Лайфхаки життєстійкості: релігійні спільноти Києва — про те, як віра допомагає в сучасному світі
Фотоколаж "ТиКиїв"
Напередодні світова спільнота відзначала Всесвітній день релігії. З цієї нагоди редакція "ТиКиїв" поцікавилася, наскільки різноманітним є релігійний ландшафт столиці та як віряни різних конфесій долають виклики війни, спираючись на цінності своїх спільнот.
Далі — розповіді киян про юдаїзм, язичництво, християнство, іслам і буддизм у Києві.
Ярослав, Київський буддійський центр Карма Каг'ю
Про спільноту
У буддизмі немає єдиної церкви — у цієї релігії чимало напрямів. Це пов'язано з тим, що Будда давав багато вчень, які практикувалися різними людьми та поширювалися в різні країни, набуваючи місцевих особливостей.
Ми, наприклад, практикуємо тибетський буддизм традиції Карма Каг'ю, яка прийшла до Києва в 1991 році. Тоді, 20 квітня, в картинній галереї на вулиці Богдана Хмельницького Лама Оле Нідал — учень Шістнадцятого Кармапи (глави лінії Карма Каг'ю) — провів першу лекцію і медитацію для людей, які запросили його до столиці. Так почалась історія нашого центру.
Буддизм не передбачає проповідування чи місіонерства — учення приходить туди, де є зацікавлені. Ми відкрита спільнота, яка працює для тих, хто хоче практикувати такий спосіб життя. Якщо комусь цікаво дізнатися про буддизм, можна прийти до нашого центру на лекцію, спробувати медитацію. Сюди приходять абсолютно різні люди, керуючись добровільним інтересом. Також ми практикуємо світський буддизм і самостійно підтримуємо роботу нашого центру.
Загалом, ми діємо як звичайна релігійна спільнота. У приміщенні на вулиці Будівельників, 39, проходять регулярні практики, медитації, лекції. За часів незалежності наш центр видав першу книгу про буддизм українською — "Природа речей" Лами Оле Нідала. Сьогодні доступне вже третє видання цієї книги.
Час від часу до нас приїжджає Кармапа, який очолює традицію — вже Сімнадцятий, Трінлей Тхає Дордже, а також Лами з Азії. Тоді відбуваються масштабніші події, приїжджає більше гостей на посвяти, проводять спільні медитації, курси.
Про цінності
Буддизм дуже багатоманітний. Кожна людина може знайти в ньому ті вчення, які найбільше підходять та надихають, і розвиватися у своєму темпі.
Будда для нас — дзеркало та джерело натхнення, приклад для наслідування. Він має ті якості, які ми прагнемо розвинути в собі, і це є важливим акцентом у вченнях. І ми прагнемо бачити цей потенціал в інших людях. Саме такий досвід ми намагаємося отримати в медитації — розпізнати якості Будди в собі та інших.
Разом із тим Будда Шак'ямуні — це й історична постать. Про його життя та духовні пошуки є хороший фільм Бернардо Бертолуччі "Маленький Будда", а також книга "Життя Будди" Шераба Чодзин Кона, яку ми видали українською.
Завдяки буддійській практиці ми відкриваємо у собі кращі якості — радість, безстрашність, мудрість, активність для блага всіх. Саме так буддисти працюють зі своїм розумом: справжня природа починає проявлятися все більше і більше.
Буддисти визнають відповідальність за своє життя. Карма — закон причини та наслідку — визначає, як ми житимемо в майбутньому. Тому є сенс робити добрі справи й допомагати іншим, щоб самим бути щасливими. Ми можемо бути активними учасниками наших спільнот, міста, країни, особливо в ситуаціях, які потребую ініціативності, — це відповідає буддійським цілям.
Про те, як буддизм допомагає долати життєві труднощі
Буддизм — це практичність і здоровий глузд. Так, Будда був засновником цілої релігії, проте він не приніс у цей світ щось нове. Він лише побачив, якими речі є насправді. Вчення Будди Шак'ямуні називається Дхарма — із санскриту це слово можна перекласти як "природа речей". Будда у цьому контексті не є творцем. Він лише поділився знанням із тими, кому було цікаво слухати та на власному досвіді досягнути просвітлення.
Буддизм — це релігія досвіду, який проявляє себе в повсякденному житті. Якось засновник нашого центру Лама Оле сказав, що справжнього медитатора можна розпізнати за сміхом. Бо людина, яка завдяки медитації бачить природу речей, має розслаблений, відкритий і гнучкий розум.
Ті, хто практикують буддійські вчення, намагаються шукати щастя всередині себе, а не в мінливому зовнішньому світі. Адже неможливо досягнути постійного блага, зосереджуючись на речах, що змінюються. Тому буддисти орієнтуються на глибші цінності, водночас зберігаючи практичність і здоровий глузд на зовнішньому рівні.
Той, хто досягнув особливого стану розуму, звільнився від обмежень власного его, не ховається за своїм просвітленням. І це, мабуть, найважливіше з того, що буддизм може запропонувати сучасним людям — розуміння причин і наслідків, відповідальність за себе та активне співчуття для інших.
Ігор Левенштейн, Chabad-Lubavitch of Kyiv
Про спільноту
Ми належимо до ХаБаД-Любавич — руху в хасидизмі, течії ортодоксального юдаїзму. Нашу громаду очолює головний рабин Києва Йонатан Маркович — громадянин Ізраїлю та офіційний посланець Любавицького ребе Менахема Менделя Шнеерсона. У 2000 році він приїхав до столиці та під час зборів Федерації Єврейських Громад був обраний головним рабином. Тоді у місті й з'явилася громада Chabad-Lubavitch of Kyiv.
Сьомий та останній Любавицький ребе помер у 1994-му. Ще з 1950-х років він направляв посланців ХаБаДу до всіх країн світу, крім Радянського Союзу, кордони якого були закриті. До СРСР (а потім — СНД) представники течії почали приїжджати вже за часів перебудови. Тому сьогодні кажуть: "По всьому світу є дві речі — ХаБаД і Coca-Cola". Це чиста правда.
ХаБаД, у хорошому сенсі, є "найагресивнішою" течією, яка має на меті повернення євреїв до хасидизму, що виник у XVIII столітті в Україні. У пострадянському просторі євреї були відрізані від цієї спадщини.
Мені 69 років — я належу саме до того покоління, яке було далеким від традиції й зараз повертається до неї. Мої діди та бабусі були справжніми євреями. Спілкувалися рідною мовою — ідишем, зналися на різних поняттях. Потім із них вибили це все, тому мої батьки вже були звичайними радянськими людьми, які нічого не знали й не хотіли знати. А на долю мого покоління випало повертатися до витоків.
Складно сказати, наскільки чисельною є наша громада. Іудаїка — наука неточна. З початком війни багато євреїв виїхало з України, а скільки людей сьогодні приходить до синагоги — залежить від обставин.
Про цінності
Підґрунтя юдейського способу життя закладене в Торі, а всі деталі до неї докладно розписані мудрецями в давні часи. Про це є відомий талмудичний анекдот:
Якось одна людина запитала мудреця Гілеля: "Ребе, чи можна пояснити суть Тори одним реченням?" Той відповів: "Чого не бажаєш собі, не роби іншому. Це суть Тори. Усе інше — коментарі. Іди та вчися".
У широкому сенсі, Тора — це П'ятикнижжя Мойсея, перші п'ять книг Старого Заповіту. Але юдаїзм відрізняється від християнства тим, що ми сприймаємо Христа як історичну постать, а не Сина Божого. Це той самий бар'єр, що робить юдеїв юдеями, а християн християнами.
В англійській мові є поняття practicing та non-practicing Jews — ті, хто дотримуються традиції повністю, і ті, хто сповідують її частково. Наприклад, я — світська людина. Тож якщо мене назвуть хасидом, я трохи посміхатимусь. Разом із тим я вважаю себе популяризатором хасидизму. Як казав мій друг теолог: "Щоб вивчати математику, не обов'язково бути трикутником".
Варто зауважити, що законів, за якими має жити юдей, — 613. Вони складаються з настанов про те, що треба робити, й заборон — чого робити не можна. Наприклад, заборонено їсти некошерну їжу. Тому й кажуть, що євреї — обраний народ. Усьому людству Всевишній дав 10 заповідей, а юдеям — 613. Обрав так обрав.
Сьогодні дотримуватися всіх релігійних приписів юдаїзму фізично неможливо. Частина заповідей пов'язана з Єрусалимським храмом, якого вже давно не існує (храм зруйнували римляни в 70 році н.е, і він досі не відбудований — прим.). Та попри це серед нас все одно є люди, які стараються жити за юдейськими законами, наскільки це можливо. Наприклад, як наш рабин. І такі віряни є в будь-якій релігії.
Для сучасних юдеїв лишаються важливими традиції шабату, кашруту, вивчення Тори, одруження під хупою, обрізання тощо. Також відзначаються єврейські свята — Песах, Ханука, Рош га-Шана та інші. Треба знати й пам'ятати все, що робить тебе євреєм.
І, звісно, дуже важливо робити добрі справи та дбати про тих, хто потребує допомоги. Це базова цінність — людина повинна мати, за що себе поважати.
Про те, як юдаїзм допомагає долати життєві труднощі
Юдаїзм — не просто філософія, а спосіб життя. Оскільки це перша у світі монотеїстична релігія, сучасна людина може запозичити з неї віру в єдиного Творця. У монотеїзмі Бог один, але люди звертаються до нього по-різному. Яким Творець є насправді, ми осягнути не можемо — можливості нашого мозку обмежені. Тому ми маємо просто прийняти його існування.
Тож, коли виникають питання, на яких немає відповідей, ми кажемо: "Цього не розумію ні я, ні мій вчитель, ні ти. Але так написано в Торі. Йди та виконуй". З цієї віри й походить все інше. В юдаїзмі це називається "взяти на себе тягар міцвот", тобто заповідей.
Вогнедар, Київська громада українських язичників "Православ'я"
Про спільноту
Свого часу вже відомий нині етнофілософ, санскритолог, професор Володимир Шаян (1908-1974 рр.), послідовниками якого ми себе вважаємо, проголосив таку ідею: якщо в українців є своя земля, на якій відродяться рідні держава й мова, то має відродитися й рідна віра.
Перша київська спільнота рідновірів, яка сформувалася на основі вчення Шаяна, якраз і змогла постати та відкрито діяти лише після проголошення незалежності України. Спочатку це були патріотично налаштовані кияни, які щось читали про рідну віру своїх предків — язичництво. Згодом спілкування між собою на різних фольклорно-етнографічних заходах переросло у міцніші культурні зв'язки, що зумовило необхідність спільного задоволення етнодуховних потреб.
Це відбувалося доволі легко, оскільки передувала цьому процесу комуністична доба атеїзму й безбожництва. Багатьом українцям захотілося повернутися знову до Бога, але не до чужого, занесеного на нашу землю іззовні, а до рідного, дохристиянського, уособленнями якого були предківські Боги й Богині.
Тож далекого 1993 року, на свято Різдва Сонця, у столиці древньої й колись могутньої Русі постала Київська громада українських язичників "Православ'я" (від "прав" — світ Богів та "слав" — славити). Вона оголосила себе спадкоємицею забороненої (але не знищеної!) в 988 році рідної віри русів. Згодом це було зафіксовано у статуті сучасної всеукраїнської язичницької конфесії Об'єднання рідновірів України, до якої громада увійшла на чолі з Волхвинею Зореславою. А вже в 1997 році громада "Православ'я" набула офіційного статусу як релігійна організація та юридична особа, зареєструвавши свій статут в Управлінні у справах релігій КМДА.
Протягом 30-літньої діяльності чисельність спільноти рідновірів була різною. Колись Олесь Бузина в одній зі столичних газет написав, що в Києві 5 000 язичників. Мені невідомо, звідки він взяв таке число, проте для понад тримільйонного Києва — чом би й ні.
Активність столичних рідновірів теж буває різною. У мирний час, окрім проведення релігійних свят, — це участь у державних заходах і політичному житті столиці, культурно-просвітницька діяльність, як-от в етнофестивалях і мистецьких конкурсах, створення власних фільмів про відродження Української рідної віри, видання рідновірської періодики та книг. У воєнний час — волонтерська допомога та духовна підтримка ЗСУ.
Про цінності
Головними цінностями українських рідновірів є філософія вічного життя, обожнювання природного начала Всесвіту, радість існування на землі. Вважаємо, що в потойбічний світ людина відходить такою, якою була за життя — або вільною і багатою, або нікчемним рабом, яким може бути вічно. Тому кожен із нас намагається за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, відзначитися на полі бою чи в повсякденній праці, тобто намагається чинити так, як це робили наші славні предки. Це відображено в Засторогах нащадкам, викладених у нашому молитовнику "Правослов", яких ми намагаємося дотримуватися:
Про те, як язичництво допомагає долати життєві труднощі
Ви, можливо, чули про гасло українських рідновірів: "Україна — рідна земля, рідна мова, рідна віра!" Насамперед потрібно усвідомити, що Українська рідна віра, як і мова, для нації є етнозберігальним чинником. Нині, в час лихоліття, чи не найголовнішим завданням українців є вистояти, захистити рідну землю, зберегтися як нація і побудувати міцну національну державу. І допомагатиме їм у цьому рідна віра.
Оскільки життєві труднощі в кожного є різними, і їх сьогодні вистачає сповна, саме рідна духовність окрилює українців на боротьбу й повсякденну працю. А щоб відновлювати втрачені в ході життя сили, маємо успішно встановлювати зв'язок зі своїм духовним джерелом, яким є Бог Сварог, його сини та доньки — рідні Боги й Богині. І забезпечує цей зв'язок рідна духовна система — Українська рідна віра. Бо з допомогою певного святкового чи буденного обряду (ритуалу), магічних слів (рідної молитви) українці зможуть повертатися до свого духовного праджерела і в ньому черпати нові духовні сили для подолання життєвих труднощів.
Ніяра Мамутова, Ліга мусульманок України
Про спільноту
Ліга сформувалася понад п'ять років тому, але до її заснування наші жінки вже вели різноманітну діяльність по всій країні. Ще в 1990-х мусульманки України хотіли більше дізнаватися про свою релігію, проводити разом час, обговорювати виховання майбутнього покоління. Була потреба у знаннях і спільних зустрічах.
Поступово активні жінки почали створювати громадські організації, співпрацювати між собою, координувати діяльність вже на офіційному рівні. Учасниці долучалися до різних заходів у своїх містах, намагалися бути корисними там, де вони є. Відбувалися екологічні акції, мітинги, семінари, тренінги.
"Ліга Мусульман України" — це організація, яка координує дії всіх інших ГО, що працюють у великих містах. Вона забезпечує провідний план і чіткі дії, а кожна організація вже окремо планує свою діяльність і влаштовує заходи, які цікаві на місці.
Зараз найбільшою серед таких об'єднань є київська організація "Мар'ям". На тлі сьогоднішніх подій у країні мусульмани та, зокрема, наша громада не можуть стояти осторонь. Водночас нам важко зберігати стабільність. Коли Крим і Донбас забрали, ми втратили великі жіночі організації. Зараз мусульман найбільше у столиці, тому велика частка нашої діяльності відбувається тут.
Після 2022 року нам довелося підлаштовуватися під реалії. Хтось із мусульман поїхав, дехто лишився. Тому деякі організації стали більшими, а інші, навпаки — втратили частину активістів. Та навіть сьогодні у прифронтових містах діють наші осередки. Тому, плануючи діяльність Ліги мусульманок, ми насамперед думаємо, як підтримати кожну сестру в різних регіонах.
Про цінності
Життєві цінності кожного мусульманина насамперед спираються на віру в Бога та дотримання всіх приписів, які дає нам іслам. Ця релігія вчить нас бути справедливими людьми, підтримувати інших, не чинити шкоди, бути добрими й терплячими у випробуваннях. Також іслам вчить добре ставитися до своєї родини, батьків, сусідів і любити те місце, де ти живеш, бути йому корисним.
Про те, як іслам допомагає долати життєві труднощі
В ісламі дуже багато рекомендацій про те, як долати будь-які труднощі. Насамперед Господь у Корані каже нам, що різні випробування чекають на всіх, але саме через них людина проявляється тим чи іншим чином.
Труднощі є і будуть. Якщо спитати будь-яку людину про її життя, вона обов'язково пригадає проблеми, з якими стикалася.
