й ефектнішими, ніж у танцівників нижчого зросту. 

Однією з причин, що затримала тебе в Україні, стало кохання. Як ти познайомився зі своєю дружиною Наталією Міщенко? (Артистка балетної трупи Національної опери України, — прим. ред.)?

Це було так давно... (Ніжно посміхається). На той час я працював у Києві вже років шість. Після однієї з вистав мені на сцену разом з іншими букетами винесли одну квітку. До неї була додана коротесенька візитка: "Наташа". Мене це заінтригувало. Я розпитав співробітниць театру, які виносили квіти, і врешті-решт дізнався, що то був дарунок від моєї колеги. Я одразу її знайшов і познайомився. Був березень, лежав сніг, і я відвіз Наташу на Поділ у своє улюблене кафе... Так ми почали зустрічатися. А сьогодні нашій донечці Терезі вже п'ять років. 

Тобто ти як принц у казці "Попелюшка"? Тільки той знайшов своє кохання по кришталевому черевичку, а ти — по квітці...

Ну, я ж багато танцював різних принців на сцені, то ж, мабуть, переніс цей образ у реальне життя. (Посміхається.)

Кажуть, що ти любиш вдома куховарити для своїх дівчат. Чи доводилося тобі сидіти на дієтах?

У мене такий метаболізм, що я можу їсти все, що хочу. Я можу легко з'їсти дві плитки шоколаду і мені нічого не буде. (Сміється.) Річ у тому, що після кожної вистави я втрачаю кілька кілограмів. Тож про дієти — це не до мене. А готувати я дійсно вмію, не дарма ж батько у мене кухар. І сім'я обожнює мої кулінарні шедеври. Вчора ось, наприклад, я приготував вдома гуляш. Це угорська страва, але в Чехії її готують по-своєму. Хоча м'ясо — це не зовсім моє, я більше люблю пекти. Моя улюблена випічка — чеський традиційний кекс, який у мене на батьківщині називають "бабівкою" (Bábovka). 

У які театри, окрім рідної Нацопери, ти з сім'єю ходиш у вільний час?

Сьогодні найулюбленіший — це Київський театр ляльок. Ми з Терезою часто туди ходимо. Останнім часом подивились вистави "Пітер Пен", "Троє поросят" та "Золоте курча". Вони, звичайно, для дітей, але дуже повчальні — мені вони сподобалися. А останній балет, який я дивився, це "Сойчине крило" у Київській опері у постановці Георгія Ковтуна. Але одразу попереджаю, це балет для дорослих, моя маленька донька не змогла висидіти його до кінця, тому нам довелося піти. Прикро, але на сайті театру не вказано, що він для дорослих, хоча, як виявилось, у нього вікові обмеження 16+. І мені дуже шкода, що я "Сойчине крило" недодивився. Колись піду на нього окремо з дружиною.  

Тереза, мабуть, теж хоче бути балериною?

Ні, раніше її балет цікавив більше, вона навіть ходила на класичні танці. Нині бажання в неї поменшало... Якщо відверто, я не хотів би, щоб дочка стала балериною. Це така складна професія! Якби я точно знав, що вона стане зіркою балету, балетною примою, то так... Але в будь-якому разі я б їй балет, як професію, не радив. Коли я дивлюся на артисток кордебалету, то думаю про те, що кожна з них ще в училищі мріяла про партію Одетти та Оділії. На жаль, не всім у цьому таланить. Але водночас без артистів кордебалету не було б балету. Три солісти на сцені на самоті виставу б не зробили... 

У чому ж магія балету?

Це магія руху, поєднаного з музикою. Люди танцюють з давніх-давен... Танець та балет зокрема, весь час удосконалювались і набули такої форми, яку ми бачимо сьогодні. Це естетичне та емоційне мистецтво, воно уводить глядачів в уявний світ того, що відбувається на сцені. Такі подорожі до прекрасного завжди були людям потрібні, а сьогодні — особливо. І тому мене дуже тішить, що у нас в театрі на балетних виставах зараз завжди аншлаги. Бо глядачі тут отримують натхнення та радість. 

Гонорари на донати та дрони

Як відбивається на твоїй творчості стрес від війни? 

Стрес є, але я намагаюся утримувати його у певних межах, працюю з ним, щоб він не впливав на мене. Коли я виходжу на сцену, усе буденне залишається за лаштунками, я так себе навчив. Коли ви дивитеся на мене з партера, то бачите не Яна Ваню, а Графа Альберта у "Жизелі", Солора у "Баядерці", Базиля чи Еспадо у "Дон Кіхоті" або Лукаша у "Лісовій пісні". І в цей момент я ні про що реальне не думаю, а танцюю і живу життя свого героя. Перевтілюватися нас навчали ще з дитинства і дякую моїм вчителям за це. 

Ми з тобою зустрічаємося перед репетицією твоєї партії у "Дон Кіхоті", ти завтра маєш замінити колегу, який захворів. Тобто ти за день маєш згадати величезну роль — це можливо?

Однієї репетиції, звичайно, мало, але я раніше цю партію танцював і намагатимусь швидко все згадати. Я от що помітив: раніше, коли ми починали вчити якусь партію, то вчили її місяцями. Буквально зазубрювали всі рухи, жести, погляди... Зараз, на мою думку, в балеті все стало трохи простіше.

Як ти думаєш, коли закінчиться війна?

Не знаю, коли закінчиться, але вірю, що Україна у цій війні переможе. Ми, артисти балету, робимо зі свого боку, що можемо. Ось були на гастролях у Японії — вся балетна трупа витратила свої гонорари на донати, і ми привезли з собою в Україну два дрони для ЗСУ. Мої колеги нещодавно на гастролях у Канаді теж зібрали гроші на дрони та вже відправили їх на фронт.

• 9 березня о 15:00 — балет "Лілея" Костянтина Данькевича до 210-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Ян Ваня в партії Князя, який по сюжету є "втіленням зла".
• 16 березня о 15:00 — балет "Весна і осінь" на музику Антоніна Дворжака у постановці Джона Ноймаєра. Солісти: Ян Ваня та Анастасія Шевченко. 
• 28 березня о 17:00 — зворушливий сучасний балет "Грек Зорба" про палке кохання на фоні конфлікту двох світів та цивілізацій на музику Мікіса Теодоракіса. Танцівник Ян Ваня в партії Маноліоса.    

Текст: Оксана Гончарук

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter