Анжеліка Рудницька: "На моїй виставці є роботи, що пережили окупацію"

Фото: facebook.com/AnzhelikaRudnytska

Коли 20 років тому шалено популярно ведуча проєкту "Територія А" Анжеліка Рудницька раптом почала створювати вишиті роботи, мало хто сприйняв це серйозно. Але просто зараз і до 12 травня в Музеї української діаспори триватиме виставка Рудницької "Нескінченність любові", присвячена 20-річчю творчої діяльності майстрині. А хто розповість про свою творчість краще за художника? Спеціально для "ТиКиїв" Анжеліка Рудницька розказує про свої картини!

Про те, як стала художницею

2004 року, коли я раптом опинилася прикутою до ліжка, і мені сказали, що більше не ходитиму, я, звісно, поплакала, а потім зрозуміла, що, дивлячись у стелю, подумки малюю. Рухатись я майже не могла, не могла навіть самостійно поверталася — були дикі болі. І мистецтво стало для мене порятунком, бо в якийсь момент я зрозуміла, що прокидаюся не лише від болю, але й від того, що хочу щось робити. Ну й понеслося: я почала малювати ескізи. Але вони були чорно-білі, я ж хотіла кольору. І мама нагадала, що я чудово вмію користуватися ниткою й голкою, і що це теж спосіб висловитися. Без мами зробити це мені було б значно важче: вона підказала, які обрати кольори, бо їх мільйон, щоб це було красиво й влучало в мій настрій.

І коли я ще не встигла одужати, мої роботи вже почали десь показувати — звісно, розповідаючи паралельно про те, що зі мною сталося. Не можу сказати, що я від того була щаслива, бо журналісти стали полювати на мене, намагалися проникнути у квартиру… Але зрештою все забулося як страшний сон, а мистецтво лишилося й досі мене рятує.

Якби в мене тоді була фізична можливість, я б все це робила фарбами, і виходило б трошки інакше. Але коли я вже могла повернутися до традиційного живопису, подумала, що ця голкова техніка тепер характерна для мене, вона стала впізнаваною, і нащо шукати щось, якщо все вже знайдено? Можливо, колись зміню підхід: бо ця ювелірна робота вимагає величезної напруги, зокрема зору, і фізично це складно.

Про сприйняття за кордоном

Якщо чесно, якби не мої іноземні виставки, я б, напевно, не наважилася так голосно заявити про своє мистецтво: в нас вміють затюкати! У нас більше галасу було не через те, що я намалювала, а через те, що я Анжеліка Рудницька. А за кордоном люди не знають хто ти, і там говорили про моє мистецтво: кожен мистецтвознавець, з яким я знайомилась, щось мені про нього розповідав — зовсім не схоже на моє сприйняття. Це було дуже цікаво і давало мені впевненість в тому, що не треба зупинятися. І я щаслива зараз, що в мене був такий жахливий життєвий період, який дав мені пізнати себе і зрозуміти величезну людську силу, яку ми не осягаємо до кінця.

Напрямок етномодерн

Напрямок етномодерн, який я винайшла — це поєднання традиційних архаїчних символів, які є, наприклад, на старовинних іконах, у писанках, але це не цитати. Я вже потім стала ці символи вивчати, а спочатку було якесь пробудження генетичної пам'яті, переосмислення всього, що я до цього часу бачила. Найскладніші свої роботи я побачила уві сні, а потім відтворила. Це не було так: "Це до цього прикладу, а це до цього…" Це були наче емоційні спалахи.

В мене навіть якийсь монументалізм є в роботах, вони дуже українські, але при цьому дуже мультиетнічні. За кордоном я часто чую таке: "Вау! Як красиво! Це ж корейське!" Я спочатку заперечувала, а потім: "Ок, це корейське. Хай буде". Все, що нас поєднує, — класно.

 Про створення робіт

На роботу над картинами в мене йде багато часу. Коли деякі з них, до прикладу, "Сонцестояння", "Третє небо", "Радуйся", приходили мені у голову, я кидала все й тільки ними займалася — не могла ні їсти, ні спати. Тому вони були створені порівняно швидко, але все одно це місяці. Та це — задоволення, тому я не рахую час, як не рахуєш години, витрачені на кохану людину.

"Сонцестояння" і "Містерія літочислення" мені наснилися. Деякі "прийшли" до мене в літаку, і я терміново просила в стюардеси серветку. До речі, найзручніше малювати ескізи на картонках від колготок. (Сміється.)

Чому її вишиті роботи — це не вишивка

Я заперечую, коли мої роботи називають вишивкою, бо тоді людина зосереджується на техніці. Хоча, звісно, я можу позмагатися з будь-яким крутим майстром вишивки. Але мистецтвознавці за кордоном навчили мене, що мистецтво має залишатися мистецтвом, а не перетворюватись на щось прикладне. В нас як сприймають? Вишивка — це рушнички, сорочки тощо. Ні, мої роботи — з іншої опери.

Про творчий доробок

За 20 років я створила десь 150 робіт. Вони об'їздили величезну кількість країн. З ними ми були на Всесвітньому фестивалі культури й мистецтв у Південній Кореї. Мої картини мандрують більше за мене: в мене немає можливості стільки подорожувати. (Усміхається.) Наші посольства та представництва залучають їх для промоції України.

Мої роботи поділені на цикли. Є ті, з яких усе почалося: цикл "Пролог" — у нього входить найвідоміша моя робота "Місячне колесо". Цикл 2004 року — "Незриме коріння". "Дерева-писанки" — цикл, який я створювала протягом усього часу аж до коронавірусу. Ще є цикл "Еволюція нескінченності" — біло-червоні картини. На виставці вони зайняли найбільший зал.

Дві роботи "Кардіограма Майдану" я створила під час Революції Гідності. А вже після початку повномасштабної війни народився цикл "Стратифікація нескореності". В ньому дуже щемкі роботи: там і Маріуполь є, й інші болісні теми. Але я його ще не завершила, а незакінчену роботу показувати не слід.

На виставці представлено десь 50 робіт. Я хотіла більше, але музей сказав, що виставка має дихати, не треба її перевантажувати. Я відібрала тільки позитивні картини: вважаю, що зараз завдання всіх митців — давати надію, світло. Тому вибрала все ніжне, красиве й назвала виставку "Нескінченність любові".

Про те, чому вирішила не продавати свої картини

Звісно, люди питають мене про можливість купити мої картини, але я вирішила, що вони мають виконувати якусь особливу місію. Якщо я лежачи все ж змогла подолати кризу, і фінансову зокрема, бо довго взагалі не могла працювати, то невже зараз, коли в мене працюють руки-ноги, я зароблятиму картинами? Я якось інакше зароблю. Хоча розумію, що це дивна концепція.

Про картини, що були в окупації

На виставці є одна робота, яка експонується вперше — "Рай розвивсь". Я робила її вже під час повномасштабного і сказала мамі: "Ти знаєш, є таке відчуття, що коли я завершу цю роботу, щось станеться". Мама питає: "Погане чи хороше?" — "Хороше". — "І ти лягаєш спати? Я б оце сиділа і робила!"

І от в день, коли я завершила цю роботу, звільнили Херсон! А там в окупації застрягли мої картини, які виставлялися перед самим повномасштабним. Я читала, як в Херсоні грабували музеї, і вже 300 разів оплакала ці полотна. Але все одно було таке відчуття, що вони мають знайтися: вони були готові до відправлення, спаковані в ящики, їх могли спустити в підвал... І після звільнення міста виявилося, що той підвал замінований. Я так чекала, коли його розмінують! І коли його нарешті розмінували, а музейники повідомили: "Твої роботи є", я не знала, плакати чи стрибати від радості. Вони мені спочатку хотіла надіслати ці роботи, а потім кажуть: "Стоп! Це ж знакова виставка, вона з нами пережила окупацію!" І провели ще одну виставку в бібліотеці ім. Лесі Українки, де був гуманітарний штаб. Планую якось поїхати — подякувати херсонцям — рятівникам мого мистецтва.

Тому на цій виставці багато робіт просто з підвалу. Багато було побитих рамок: перед тим картини їздили Луганщиною, потім Херсонщиною. Але мене врятувала PEN America: вони дали незначну суму, яка дозволила змінити найстрашніші рамки та скло й оформити нові роботи.

Про творчі плани

В мене є ще багато ескізів, але все руки до них не доходять. Щойно примушу голову й руки працювати — завершу серію про війну, бо це теж спосіб розмовляти зі світом те, що ми переживаємо. Вони з легким 3D-ефектом — там супутникове фото, колаж із моїми роботами, який друкують спеціально на принті, потім я додаю нитку, фломастери, олівець. Це нова для мене техніка.

Так цікаво: щойно ми відкрили виставу, в мене народилися нові цікаві історії. Нове завжди приходить, коли я ставлю крапку у великому проєкті. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter