Леонід Мартинчик: "Естетичний смак — це м'яз, який потрібно тренувати"

Фото: instagram.com/leonid.martynchyk

Модний експерт, 33-річний Леонід Мартинчик, досліджує генетичний код українців через народне вбрання. Його лекції про психологію стилю та історію традицій популярні по всій Україні. Його смак вважають зразковим... А що про це думає сам Леонід? Поговоримо! 

Леоніде, в соцмережах ти позиціонуєш себе як лектор, телеведучий, етнограф. Якій із цих сфер сьогодні найбільше приділяєш увагу?

Я лектор і етнограф, і ці ролі між собою поєднані, тому що я читаю дуже багато лекцій про українську культуру та мистецтво. Це активно почалося з повномасштабною війною, коли я започаткував благодійний проєкт "Генокод українців". За донат охочі можуть прийти на ці лекції і дізнатися про все: від історії вишивки до фактів про видатних українських діячів, про професійне мистецтво. Стосовно телевізійних програм, наразі моє шоу не знімаємо.

Твої лекції та тренінги про особистий бренд, стиль, українську культуру дуже популярні. Які теми наразі мають найбільший попит?

Теми української культури. Адже завжди людей цікавили вишивка, вишита сорочка, писанка... Найбільше, як і в прадавні часи, привертає увагу їхня естетика, орнаменталістика. Все, що стосується оздоблення, прикрашання побуту. Я дуже люблю досліджувати орнамент! У зимовий період усіх цікавила тема Різдва, наразі актуальна тема Великодня. Тому в мене зараз заплановані тематичні лекції. Насправді все залежить від періоду.

Окрім цього, ти активно ведеш свій стильний блог, пишеш вірші та є визнаним фешн-експертом. Чи є у тебе амбіції ще в якихось сферах?

Зараз у мене амбіція колекціонера. Коли почалася Велика війна, у мене з'явився сильний страх, який підтвердився неодноразово. Як історик я добре знаю, що робить ворог, з яким ми воюємо на наших територіях. Він знищує всі наші культурні пам'ятки і вивозить їх, знищує музеї, вбиває вчителів... Через це в мене з'явилася така страшна тривога — що зникнуть наші мистецькі та художні артефакти. І зараз я збираю графіку українських художників, зокрема Львівської школи. Збираю кераміку — і сучасну українську, і давню, порцелянові статуетки, різний текстиль. Мені дуже хочеться зібрати власну колекцію і, можливо, в майбутньому створити якийсь класний простір, де можна буде прийти послухати мою лекцію, поезію чи придбати, наприклад, мою поетичну збірку, побачити добірку мистецьких артефактів минулого чи гарні зразки робіт сучасних українських художників, які працюють із темами української культури та мистецтва.  

Чи пишуться вірші під час війни?

Наразі вірші не пишуться. Останній вірш був написаний у літаку з Харкова 22 лютого 2022 року, перед початком повномасштабної війни. Я виступав там на великому форумі, і в мене була панічна атака — багато було розмов про те, що буде війна. Як емпатична людина я відчуваю природу, людей, настрої... Чіткіше цю свою особливість я усвідомив саме під час Великої війни, коли постійно увімкнений радар відчуття небезпеки, адже в нас із дружиною двоє дітей. 

Тоді, 2022 року, після виступу в Харкові мені було надзвичайно важко. Коли повертався до Львова, в літаку написав останній вірш, присвячений розмові з Богом. Мені тоді виповнилося 30 років, і в мене було багато запитань через поганий внутрішній стан. До речі, дружині теж було погано, вона відчула недобре ще раніше. Я вперше таке бачив і не розумів, що з нею відбувається. Вона теж дуже емпатична. 

А який ти в побуті? Нам здається, що педант і естет…

Я справді такий! (Посміхається.) Бувають дні, коли я не переймаюсь сильно чистотою та естетикою дому, але це трапляється рідко. Це тоді, коли я на емоційному дні, і мої близькі розуміють, що зі мною щось не так, коли я перестаю чепурити дім.

Зазвичай, я завжди або квіти ставлю, або доглядаю за ними, або переставляю статуетки, вази, переглядаю книги, перекладаю... Це я можу робити без перерви цілий день. Для мене важлива чистота — коли брудно, речі не на своїх місцях, мене це дратує. Зараз вчуся це пропрацьовувати, це неодноразово було моїм запитом у психотерапевта.

Мене так виховували дві бабусі: потрібно бути в чистоті тілесній і в чистоті дому. Тобто йдеться не лише про чистоту простору, але й про власну чистоту. Психотерапевти трохи зняли емоційну напругу, пов'язану з цим, оскільки з початком війни все дуже загострилось. Я зараз ставлюся до цього простіше, але для мене це залишається важливим. 