Наша країна зараз має спільне випробування — війну, яка так чи інакше торкнулася кожної родини. Для мусульман правила поведінки та сприйняття цієї біди — такі самі, як в інших ситуаціях. Іслам дозволяє людині переглянути своє ставлення до труднощів, змінити спосіб мислення. Навчившись сприймати проблеми по-ісламськи, людина концентрується на важливих питаннях і намагається прийняти ситуацію — щось змінити, десь потерпіти, комусь бути корисним.
Влад Шадурський, Молодіжне Братство св. Стиліана
Про спільноту
Братство сформувалося у форматі "молодіжки" наприкінці 2024 року двома парафіянами Свято-Покровського собору на Солом'янці. Ми помічали, що у протестантів дуже розвинена молодіжна діяльність, а православ'я сприймається як "церква для бабусь", що, звісно, не відповідає дійсності.
Ми продумали концепцію та дали клич по різних Telegram-каналах із православною аудиторією — і люди відгукнулися. Молодь була з різних куточків Києва та навіть області.
Ми займалися спільним вивченням Писання, запрошували лекторів, волонтерили, збирали кошти для ЗСУ на ярмарках, влаштовували спільне дозвілля. З часом зрозуміли, що є потреба в розширенні, тому назвалися Молодіжним Братством св. Стиліана.
Братство — це вже не просто "молодіжка", а дієва організація з ідеєю, метою, структурою, плануванням діяльності. А також це стародавній тип організацій, поширений на наших теренах протягом багатьох століть (наприклад, Львівське Успенське Братство провадило просвітницьку діяльність та захищало православ'я від впливу інших конфесій).
Наша мета — бути безпечним та комфортним простором для православної молоді, де можна долучитися як до важливої діяльності, так і до спільного дозвілля. Тут ми можемо спілкуватися на будь-яку тему без непорозуміння — з невірянами обговорювати питання віри, які нас турбують, часто буває важко.
Над нами трошки іронізували, що ми зробили організацію з метою "шерше ля фам". Ми посміялися, але насправді будемо раді, якщо в межах спільноти з'являться молоді сім'ї. Бо де ж іще знайомство може бути комфортнішим, ніж тут?
Активність у молоді велика — як у межах Братства, так і поза ним. Ми займаємося різним волонтерством, зборами для ЗСУ (наш хороший друг-священник є активним капеланом), беремо участь у соціально-політичному житті країни (наприклад, у Марші Традиції). Ми навчаємо одне одного того, що самі здобуваємо, — у наших рядах є філологи, кіношники, психологи, музиканти, вчителі та ще багато кого.
Хочемо зробити просвітницький проєкт про православне християнство, адаптований для сучасної людини з її особливостями сприйняття.
Про цінності
Головні цінності наших братчиків (братосестри, як ми жартома себе називаємо) є такими ж, як у всіх християн: Бог у центрі життя, довіра до нього та виконання його заповідей, сімейні цінності, відсутність дошлюбних зв'язків, відповідальність і щирість, любов до ближніх та допомога їм, розвиток здібностей і талантів, соціальна активність, боротьба за здорове суспільство, збереження чистоти віри.
Про те, як християнство допомагає долати життєві труднощі
Християнство — це довіра до Бога, його задуму щодо тебе та можливостей, які він вклав у кожного з нас.
Сучасне суспільство страждає від постійних революцій, незадоволень, страхів, невизначеності, ментальних хвороб, моральних питань. Християнство пропонує оновлення життя, "тиху гавань" для душі та відповіді на більшість питань. Звісно, відповіді ці часом важко прийняти, як і виконувати заповіді.
Звісно, вірянин теж відчуває багато проблем і негативу, бо боротьба триває все життя. Але ти завжди знаєш, що ти не сам і Творець світу постійно поряд. А ще з Богом можна поговорити. Він завжди вислухає, бо він є Любов — та вічна, чиста любов, яка підтримує життя в тих, кого люблять.
Християнство дає комплексну відповідь на проблеми існування людини, потрібно лише захотіти її отримати. До навернення до Христа я був не дуже хорошою людиною, накоїв багато недобрих вчинків і заподіяв багато зла людям. Але Христос допоміг мені звільнитися від багажу минулого, простив мої провини (чого несвідомо бажає більшість із нас) і допомагає змінюватися.
