Українське серце Дмитра Капранова: яким був відомий письменник та публіцист
Дмитро Капранов. Фото: suspilne.media
16 квітня не стало одного з найпомітніших українських митців — 56-річного Дмитра Капранова, одного зі знаменитих близнюків Капранових. "ТиКиїв" розповідає, яким був життєвий і творчий шлях Дмитра.
Смерть письменника та публіциста Дмитра Капранова стала несподіваним ударом для всіх, хто його знав. По-перше, тому що цей життєрадісний здоровань, здавалося б, був сповнений здоров'я й енергії, і лише найближче оточення знало, що останнім часом Дмитро потерпав від проблем із серцем, які, зрештою, і спричинили його передчасну смерть. А, по-друге, тому що зустріти когось із Капранових без його близнюка було майже неможливо — як неможливо уявити, що тепер Віталій Капранов скрізь з'являтиметься один…
Тому казати щось про Дмитра у відриві від Віталія і дивно, і насправді практично неможливо: де-факто в них — принаймні, на широкий загал, — було одне життя на двох. Всі, хто їх знав, давно зрозуміли, що перепитувати: "А хто з вас хто?" не має жодного сенсу. Та й Капранови на це відповідали одне: "Зви мене просто — брат Капранов".
Історія Дмитра й Віталія як українських митців цікава тим, що нашими вони стали задовго до того, як оселилися в Україні.
Вони народилися в Молдові, у маленькому містечку Дубоссари, а виросли в Очакові Миколаївської області, там же закінчили середню школу, де, між іншим, українську не вивчали. За вищою освітою вирушили до росії — здобули її в Уральському політехнічному інституті у Свердловську, потім закінчили Московський енергетичний інститут за фахом "Технічна кібернетика".
А звідки ж в них взялась українська? А від бабусі. І, напевно, з генів, бо в москві на початку 1990-х Капранови були активними учасниками українського діаспорного руху: стали видавали українську газету "Тинди-ринди" й журнал української фантастики "Брати".
У москві ж вони почали писати свою першу книгу "Кобзар 2000", але завершили її лише за 10 років у Києві, куди 1998-го вирішили повернутися.
"Ми подумали, що в москві найбільше, ким можна стати, — кремлівськими підлабузниками. Вирішили в Київ переїжджати, — розповідав якось Дмитро в інтерв'ю. — То в нас найстрашніший період у житті був — рік жили за 800 км один від одного. Я перший до Києва приїхав, географію вивчав. Сім'я там залишилася. За $35 тис. продали московську квартиру. Цього стало, щоб купити будинок під Києвом і добудувати його. За пів року переїхала родина. Віталій залишився там сам, згортав справи. Правда, то якраз дефолт у росії був — 1990 роки. Справи згорнулися самі".
До речі, щодо сім'ї: в москві брати одружилися на сестрах-близнючках Інні та Світлані — давно мали таку ціль, і все вийшло. Жили всі разом в одному домі й всіх своїх дітей — синів Дмитра Сергія і Дмитра та доньку Віталія Оксану та його сина Андрія — вважали спільними.
"Зелений пес" і "Золотий бабай"
В Києві брати одразу кинулися видавати свій "Кобзар 2000", але, яке книговидавництво було в Україні в 1990-ті? Ніякого. І тоді Капранови пішли ва-банк: започаткували видавництво "Зелений пес", видали свою книжку, а потім відчинили двері для інших українських літераторів, і в тих з'явився стимул писати, а українське книговидання стало трендом.
Вони взагалі весь час щось започатковували. 1998 року — каталог книжок поштою "Книгоноша": задля нього Капранови зібрали з усіх видавництв усі книжки українською мовою, які були на складах, і виявилось, що станом на 1998-й в Україні існувало лише 600 назв книжок українською. 1999-го вони започаткували конкурс української гостросюжетної літератури "Золотий Бабай". Потім — літературну газету "Друг читача".
2007 року Капранови заснували премію "Золотий намордник" за державне хамство, 2011 року — перший Всеукраїнський конкурс двійників Тараса Шевченка.
2019 року — YouTube канал "імені Т. Г. Шевченка", присвячений історії України. Найпопулярніше відео на ньому, "Історія України за 10 хвилин", набрало 3,2 млн переглядів.
Читай також: Чарівний Київ: де у місті можна зустріти казку
Разом вони написали 10 книжок, серед яких — 80-сторінкову "Мальовану історію Незалежності України" (2013).
В лютому 2004 року, коли уряд України прийняв бюджет, що зупинив видавництво книжок, Капранови разом з колегами на знак протесту спалили рукопис нового роману під Кабінетом Міністрів України. За пів року уряд змінив бюджет.
Без них важко було уявити будь-який книжковий форум: вони зазвичай приїжджали на своєму фірмовому зеленому жучку, і вся увага зосереджувалась на них.
Вони були й фармацевтами, і виноробами, і кіноакторами, і телеведучими, і музикантами — заснували власний музичний напрямок "кобза-реп" та їздили по Україні, популяризуючи його.
Коли сталося повномасштабне вторгнення, брати Капранови одразу ж стали до лав полку "Азов", захищаючи Київщину.
28 квітня в Києві мав відбутися їхній фестиваль "Ніч Еротичної Поезії".
Всім ворогам на зло українці відродяться й відродять Україну. А у цьому процесі без еротики — ніяк, — написали брати на своїй сторінці в Facebook.
Але відучора, звісно, фестиваль був скасований.
Відтепер Віталію Капранову потрібно буде зрозуміти, що йому робити і як жити далі. Адже жити йому доведеться за двох…
Відспівування Дмитра Капранова відбудеться в Києві в четвер, 18 квітня, об 11.00 у Михайлівському соборі. Письменника буде поховано на Байковому кладовищі.