У дітей є дві окремі кімнати, в яких у них свій простір, своя ванна. Я люблю, коли в кожного є своє місце і всі речі на своїх місцях. Мене може дратувати, коли я не знаю, де ножиці. Вони мають лежати там, де їм показано. Я завжди навколо себе створюю естетику. Без неї, в принципі, жити не можу. Красива естетика побуту мене лікує і наповнює.

Чи впливаєш ти на вибір щоденних луків твоєї другої дружини Мирослави та двох названих доньок?

На вибір дружини впливаю, тільки коли необхідно обрати образ для зйомки або події. У повсякденні вона сама ухвалює рішення. Стосовно зйомок вона радиться зі мною. У нас майже не буває спонтанних покупок. Це дуже важливо у шопінгу й у тому, як ти складаєш свою карту стилю. Інколи, коли ми кудись йдемо, то є 2-3 варіанти актуальних нарядів, і ми можемо порадитись один з одним.

Стосовно доньок: старша зараз в активній, дуже складній фазі пубертату. Вона перебуває там понад два роки, і будь-яка комунікація неймовірно складна, тому взагалі нічого не коментую. Молодша радиться і дослухається.

Єдине, що мене тішить — вони обидві зі смаком. У старшої був період, коли вона надавала перевагу стилю гранж: все дуже велике, порване, чорні футболки. Але зараз вони обидві в дуже дівчачому, трохи гламурному, жіночному стилі. Їм подобаються парфуми, косметика, пастельні кольори, квіти... Мене тішить, що вони в такій естетиці, а не в естетиці якогось емо, бо це складний емоційний період підлітків. У старшої був такий період, але вона пройшла його спокійно, на відміну від ровесниць, які робили зі своїм волоссям і одягом ризиковані експерименти. 

Мирослава, судячи із соцмереж, слідкує за модними трендами. Вона також працює у фешн-індустрії?

Так. Нас познайомила фешн-індустрія. Ми зустрілися на курсах з історії моди та стилю. Ми вже тоді зналися заочно, але ближче познайомились на її роботі. Вона прийшла навчатися теорії, оскільки це потрібно було для стилістів, які працювали в її магазині.

Вона читала для них лекції, створювала багато освітнього контенту нон-стоп. Мирослава вивчала чоловічу моду, чоловічий стиль до найдрібніших деталей, бо я більше цікавився жіночою модою, оскільки вів шоу "Богиня шопінгу", і моя аудиторія переважно жіноча.

Було цікаво, тому що я міг проконсультуватися в Мирослави щодо чоловічого стилю, а вона консультувалася у мене щодо жіночого. Це було спілкування за інтересами. Наші сфери інтересів нас поєднали.

Згодом ми багато працювали разом. Пізніше вона в межах свого бренду та компанії робила зі мною різні зйомки. Мирослава була власницею та керуючою мережі магазинів чоловічого італійського одягу. Я був клієнтом. Ми співпрацювали. Вона серйозно займалася модою, замовляла одяг у закордонних брендів. У нас було багато спільних інтересів і в цій темі, що нас надзвичайно зблизило, адже ми постійно говорили про те, що нам подобається. 

Чи пам'ятаєш, який одяг був на Мирославі? На що ще ти звернув тоді увагу?

Пам'ятаю! У мене тоді були питання до її стилю. Вона часто їздила в Італію. Є певна категорія італійських брендів із характерними принтами, фурнітурою, оздобленням. У неї був такий стиль, а мені на той час подобався мінімалізм. Вона ж була максимально принтована, носила костюм з якимись папугами. Це було давно, 10 років тому.

Поступово її стиль змінився, і я вважаю, що це класна трансформація, в неї чудовий смак. Її образи завжди відрізнялися від модних трендів. Коли був популярний мінімалізм, вона навпаки носила різні принти, кольори, складні текстури... І зараз вона вирізняється, бо, попри всі тренди, завжди додає в образ свою ноту.

Запам'яталася мені її посмішка та очі. В неї величезні очі і широка, красива посмішка. Попри всі кліше, які на мене навішують, коли говоримо про емоції, щиру дружбу чи кохання, звісно, ми зустрічаємо по одягу, але залишаємося в серці людей не завдяки одягу, а через внутрішні якості. Мені подобається естетика образу, який людина собі створює. Але закохуєшся ти в душу, очі, руки....

