JAMALA: "Поєднання кар'єри й материнства — це щоденний виклик"

Фото: instagram.com/jamalajaaa

14 травня JAMALA виступить на сцені МЦКМ з альбомом QIRIM — маніфестом кримськотатарського народу — в супроводі Національного симфонічного оркестру України та народних солістів. Напередодні концерту ми поговорили зі співачкою про творчість, материнство та найбільші мрії.

Джамало, 14 травня ти виступиш на сцені МЦКМ з альбомом QIRIM. Що на нас чекає на концерті?

Це буде мій перший великий концерт після отримання Шевченківської премії та прем'єри альбому 2023 року, і для мене це дуже особливий момент. Концерт QIRIM — це унікальний шанс почути наживо музику, що продовжує розповідати світові про дивовижну культуру. Це можливість почути голос Криму, його пісні, які передаються з покоління до покоління. Цей концерт буде присвячений роковинам депортації кримськотатарського народу та відбудеться за підтримки Турецького агентства зі співробітництва та координації TİKA.

Не можу дочекатися моменту, коли розділю цю подію з вами!

Чому, до речі, ти вирішила випустити QIRIM на вінілі?

Для мене цей альбом — дуже особливий і дуже важливий. А тому я хотіла, щоб і його фізичне втілення було особливим. От що для вас вініл? Для мене це — наче доторк до історії. Історія, яку ти можеш потримати в руках. Це щось особливе, навіть інтимне. Щось, що займатиме особливе місце у твоїй домівці. І QIRIM — це дійсно вже історія!

Це музична мапа, яка розказує історію кримських татар через музику, пісні, теми, які в них порушуються: від кохання до самотності, туги тощо. Через народні пісні ми дійсно можемо більше дізнатися про себе. Це як прочитати якусь книжку з психології та зрозуміти: "От чому мені було так погано — бо я не знав певних речей!" Відкриваючи їх, я дізнавалася ще більше про якісь свої життєві моменти.

Зрештою, вінілова платівка, як і наша історія, потребує дбайливого догляду та обережного ставлення. Нею не можна нехтувати, вона не може припадати пилом. Вона має грати, лунати на весь світ.

З огляду на визнання альбому в Україні та за кордоном, чи можна вважати його найкращим у твоїй кар'єрі?

Це дуже складне питання. У мене немає альбомів, які я люблю більше або менше. Кожна моя пісня, кожен альбом — це окремий етап життя, різні історії, різна я. Я люблю кожен свій реліз, кожну пісню.

Але QIRIM для мене справді особливий. Він важливий і водночас дуже відповідальний. Це альбом про історію мого народу, спроба розповісти цю історію всьому світу. Створити цей альбом — моя давня мрія. Хто уважно стежить за моєю творчістю, помітив, що в кожному моєму синглі чи альбомі з'являється по одній кримськотатарській пісні. Для мене було важливо не просто створити збірку народних пісень: хотілося, щоб у записі були тільки автентичні інструменти без додавання продакшену. Тобто я хотіла подарувати слухачам сучасний альбом, що існує поза часом, як би пафосно це не звучало.

Залишаючись собою

Озираючись назад, чи можеш порівняти себе зараз і ту Джамалу, яка тільки починала, перемогла на "Новой волне", — чи велика між вами різниця?

І та, і та Джамала — музикантка, яка хоче дивувати своїми майстерністю і меседжем, — чи то співаючи лемківську "Верше, мій верше" в Юрмалі, чи QIRIM із BBC Philharmonic Orchestra. Різниця тільки в тому, що тоді, 2010-го, я не мала моці, досвіду та свободи не йти на компроміси, тому через умови конкурсу мені нав'язали пісню "Маменькин сынок". А тепер обираю тільки я, тому та ж "1944" — це електронна музика з етнокодом, ще й кримськотатарською. Мені все одно, що це не вписується у формат.

За моїми піснями можна відчути, прослідкувати, як я змінювалась, як трансформувалась моя творчість. Але знову ж таки: і тоді, і сьогодні — це я. Звісно, справжнє усвідомлення того, що і як ти робиш, приходить набагато пізніше, ніж момент, коли ти починаєш займатися справою всього свого життя (як це сталося зі мною 2010 року з релізом першого синглу It's Me, Jamala). Звичайно, були виступи, які хотілося б стерти з пам'яті, сукні, які я вже не вдягла б. Але основа основ для мене — не втрачати жаги до нового, до експериментів. Я понад усе не хотіла б намагатися стати статичною "іконою", "метресою" або "легендою". Дякую, не треба. Сьогодні, як і на початку, де б я не була, мені просто хочеться бути почутою і звучати масштабно. Важливо, щоб це завжди мало силу та сенс.

Здається, ти завжди була дуже впевненою в собі й у тому, що досягнеш великих висот. А чи могла уявити, що висоти будуть саме такими? Що ти переможеш на Євробаченні, що співатимеш пісні U2 для U2, розмовлятимеш із президентом Америки..?

Я багато мріяла й уявляла. Коли їхала на Євробачення, вірила, що переможу. Чому? Бо в моєму виступі було 100% правди, 100% майстерності та 100% праці.

Американська історія — це теж відлуння тієї перемоги, але, звісно, я не могла й уявити, що Боно скаже мені: "Я — ваш фанат і слідкую за вами".

Це wow! Потрібно щось робити, докладати зусиль, намагатись перевершити саму себе. Жодні успіхи чи результати не можливі без зусиль — інколи нереальних, часом складних чи навіть болючих. Я завжди знала, що маю робити трохи більше, ніж у моїх силах. Усе, чого мені вдалося досягти, — це результат цього.

І я вдячна долі та людям поруч, що мій шлях саме такий. Завдяки цьому я можу робити музику, в яку вірю, доносити важливі меседжі, розповідати історію свого народу та бути почутою.

Ти справляєш враження людини, яка може витримати будь-який психологічний тиск. Це так? Завдяки чому?

Для мене важливо в будь-якій ситуації залишатися собою. Бути вірною своїм принципам та переконанням. Вірити у свої слова, у свої думки, в те, що ти робиш. І якщо я, наприклад, вірю в якусь пісню, цю віру не зруйнують жодні критики. Бо мій найголовніший цензор — це слухачі. А моя найголовніша підтримка — це мої діти та чоловік.

Такі стреси, які ми переживаємо вже три роки, спонукають до творчості чи, навпаки, гальмують її?

Для мене творчість завжди була способом пережити складне, говорити, коли словами сказати важко. Але чесно — такий масштабний і затяжний стрес, як війна, не завжди надихає. Часто він паралізує. Є періоди, коли просто живеш із болем, і музика — останнє, про що думаєш. Але з часом приходить усвідомлення: якщо можеш щось створити — музику, пісню, виступ — і це когось підтримає, додасть сил, допоможе зібрати кошти на допомогу своїй країні, то потрібно продовжувати знаходити в собі сили рухатися та творити далі.

Щоденний виклик

Як на твою творчість впливає материнство?

Материнство впливає на все… (Усміхається.) Коли я стала мамою, для мене практично все змінилося. Я почала інакше дивитись на світ, відчувати його по-іншому. І, звісно, це вплинуло на мою творчість — але виключно позитивно.

Наприклад, один з успішних моїх альбомів "Крила" був написаний, коли я чекала на першого хлопчика, Еміра-Рахмана.

Далі були альбом "Ми" і EP "5:45", пісня "Вірю в тебе" із Селімом.

А з Алімом написана пісня "Люблю" і відбулася купа виступів за кордоном — від Австралії до Відня.

Тобто материнство не стало перешкодою для творчості. Навпаки: діти надихають мене, дають нові сили, емоції, переживання, які перетворюються на музику. Хіба що не вистачає сну й особистого простору. (Усміхається.)

Як взагалі вдається знайти час на творчість, зважаючи на трьох дітей, один з яких зовсім маленький?

Я не буду прикрашати й казати, що це легко. Це складно. Поєднувати кар'єру й роль мами — це щоденний виклик. І я вдячна своїй родині, своєму чоловікові за підтримку й допомогу, які я отримую. Завдяки цьому мені вдається досягти певного балансу. А ще — не відчувати провини. Це дуже важливо: не винити себе за те, що ти працюєш, а не 24/7 залишаєшся з родиною. Не завжди виходить, але я намагаюся.

Звісно, я сумую за сім'єю під час поїздок і виступів. Але відчуваю від них таку колосальну підтримку, що розумію: я все роблю правильно.

На кого було важче наважитись: на першого, другого чи третього сина — ще й під час війни?

"Наважитись", думаю, — в принципі не те слово. Якщо планувати та "збиратися", можна і не зібратися. (Усміхається.) Кожна вагітність для мене була дуже особливою. Але, звісно, народження третьої дитини під час повномасштабної війни стало особливим випробуванням: це шалений стрес, шалені переживання, шалена тривога за майбутнє.

Але, попри всі ці страхи, народження третього сина подарувало якусь надзвичайну надію та радість, впевненість у тому, що все це зло, вся ця темрява, обов'язково відступлять і програють. Адже світло завжди перемагає!

А як щодо чоловіка? Чи вдається вам зараз провести час просто вдвох — сходити на побачення, приміром?

Це дуже непросто, але нам вдається. Попри все ми знаходимо час і можливості для побачень удвох чи бодай кількох годин наодинці. І від цього ці моменти вдвох стають ще ціннішими.

І це важливо для шлюбу, важливо для стосунків. Я дуже вдячна своєму чоловікові за всю підтримку та допомогу. І за те, що він розуміє, наскільки складно мені буває. Ця хвиля підтримки з його боку просто огортає та окриляє.

Як змінилися ваші стосунки за ці роки шлюбу, появи дітей, війни тощо?

Усі спільні випробування, які ми пройшли, — всі стреси, страхи, війна — зробили нашу сім'ю ще сильнішою, ще згуртованішою та єдиною. Ми зрозуміли, наскільки важлива взаємна підтримка та наскільки важливі ми одне для одного.

Найбільша мрія

Тобі самій вдається бодай якось відпочити?

Зараз для мене відпочинок — це розкіш, яку я не завжди можу собі дозволити. Але все одно намагаюсь відшукати короткі моменти саме для себе: побути вранці наодинці зі своїми думками, коли всіх розвезли по школах і садочках, — теж своєрідний відпочинок та час для себе. (Сміється.)

Звісно, зараз у всіх нас одна спільна мрія. А на амбітні мрії в серці залишається місце? Приміром, ти ще хочеш отримати "Греммі"? Як вважаєш, чи це взагалі реально для українців?

Дуже цього хотілося б. (Усміхається.) Будь-які нагороди та визнання — це результати наполегливої праці та титанічних зусиль, які варто докладати… Тому нічого ніколи не загадую — побачимо. Чи мрію про "Греммі" я? Напевно, так: це одна із професійних мрій. Але я так само раділа, коли цьогоріч цю премію отримала піаністка українського походження Надія Шпаченко. Або Адам Аян, який робив мастеринг та зведення для альбому QIRIM. Бо будь-яка міжнародна нагорода — це передусім про країну, яку представляє артист. І про шанс заявити про неї на весь світ.

Але найбільша мрія — не про премії чи нагороди. Найбільша премія для мене — коли мої пісні знаходять відгук у серцях людей в усьому світі. Я хочу, щоб наша музика завжди мала світову якість і звучала на одному рівні з європейською, латиноамериканською чи британською.

І, звісно, моя Мрія мрій — перемога України та щасливе майбутнє для наших дітей! 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter