"Ми всі стали свідомішими": Катерина Мотрич — про міський простір, культуру пам’яті та Київ, який став домом
Катерина Мотрич. Фото надане героїнею
У 2021 році Катерина Мотрич разом із партнеркою заснувала відверте ютуб-шоу "ебаут". Сьогодні це платформа не лише для обговорення важливих соціальних тем, а й для розмов про військо. Дівчина багато уваги приділяє підтримці наших захисників на фронті й у тилу. Для неї це має особливе значення.
Ми запросили Катерину до рубрики "Діалоги з містом", де спілкуємося з творчими киянами про їхнє життя та проєкти, натхнення й особливі місця, роль столиці в буденності та роботі.
Це розмова про міський простір, культуру пам'яті та Київ, якому вдалося стати домом. Це — відверті "Діалоги з містом" Катерини Мотрич.
Ти народилася в Богуславі, тож насамперед хочу розпитати про твоє перше знайомство з Києвом. Пам'ятаєш, як це було?
Мені було років шість — Майдан Незалежності на День незалежності. Пам'ятаю тільки фонтан із кулькою біля музичного закладу і дуже багато людей із морозивом. Було тепло і весело.
Потім — сьомий клас і повноцінний переїзд на Солом'янку. Далі свого району я майже не виїжджала, але спогади маю гарні. Київ здавався дуже величним і таким, що не піддається. Зараз усе вже трохи інакше, але я поважаю те своє відчуття.
Пізнаючи місто зараз, яким воно відчувається для тебе? Чи вдалося столиці стати домом?
Це абсолютно моє місто — найкраще на планеті Земля. І, попри всі недосконалості, це мій найрідніший дім.
Я не користуюся навігатором, знаю більшість закуточків, могла б працювати водійкою таксі — настільки це моє місто.
Київ безперечно змінився від початку повномасштабного вторгнення. Як би ти описала ці зміни? Що стало особливо відчутним?
Люди стали іншими — як і наша поведінка, наші звички. Змінилися події на вулицях міста, з'явилися інші проблеми. Хоча й без вічних комунальних питань нікуди.
Але для мене місто — це передусім люди. І вони навколо мене стали іншими. Ми всі стали свідомішими.
Дехто каже, що культура пам'яті в столиці — як-от хвилина мовчання чи вшанування полеглих — ще недостатньо вкорінена. Чи важливі ці моменти для тебе? У чому їхня найбільша цінність?
Це те, що робить нас людьми — суспільством із правильними моральними орієнтирами. Кожен має зупинятися на хвилину мовчання. Місто має завмирати о дев'ятій ранку, адже ми рухаємося далі, бо хтось загинув за цей рух.
Мій чоловік загинув за те, щоб ми мали ще 1439 вільних хвилин щодня для життя. І коли я бачу, як ігнорують цю одну хвилину пам'яті, хвилину мовчазної подяки, — а таке трапляється часто — мені нестерпно боляче.
Водночас важливо починати із себе, зі свого прикладу. Тому я роблю все можливе, щоб ця звичка поширювалася серед людей.
Сьогодні "ебаут" став платформою, зокрема й для наших захисників і захисниць у проєкті "ебаутВійсько+". Поділишся історією подкасту та його метою? Яким був відгук аудиторії?
Ми робимо якісний рекрутинговий проєкт. Це важлива, але водночас не дуже гучна тема, тож подкаст — ще один спосіб проявитися і дати їй розголос: показати, що будь-хто може мати гідну роботу у війську. І ми розповідаємо про це на прикладі інших військових.
Щодо відгуку — він здебільшого позитивний. Але навіть якщо це відгукнеться одній людині, яка піде служити, — це вже того варте.
Твій чоловік Юрій — полеглий захисник. Пам'ять про нього вже стала частиною міського простору в мозаїках. Розкажи про це трохи більше, якщо можеш.
Юра — найкращий із живих і мертвих, тому я дуже стараюся робити все можливе, щоб світ про нього знав і пам'ятав.
Мозаїки — це мій мистецький прояв любові до Юри.
Це водночас красиво і змістовно. Юра — людина мистецтва, тож і говорити про нього я хочу саме так — мистецьки.
Зараз я в процесі розміщення цих мозаїк. Планую, щоб вони були всюди: в Києві, Запоріжжі, Харкові, Львові — і скрізь, де я буватиму. Це виглядає естетично й має сенс, адже на кожній мозаїці є QR-код, який веде на сайт про Юру. Я вірю, що це розмова з містом про нього. Вірю, що це має значення. Що навіть незнайомі нам із Юрою люди зможуть дізнатися про нього, подумати й надихнутися.
Повертаючись до теми міста: поділися улюбленими місцями в столиці — де тобі подобається бувати?
Люблю історичний центр, район цирку, Золоті ворота, ботанічні сади, Солом'янський парк. Люблю Пейзажну алею і все, що навколо. Мені подобається ритм цих місць і вулиць, люди, які там живуть, заклади, будинки.
Якби треба було обрати одне місце — це були б Золоті ворота. У мене з ними щось дуже особливе, і це не минає.
Чи є в столиці місце, де тобі по-особливому спокійно? Куди йдеш, щоб перевести подих?
Спокій для мене — це більше про дім, у сенсі квартири, тож якогось одного особливого місця, мабуть, немає. Але чайна на Рейтарській — точно в топі моїх відвідувань, там я почуваюся дуже добре.
Наостанок: чого ти понад усе чекаєш у весняному Києві? Маєш особливий сентимент до цієї пори?
Я чекаю радісних людей, більшої поваги до пам'яті, до військових і ветеранів. Чекаю теплого дощу та вечорів, коли можна сидіти на вулиці допізна.
Читай також: Фотограф, що знімає випадкових перехожих: як Михайло Рибко збирає історії киян у своєму блозі