Чому одяг важливий? Бо він найближчий до тіла. Але тіло найближче до душі. Тому перед душею ми, напевно, закохуємося в приємні моменти зовнішності, якісь риси характеру. А потім уже пізнаємо людину за вчинками, словами, поглядами. 

Стилісти давно дискутують про моду та стиль. Яка твоя ідея стилю?

Мода — це маркетинг, реклама, гроші, величезна індустрія. Стиль — це індивідуальність, коли зовнішнім виглядом демонструєш свою відмінність від інших.

Моя ідея стилю — сучасний українець, інтелектуал та харизмат. 

Тому я завжди у своєму стилі намагаюся підкреслювати й додавати елементи українського етностилю. Завжди маю якісь аксесуари, сорочки, кептарі, сумки, елементи українського стилю. Моя дружина — так само.

Сучасний українець має бути передусім розумним, знати історію та традиції. Є ще багато пунктів: бути свідомим, говорити українською мовою, знати її. А також у його стилі, в генокоді мають бути традиційні українські елементи, щоб наша культура існувала не лише в краєзнавчих музеях, книгах чи на свята, а постійно нас оточувала. Я намагаюся так жити.

Ми маємо величезну, прекрасну частину нашої культури — традиційний український одяг та його оздоблення. Мені подобається, коли ми беремо це з минулого і приносимо в сучасність, відроджуємо, популяризуємо. 

Ти за освітою етнограф, досліджуєш генетичний та культурний код українців. Що про це варто знати кожному українцю?

Напевно, найперше те, що ми не частина російської культури: наша країна була в складі різних імперій, близько 300 років ми були в складі Російської імперії, зокрема, й це абсолютно не говорить про те, що ми є частиною цієї культури та частиною їхньої історії.

В елементах усної народної творчості, піснях, традиціях та оздобленні простежується чітка відмінність, яка підтверджує: ми суттєво відрізняємось і не є частиною їхньої культури. Маємо свою мову, власну ідентичність. Досліджуючи народну творчість, знаходимо старі весільні пісні, космогонічні пісні про природу, навіть дохристиянські твори про створення світу — і всі вони українською мовою. Це свідчить про давнє походження нашої мови та культури. Українська мова не виникла раптово, а формувалась протягом століть і зберігала свою самобутність, попри спроби асиміляції та знищення.

Мало прочитати лише історичні факти. Я усвідомлюю нашу унікальність, знаходячи артефакти та підтвердження самобутніх виявів народної творчості. Хоча була взаємодія із сусідами, ми ніколи, на відміну від росії, не поглинали чужі традиції, видаючи їх за свої. Дослідження показують, що ми — самодостатній народ з власною давньою історією, мовою та культурою. Це усвідомлення дає силу й опору особисто мені — для продовження благодійної, культурної та просвітницької діяльності.

Чи кожен може розвинути естетичний смак?

Думаю, що кожен, але з ним народжується не кожен. Єдине, що часто на це ображаються люди, але насправді це навичка, м'яз, який потрібно тренувати...

Ми не народжуємося зі знанням мов, не народжуємося зі знанням теорії кольору, ми не народжуємося зі знаннями з дизайну чи архітектури... Щоб мати гарний смак в будь-чому, цьому потрібно навчатися.

Щоб мати гарний смак у кіно, треба переглянути мільйон фільмів. Щоб мати гарний смак у музиці, треба переслухати значну кількість пісень, щоб тобі хтось пояснив, і вивчити історію музики. Тут так само, цьому треба вчитися, тренуватися, знайти наставників, читати книги.

Раніше ти розповідав, що колекціонуєш взуття та парфуми. Чи велика ця колекція? Розкажи про найцінніші зразки!

Колекція парфумів не збільшувалася з початком війни. У мене було багато парфумів, і наразі я ними користуюсь. Я взагалі майже не купую нового одягу. Можу придбати якесь нове взуття. Купую простий одяг у мас-маркеті, ніякого люксу. Єдиний люкс, який я придбав, — це була сумка, і то вона була в ресейлі. Це зараз популярно, коли абсолютно нові чи ледь вживані речі перепродають. А люксові речі справді якісно носяться. 

Взуття також не колекціоную, маю достатньо пар. Колись купував брендове взуття, коштовне взуття, купував сумки брендові... В мене була мрія колекціонувати годинники, зараз на це немає бажання.

Я краще зараз куплю витвір мистецтва, скульптуру, картину. В наш час картина відомого художника може бути дешевша за пару взуття. Красива скульптура відомого скульптора може бути дешевшою за парфуми. Але витвори мистецтва вічні, по своїй суті. В мене суттєво змістився фокус.

Тренд на етно після повномасштабного вторгнення став актуальнішим. Але як відрізнити етно від шароварщини?

Шароварщина — це те, що нам зробила радянська влада. Це спрощення, вульгаризація та уніфікація національної культури. Спрощення — це не передавати глибокі змісти, які були закладені в тих всіх моментах, піснях, орнаментах, звичаях. Уніфікація — це зробити одну формулу, уніформу для всіх українців. Тобто українець має виглядати ось так, от у нього є уніформа. Але в кожному селі, в кожному місті були свої узори, свій одяг. Те, що було на Буковині, те, що було на Слобожанщині, це абсолютно різний одяг. Не можна було одночасно вдягнути гуцульський вінок, полтавську плахту, якусь гуцульську запаску, лемківський кептар і слобожанську сорочку. А так приблизно виглядав цей уніфікований костюм. А хлопець — обов'язково в шароварах! 

Ми не маємо досі доказів, чи були козаки в шароварах. Дослідники сперечаються сильно. Тема суперечлива, але навіть якщо вони були не у вузьких штанах, а в широких, то це точно не були атласні червоні, сині чи зелені штани. Це була інша тканина. 

Традиційний костюм суттєво відрізняється від театрального, сценічного. Театр допускає перебільшення та стилізацію, а національний одяг — це зовсім інше явище.

Червоні шаровари з'явились невипадково — цей колір використовували для радянського прапора. Тому в псевдоукраїнському "шароварському" одязі переважав червоний. Ця вульгаризація мала на меті стерти справжню українську культуру. Подібна підміна стосувалася не лише одягу, але й кухні (ніби у нас були тільки вареники з борщем), пісень, традицій житла та вишивки.

Найдавніші техніки української вишивки не хрестикові й не чорно-червоні, як багато хто вважає. Найдавніша українська вишивка була скоріше червоно-синя, з геометричними візерунками. Вона могла бути чорною або чорною з червоним, але виконувалася радше гладдю, ніж хрестиком.

Важливі маркери автентичного вбрання: сорочка обов'язково біла, а не кольорова; вінок на голові могла носити тільки незаміжня дівчина; спідниці не були короткими; декольте в сорочці не було глибоким.

Щоб правильно відтворювати українські традиції в одязі, варто дослідити історичні матеріали. Рекомендую пошукати старі фотографії українців, подивитися на їхні образи та порівняти з тим, як ми одягаємося зараз. Різниця буде очевидною. 

А що ти думаєш про стиль Президента Володимира Зеленського під час війни? Чи варто слідувати протокольному дрес-коду, якого від нього вимагав Президент США Дональд Трамп?

Я думаю, що зі стилем у нього все добре. Президент і його команда свідомо використовують зовнішній вигляд як інструмент — через нього доносять світу, що в Україні йде війна. Він не зливається з іншими в ділових костюмах, бо ми не "як усі". У нас свої обставини, у нас не діють звичні правила. Багато чого зупинилося, багато що працює інакше. Бо ми — країна, на яку напала інша держава. І він демонструє це не лише словами, а й виглядом. Він не просто приходить "сидіти в кабінетах" — він ніби заходить туди прямо з окопу. Це не про особисту історію. Він представляє не себе, а всю країну, народ, націю. Він говорить голосно, дозволяє собі емоції, свариться — бо має що сказати. І зовнішній вигляд підсилює цю риторику. Це не про імідж, а про меседж. Саме тому декого це так дратує і тригерить — бо він говорить прямо, що зараз у центрі Європи йде страшна війна.  

Де тебе найчастіше можна зустріти в Києві?

У Києві я живу або на Валах, або на Софіївській площі. Мене можна побачити на Рейтарській, я дуже люблю цю вулицю. А ще — в Українському Домі. Я обожнюю всі проєкти, які робить Український Дім. У Національному художньому музеї буваю, в ЦУМі... Я люблю там на верхньому поверсі пити каву з видом на Київ. Я обожнюю Київ, це місце мого серця.

А яке місто найстильніше? Київ чи твій рідний Івано-Франківськ? 

Івано-Франківськ — місто мого народження, Львів — місто мого мистецтва, а Київ — місто творчості й серця. Я неймовірно люблю Київ, він для мене особливий. Хоч зараз ми з родиною живемо у Львові, я дуже сумую за Києвом. Обожнюю туди приїжджати, гуляти, ловити натхнення. Там у мене немає тиску, мені комфортно, прокидається друге дихання, я встигаю більше. Люблю киян, стиль, атмосферу. Київ — вільний, відкритий, готовий вчитися. Він завжди приймає мене тепло, і я цьому безмежно радий. 

Текст: Ксенія Куприненко

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter