"У темні часи необхідно дозволяти собі позитивні емоції": психологиня Ірина Хапалова
Фото з особистого архіву Ірини Хапалової
Події після 24 лютого вплинули на нашу психіку, повсякденне життя та змусили нас повністю змінитися. Побудувати себе з початку та стати сильним. Через що з’явилося дуже багато випадків ПТСР, посттравматичного стресового розладу, у людей та тяга до алкоголю.
Ми поговорили з психологом Іриною Хапаловою про вплив війни на роботу психолога, відчуття провини та чому розважати в такий час нормально?
Розкажіть про свою діяльність під час війни?
З початку повномасштабного вторгнення я перевела свою психологічну практику на благодійну основу і пропрацювала так перші пів року війни. Було дуже важко, адже це був режим нон-стоп. Прийом клієнтів був схожий на відділення швидкої в лікарні. Хотілось допомогти якомога більшій кількості людей, але неймовірно пишаюсь собою, що стільки витримала в такому темпі.
Зараз я продовжую свою діяльність, але вже по зафіксованій зниженій ціні. Працюю зі звичайними запитами та продовжую роботу з військовими та цивільними, які пережили окупацію та бойові дії.
З якими проблемами до вас найчастіше звертаються? Чи готові люди йти на контакт та відкриватися психологу?
Зараз 70% запитів складають особисті питання та 30% стосовно війни. Рівень попиту на послуги психолога збільшився в декілька разів. Поясню чому. В стресових ситуаціях, особливо масштабних, у людини загострюється емоційний стан. Накопичені проблеми, що раніше людина могла тримати в собі, зараз стримати не мають снаги. Війна стала збудником усіх сплячих внутрішніх діалогів всередині нас. Саме тому зараз люди масово звертаються до психологів.
Відповідь на Ваше друге питання: ті, хто приходять до психолога готові говорити і йти на контакт. Людина свідомо приходить розв'язати свою проблему. А хто не готовий, їх в кабінеті психолога немає.
На жаль, багато громадян України стали свідками справжнього болю, який залишила росія. Як позбутися відчуття страху та провини, що ти не можеш допомогти країні?
Перше – встановіть кордони своєї відповідальності. Випишіть собі на аркуші "Що я можу контролювати?" і в другу колонку "Чим я можу бути корисним/як я можу допомогти виходячи зі своїх ресурсів/сил/вмінь?". Наприклад, я можу донатити, поширювати збори коштів, волонтерити й т.д. Повторюйте собі: "Я роблю те, що в моїх силах" та запам'ятайте: Кожна людина несе відповідальність лише за свої емоції, дії, стан, реакції, почуття. Все.
Друге – ми повинні навчитись ставитись до своїх емоцій не як до настирливого прища на носі, а як до крику про допомогу. Крик про допомогу маленьких дітей всередині нас, які відчувають цей біль, страх чи провину. Вони просять нас допомогти перестати це відчувати. І тільки ми можемо їм допомогти. Згадайте себе маленьким, уявіть як ви обіймаєте цю дівчинку/хлопчика. Задайте їй/йому питання: "Як я можу тобі допомогти? Що мені потрібно сказати/зробити, аби тобі стало легше?". І зробіть, скажіть це.
Як зрозуміти, що у вас ПТСР та що з цим робити?
Я можу довго і нудно вантажити Вас термінологією і класифікаціями ПТСР, а їх багато. Відповідь – у всіх українців є ПТСР. У когось гострий вже зараз, а у когось відстрочений, який проявиться по завершенню війни. Що з цим робити? Іти в терапію, відповідь одна. Це серйозна річ і якщо її проігнорувати, наслідками може стати деформація особистості.
Зараз в Україні багато психологічних проєктів, які допомагають конкретно по цьому питанню на безоплатній основі. Головне правило як не дати ПТСР розвинутись – говоріть. Говоріть з родичами, друзями, партнерами про свої емоції, почуття від перенесеного. Про страх, який ви відчували в перші дні війни чи відчуваєте досі. Про те, якими ви себе відчували та відчуваєте від цього. І звичайно, зверніться за допомогою спеціаліста.
Де черпати сили та мотивацію, коли розумієш, що війна може бути деякий час затяжною?
Черпати силу в будь-яких життєвих обставинах потрібно з себе. Ми звикли робити джерелом насичення своїх потреб, дефіцитів інших. Зовнішні стовпи опорності – це замок з піску. Більшість людей живуть ілюзією того, що це працює. Нинішні обставини стресу дають нам неймовірний поштовх вийти з ілюзорної зони комфорту і нарешті навчитись насичувати себе самостійно. Вчіться чути себе. Ставити питання всередині. Адже всередині кожного з нас живе маленька дитина. Саме вона немає сил та мотивації. Саме їй боляче та страшно. І тільки ви можете її допомогти. Ставте їй питання: "Як я можу тобі допомогти?". Не кидайте, якщо відповідь приходить не одразу. Дайте собі час подумати, відчути, усвідомити свій стан та себе. Коли ви прищепите собі звичку ось так самостійно опрацьовувати свої емоції та насичувати себе, ви ніколи більше не відчуєте себе безпомічними та розгубленими ні при яких обставинах.
Чому розважатися в такий час – нормально?
Війна – це сильний стрес. І психіці необхідно давати розслаблення, давати хоч якісь позитивні емоції. Інакше наше суспільство чекатиме масовий відхід в залежності, глибоку депресію, суїцид та психічні розлади усіх категорій. Якщо ми не даватимемо собі радість, ми створимо тотально психічно-нездорове суспільство, і по факту, після перемоги, програємо самим собі.
Просто необхідно у такі темні часи давати собі позитивні емоції. Даючи собі їх – ви лікуєте себе. Хтось виплескує накопичені емоції через танець, хтось дає собі відчуття безпеки через похід в кіно чи ресторан. Знайдіть свої унікальні "ліки радості" і не соромтесь собі їх давати. Будуть питати, скажете психолог прописав.
Чому деякі почали більше пити, але водночас бояться це робити, якщо почнеться повітряна тривога.
Алкоголізм – найрозповсюдженіша проблема воєнних та пост воєнних часів. Залежність – це ухиляння від відповідальності за своє життя, спроба перекласти на когось або щось. В алкоголь люди тікають не від реальності, а від емоцій, з якими вони не можуть в ній впоратись. Перед тим як топити переживання в чарці, задайте собі питання: "Що саме я хочу потопити в ній зараз?". Проговоріть це вголос. Говоріть про це поки не полегшає. Ми топимо те, що можна просто випустити проговоривши. Вчіться давати собі раду у своїх станах та емоціях, тоді ви будете дійсно цілісними й незалежними.
Моя позиція з приводу алкоголю чітка: пити не можна взагалі. Ні на свята, ні на поминки.
Я починала свою кар’єру з роботи психологом в реабілітаційному центрі з алко- та наркозалежними.
Там я побачила не безпритульних з вулиці, а своїх однолітків – підприємці та спортсмени (звісно ж, в минулому), мами в декреті, вчителі, студенти. Тоді я чітко усвідомила, що алкоголізм не з’їдає найслабших. Він з’їдає усіх.
Навіть людина, яка вживає раз на рік, – це бомба сповільненої дії. На фоні сильного стресу від війни та ПТСР можливість розвитку алкоголізму потроюється. Якщо ви не хочете стати одним із цієї статистики та зіпсувати собі життя, кидайте пити вже зараз.
