День передчасно народжених дітей: історії "поспішайок", які боролися за життя з народження
Фото: instagram.com/_j.u.l.y___
17 листопада у світі відзначають День передчасно народжених дітей. Мета свята — підвищити обізнаність про особливості ранніх пологів і підтримати родини, які долають непростий шлях догляду за дітьми, що з'явилися на світ раніше 37 тижня вагітності.
Сьогодні передчасно народжених малюків в Україні лагідно називають "поспішайками". Ми зібрали три історії про ранні пологи, що підкреслюють цінність людського життя, яке почалося раніше строку.
"Усі труднощі можливо подолати"
У Надії достроково завершилися дві вагітності. Перша дитина народилася на двадцять шостий тиждень із вагою 860 грамів і, на жаль, не вижила. Та згодом на світ з'явилася донька — на 34 тижні та вагою 2 кілограми.
Коли почалися перші пологи, я навіть не одразу зрозуміла, що відбувається. Я й сама ще була майже дитиною — 21 рік. Думала, треба просто перетерпіти. Лише третій лікар, який оглядав мене в той день, сказав: "Вона народжує, терміново до родзали!".
Пологи були швидкими. Коли все завершилося, завідувачка попередила мене, що такі дітки рідко виживають. А зранку, коли я почала запитувати, що з моєю дитиною, працівники пологового розгубилися. Вони думали, я вже знаю, що її немає.
Це була дуже маленька дитинка з прозорою шкірою. Лікарі вмовляли не забирати тіло, мовляв, таких дітей лишають у лікарні. Пізніше я пошкодувала, що погодилася на це. Зараз вчинила б по-іншому.
Друга дитина народилася вчасно, хоча під час вагітності мої нирки перестали справлятися з навантаженням, температура підіймалася до 40 градусів. Щодня протягом двох тижнів мені ставили крапельниці, щоб запобігти передчасним пологам. Так мене "дотягнули" до 37 тижня, і я народила здорового синочка. Зараз йому 17 років.
Через два роки я завагітніла втретє. Тоді я вже розуміла, наскільки важливо стежити за своїм здоров'ям під час вагітності. Тому, коли температура стала високою, одразу поїхала до лікарні. Перенесла запалення нирок, лежала під крапельницею.
Донечку вагою 2 кілограми я народила на 34 тижні. Дивилася на неї й розуміла, що вона може не вижити. Я молилася: "Донечко, живи". Думаю, Господь був із нами в той момент.
Дитину забрали в палату інтенсивної терапії, коли вона раптово почала задихатися. Під'єднали до апарату штучної вентиляції легень, викликали реанімобіль із Сум. Як виявилося, моє запалення нирок спричинило внутрішньоутробну інфекцію, яку неможливо було виявити на УЗД. Одразу після народження доньці поставили діагноз "запалення легень", кололи антибіотики, допомагали їй дихати.
Те, що моя дитина вижила, було Божою волею. Якби пологи почалися вчасно, хвороба розвивалася б далі, і доньку не встигли б врятувати.
В реанімації вона провела дев'ять днів. Через нестачу кисню відбулося відмирання деяких клітин головного мозку.
Через місяць я забрала її з лікарні. Вона була дуже маленькою, важила 2400 грамів, тож усі боялися брати її на руки. У 8 місяців, коли діти зазвичай починають вставати, моя донька могла лише підіймати голову. Таких діток треба пізніше вести до школи, залучати дефектологів і психологів. У 5 класі її лишили на другий рік, адже у віці 10-11 років вона відставала у розвитку від своїх однолітків.
Сьогодні доня навчається вже у 8 класі. У неї діагностована дисграфія, а також спостерігалася дислексія. Вона швидко втомлюється та потребує більше часу на засвоєння матеріалу, тому їй треба допомагати.
Фізично вона наздогнала однокласників, які на рік молодші за неї. Атрофія у головному мозку не вплинула на рівень IQ — моя дитина розумна, навіть трішки хитра. У неї особливе сприйняття часу та спостерігаються ознаки РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності — прим.), які роблять її непосидючою.
Зараз я вдячна за те, що маю сина й дочку. Тому раджу майбутнім мамам не боятися. Я народжувала у 26 років. Сьогодні мені вже 40, і медицина стала кращою. Утім, завжди треба бути готовою до того, що дитина може народитися з особливостями, яким треба приділяти увагу. Та подолати труднощі можливо, як і забезпечити дитині щасливе життя.
"Було відчуття незакінченості"
Юлія народила сина вагою менш ніж 2 кілограми на 34,5 тижні вагітності.
Коли народився син, я відчувала розгубленість. Хвилювалася, чи житиме він, як годувати й доглядати за такою маленькою дитиною. Ми готувалися до вчасних пологів, тож найбільше я боялася, що син народиться на восьмому місяці — чула стереотип, що восьмимісячні не виживають.
Пологи позначилися на моєму здоров'ї та стані малюка. Протягом усієї вагітності я пила Аспірин, а в останній тиждень колола Клексан через підозри лікарів щодо затримки розвитку плоду та гіпоксії.
При екстреному кесаревому розтині це лікування дало велику крововтрату та збільшення розтину. Минуло вже два роки, а шов досі болить. Передчасні пологи позначилися й на психологічному стані. Було відчуття незакінченості та неповноцінності. Повсякчас мучили думки: "Я не змогла доносити", "Не змогла дати дитині все потрібне", "Їй було в мені погано".
У малюка виявилася тонка пуповина, яка була обвита навколо шиї та йшла під руку. Син перебував у кувезі протягом п'яти днів, але дихав самостійно — за тиждень до пологів мені вкололи антибіотик, щоб легені швидше дозріли. Груди брати не міг, тож годували сина зі спеціального шприца.
Вагітним дівчатам раджу прислухатися до лікарів, тверезо оцінювати ризики й не "накручувати".
Передчасно народжені дітки потребують особливого догляду. Готуйтеся до цього морально, заручайтеся підтримкою чоловіка, друзів, родичів, близьких. Так, інколи під час вагітності виникають страшні думки, але ступені передчасних пологів бувають різними, тож із дитиною не обов'язково буде складно.
"Ця малеча хотіла жити й боролася за себе"
Олена народилася на сьомому місяці й важила 1 800 грамів. Зараз їй 35 років.
Проблем зі здоров'ям через передчасне народження у мене немає. Утім, я народилася дуже малою, а потім відбувся швидкий і сильний стрибок росту — зараз я висока. Через це деякі органи не встигли за тілом, і вони трохи менше, ніж у середньостатистичної людини, а суглоби та м'язові тканини — трохи м'якші.
Про те, що я була "поспішайкою", дізналася якось у розмові з мамою. Я була ще зовсім дитиною, тож сприйняла це без особливої реакції. Просто зрозуміла, що не всі народжуються на дев'ятому місяці, і це нормально.
Ця малеча просто хотіла жити й боролася за себе вже на сьомому місяці. За словами лікарів, якби вагітність тривала довше, ми з мамою могли б не вижити. Тож дітки знають, що роблять.
