Іван Їжакевич: великий трудар українського живопису
Фото: колаж: "ТиКиїв"
18 січня, виповнюється 161 рік із дня народження Івана Їжакевича — відомого українського художника, чий творчий доробок склав понад 20 тисяч робіт! Життя він прожив дуже довге, під репресії не підпадав, навіть отримав звання Народного художника УРСР. Але чи дійсно для нього все було так легко?
Народився Іван Їжакевич у 1864 році в багатодітній родині в селі Вишнопіль Черкаської області. У сім'ї було дванадцятеро дітей, тож на старшого Івана покладалися великі надії. Мати, дочка сільського священника, мріяла, що він "вивчиться на митрополита", а батько сподівався, що старший син потім допоможе "вивести в люди" й молодших.
Тож, коли Івану виповнилося дванадцять, і він вже трохи повчився в сільській школі, батьки відправили його в Київ — починати духовну кар'єру. Дядько-псаломник влаштував малого служити посохоносцем до архієрея у Братському монастирі, а з часом, помітивши його здібності, — до іконописної школи в Києво-Печерській лаврі. Хлопець провчився там з 1876 до 1882 року, а потім зрозумів, що хоче освоїти щось більше, ніж традиційний іконопис.
За хліб і науку
Вибір життєвого шляху Іван зробив просто, але рішуче: з намальованим автопортретом явився до відомої у Києві художньої школи Миколи Мурашка. В очікуванні керівника хлопець почав змальовувати картину, що висіла на стіні. Мурашко оцінив дві речі: талант хлопця і відсутність у нього грошей. Тож запропонував угоду — хлопець навчається безплатно, але "відробляє" помічником вчителя для молодших учнів, за що йому ще й платитимуть.
На таких умовах молодий Їжакевич навчався у школі Мурашка в 1882-1884 роках. Але в 1883-му сталося те, що змінило життя художника: він взяв участь у реставрації фресок XII століття в Кирилівському монастирі. Там його запримітив Михайло Врубель.
Виконавши роботу, від Прахова і Врубеля я дістав похвалу. Наступну мою роботу Врубель посварив, дорікнув мені, коли я почав було доводити йому свою грамотність. Врубель сказав мені: "Тут шкільна грамотність ні до чого. Тут має бути творчість, — згадував Їжакевич.
Нервовий і дуже вимогливий Врубель пройнявся симпатією до молодого колеги. Навчав його, довірив самостійно написати Богородицю на хорах і врешті порадив рухатися далі — вступити до Петербурзької академії мистецтв (в Україні на той час не було художнього закладу такого рівня).
Тож на початку 1884 року молодий Їжакевич зібрався до Петербурга, але в нього досі не було грошей: він повністю залежав від виплат Мурашка. Наближався термін вступних в Академію, а той затримував виплату (насправді не хотів втратити свого помічника). Нарешті Їжакевич отримав платню і поїхав, але спізнився на іспити.
Щоб зрозуміти характер цього спокійного та маломовного молодого чоловіка, варто зазначити: два місяці він добивався того, щоб йому дозволили скласти іспити. І досяг свого: все склав та став вільним слухачем Академії.
Петербурзькі досягнення і втрати
Спочатку все складалося якнайкраще: Їжакевич вчився в Архипа Куїнджі та Іллі Ріпина, за час навчання отримав декілька срібних медалей, сподівався на творчі поїздки за кордон.
Але на перешкоді стало кохання: Іван Їжакевич одружується з Аграфеною Яковлєвою, невдовзі в них народжується син. І перед художником постає важке фінансове питання: як йому, студенту, утримувати сім'ю?
У 1888 році, подавши прохання до Художньої ради про присвоєння йому звання вчителя середньої школи, 24-річний Іван полишив Академію.
Довгих сім років він очікував на рішення і лише у грудні 1895-го отримав свідоцтво вчителя малювання у середніх навчальних закладах. А як жила родина весь цей час? Допоміг колега-художник: порадив Івану запропонувати свої послуги як ілюстратора петербурзьким журналам.
Так розпочалася плідна співпраця Їжакевича з такими виданнями, як "Нива", "Северное сияние", "Живописное обозрение", "Всемирная иллюстрация" тощо. Незабаром він став популярним художником-ілюстратором. У "Ниві" з'явилися його фотопортрет і детальна життєписна довідка.
Основна тема робіт Їжакевича — життя України та її історичне минуле. Він відтворював побут і обряди українців у таких творах: "Запорожець", "Український кобзар", "Максим Залізняк", "Запорожець у зимовому одязі", "Григорій Сковорода в дорозі". А ще ілюстрував Гоголя і Шевченка. І все це припало на роки, коли в самій Україні суворим царським повелінням були заборонені українська мова і література.
Їжакевич сумував за Батьківщиною та з 1890-х років з етюдником часто мандрував Україною: Полтавщиною, Київщиною, місцями Запорізької Січі.
Хто зна, чи повернувся б модний художник-ілюстратор в Україну, якби доля не завдала йому страшного удару. Спочатку захворіла на сухоти та померла дружина, трохи згодом скоїв самогубство 16-річний син. З ними Їжакевич втратив сенс життя. У 44 роки він приймає рішення повернутися на Батьківщину з однією метою — стати ченцем в Києво-Печерській лаврі.
Сила рідної землі
Але в Києві художнику запропонували очолити рисувальну школу при Києво-Печерській лаврі. Він погодився й у 1905-1906 роках обіймав посаду її художнього керівника. Водночас розписав Свято-Покровську церкву в Покровському монастирі, і це заняття стало початком його душевного зцілення.
За підрахунками мистецтвознавців, Їжакевич за життя розписав та реставрував до 20 храмів. До найвідоміших належать новозбудовані Трапезна церква і палати в Києво-Печерській лаврі (1904-1908), права нава Успенського собору, Покровська та Борисоглібська церкви на Подолі в Києві, церква Всіх Святих, церква преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Троїцький собор в Катеринославі (нині Дніпро).
Не полишив художник і ілюстраційного живопису. Під час благодійної акції 1910 року разом із Фотієм Красицьким узяв участь у випуску плаката з портретом і біографією "символу української нації" Тараса Шевченка. Накладом, нечуваним на той час, — 100 тисяч примірників.
І в особистому житті сталися добрі зміни: художник покохав і одружився з Марією Івановою. Щасливий, в 1907 році він купив земельну ділянку на Пріорці, заклав на ній сад і звів затишний двоповерховий будинок. Там йому судилося прожити все подальше життя. А в 1909 році в подружжя народився син Михайло.
Художник почувався щасливим: у вільний час він займався садом і навіть, за спогадами сусідів, бджільництвом, грав на скрипці. А поруч була кохана дружина та синок. У гості до Їжакевичів навідувалися Микола Лисенко, Леся Українка, Віктор Васнецов, Остап Вишня…
Є одна загадка у творчості Івана Їжакевича. Художник мав чудову зорову пам'ять і любив увічнювати рідних і селян-сусідів. У трапезній церкві Києво-Печерської лаври в образі Марка Гробокопача намалював свого діда Родіона. Сусід Трохим Легкий зображений на картині "Жнуть очерет". Дядько, який прилаштував Івана у школу іконопису, увічнений у церкві Всіх святих над Економічною брамою. Існує також багато автопортретів художника, які відображають різні етапи його життя. Є навіть парні портрети брата Філіпа і його дружини.
А ось портретів обох дружин і синів художника у вільному доступі знайти не вдалося. Чи існували вони взагалі? Чи, може, й досі є власністю нащадків Їжакевича?
У вирі революційних подій
Буремні політичні події не надто цікавили художника: він тримався мистецтва, віри та віднайденого душевного спокою.
У 1919 році в Києві створили першу Професійну спілку художників міста, і Їжакевич брав активну участь у її роботі. Щоб мати засоби для існування, влаштувався художником у робітничий клуб Куренівського шкіряного заводу. Там писав радянські транспаранти, малював декорації до пролетарських вистав, ілюстрував шкільні підручники, наочні посібники, викладав малювання та креслення в Єдиній трудовій школі на Пріорці.
На замовлення музеїв також писав історичні картини, серед яких: "Торг невільниками в Туреччині", "Уманська різанина", "Бунт селян у селі Веселому", "Повстання киян у 1113 році" та інші.
У 1930-х роках Їжакевич виконав замовлення для геологічного музею УАН та створив більш як дюжину тематичних панно. Намалював такі картини, як "Гайдамаки в Умані", "Перебендя", "Зустріч Т. Шевченка з сестрою Яриною", "Похорон Шевченка" та одну з найкращих — "Мені тринадцятий минало".
Митець шукав творчий компроміс — так, наприклад, з'являлися картини "Горький на могилі Тараса Шевченка в Каневі" та "Чернишевський і Шевченко". А ще написав кілька п'єс із сільського життя ("Гречаники", "Стара школа") та підібрав до них музичний супровід. Музику художник обожнював все життя.
Лихоліття війни
На жаль, доля знову готувала випробування. У 1940 році трагічно загинула, потрапивши під трамвай, кохана дружина. З початком війни пішов на фронт син.
Під час німецької окупації старий художник жив та працював в Києві: писав і продавав пейзажі, працював над ілюстраціями до "Енеїди" Котляревського. Жив відлюдником, не приймав відвідувачів. Цьому було пояснення: художник переховував у підвалі свого будиночка дві єврейські родини.
У той самий час ходив розписувати Свято-Покровську церкву на Подолі, настоятель якої теж переховував у підвалах храму та у дзвіниці єврейських дітей, хоча всього за сто метрів була німецька комендатура. У цьому храмі досі збереглися дві фрески (за радянських часів їх замазали білилами, а потім відновили) та "Оранта" Їжакевича.
Повоєнні часи мало що змінили в його житті: вранці рубав дрова, порався по господарству і на городі, ходив пішки. Син, повернувшись із війни, жив з родиною окремо. Він став композитором і працював музичним редактором.
А от сам старий художник попрощався з музикою: у 1946 році продав улюблену скрипку і гроші віддав родині давнього друга, яка щойно повернулась із заслання. Та продовжував своє "подвійне життя" — ілюстрував книги та реставрував церкви.
До 85-річного ювілею художник був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а два роки по тому, в 1951-му, отримав звання Народного художника УРСР.
Помер Іван Їжакевич 19 січня 1962 року — наступного дня після того, як йому виповнилося 98 років. На мольберті так і залишилася недописаною його остання картина.
Київська адреса
✓ У Києві на будинку № 8A по вулиці Миколи Садовського, де художник мешкав у 1956-1962 роках, встановили меморіальну дошку. Він також має статус пам'ятки історії місцевого значення.
Текст: Катерина Провозіна
Читай також: "Василь Стус: незламний бунтар, який любив Київ"
