7 книжок, що допомагають знаходити віру в найскладніших обставинах: що читає Алла Мельничук
Фото: колаж "ТиКиїв"
Алла Мельничук — засновниця благодійної організації "Мама і немовля", заслужена працівниця соціальної сфери та переможниця премії "УП100. Сила жінок". Читачам "ТиКиїв" вона радить книжки, які повертають до світла.
Про звичку читати
Книжки в моєму житті — не про вільний час. Бо, чесно кажучи, його в мене майже немає. Мій звичайний день — це лікарні, потреби підопічних, термінові операції, оплата дороговартісного лікування, пошук лікарів і реанімобілів, закриття невідкладних запитів для порятунку життя та здоров'я дітей. І ще сотні організаційних питань до комендантської години.
Тому книжки для мене — це спосіб утримувати внутрішню опору. Я часто вожу їх із собою в машині. Буває, маю лише 15 хвилин між зустрічами чи перед візитом до лікарні — і відкриваю якийсь абзац. Не завжди читаю лінійно. Іноді повертаюся до одного тексту багато разів, і щоразу він відкривається інакше.
Для мене важливо, щоб у книжках був прожитий досвід. Можливо, тому мені близькі тексти лікарів, людей, які працюють поруч із життям і смертю, історії про дітей, втрати, віру, доброту й здатність знаходити світло навіть там, де його майже не видно.
Що дає читання
Книжки для мене — не втеча від реальності. Навпаки, часто вони допомагають її витримати.
Допомагають не втрачати чутливості. Нагадують, що навіть у найважчих обставинах людина може залишатися людиною, підтримувати інших і тримати опору в собі.
Ще я дуже люблю читати дітям. У лікарнях, коли поруч були діти без батьківської опіки, я приносила книжки з дому, читала їм увечері, залишала їх у лікарняних бібліотеках. Навіть якщо дитина не завжди могла повністю зрозуміти текст, я вірила: вона чує голос, відчуває присутність, тепло і те, що вона не сама.
Можливо, саме в цьому і є головна сила книжок. Вони не завжди змінюють обставини. Але можуть змінити стан людини всередині цих обставин. Іноді цього достатньо, щоб знову зробити крок далі.
Які книжки рекомендує Алла Мельничук
Генрі Марш, "Історії про життя, смерть і нейрохірургію"
Генрі Марш — один із тих авторів, до яких я повертаюся знову і знову. Його книжки для мене особливі: він пише не лише як лікар, а й як людина, яка щодня перебуває поруч із дуже тонкою межею між життям і смертю.
Коли я вперше читала його тексти, у мене було відчуття, ніби перечитую власні думки. Я зупинялася на абзацах, поверталася до них, бо впізнавала багато з того, що проживаю сама: коли стою на операціях підопічних дітей, бачу складні діагнози й розумію, наскільки крихким може бути життя.
Ця книжка сподобалася мені своєю чесністю. Марш не героїзує медицину. Він показує її складною, людяною, вразливою.
Я б рекомендувала її всім, хто працює з людьми, у сфері допомоги, медицини чи благодійності, а також пацієнтам і їхнім рідним. Ця книжка допомагає справлятися з внутрішньою тривогою в процесі лікування та побачити лікаря як людину, яка під час операції робить усе можливе — з максимальною відповідальністю, знаннями та включеністю.
Генрі Марш, "Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга"
Це ще одна книжка Генрі Марша, яка стала для мене дуже особистою. Вона не лише про операції чи медицину. Вона про пам'ять, помилки, старіння, професійну чесність і здатність озиратися на власний шлях без прикрас.
У цій книзі є доросле прийняття: не кожне життя можна врятувати, не кожну ситуацію — виправити, не кожне рішення має простий фінал. Але це не скасовує головного: потрібно залишатися людиною, робити максимум і не втрачати чутливості.
Мені здається, такі тексти дуже потрібні тим, хто допомагає іншим. Вони вчать не тільки діяти, а й не звикати до чужого болю. І водночас — знаходити сили продовжувати.
Рекомендую її лікарям, волонтерам, благодійникам, керівникам соціальних проєктів і всім, хто живе у високій відповідальності.
Елеонор Портер, "Полліанна"
"Полліанну" я вперше прочитала ще в дитинстві — здається, у шостому чи сьомому класі. Потім поверталася до неї багато разів у різні періоди життя й щоразу сприймала по-іншому.
У дитинстві я плакала разом із головною героїнею і не завжди могла знайти той позитив, який знаходила вона. Мені здавалося: як можна бачити добро там, де стільки болю, несправедливості та самотності? Але з віком я почала розуміти цю історію глибше.
Для мене "Полліанна" — не про наївний оптимізм, а про внутрішнє рішення людини не дозволити обставинам зламати себе. Про вибір бачити світло навіть тоді, коли навколо його дуже мало.
Я часто згадую цю книжку, коли бачу дітей у складних життєвих обставинах. Дітей, які пережили втрату, хворобу, самотність, відсутність батьківської опіки. І водночас — продовжують усміхатися, тягнутися до людей, вірити в добро.
Рекомендую "Полліанну" дітям, підліткам і дорослим. Особливо тим, хто втратив віру в доброту світу і хоче дуже тихо, без великих гасел, повернути її собі.
Андрій Чередниченко, "Останній день. Новели про війну в Україні"
Цю книжку я почала читати, але досі не дочитала: вона сильна й болісна водночас. Андрій Чередниченко пише про війну так, що ти не просто читаєш історії — ти ніби повертаєшся в них. Для мене це особливо складно, бо багато подібного я проживала особисто.
У книзі є історія порятунку нашої підопічної Софії, яка під час евакуації до Києва втратила маму, кота та руку. Коли я відкриваю цей текст, то знову повертаюся в ті дні. Тому читаю її з паузами.
Це книжка не для легкого читання. Але вона дуже потрібна. Бо через роки такі тексти читатимуться як пам'ять про те, що переживали українці.
Рекомендую її тим, хто готовий до чесних історій про війну, людські долі, втрати й силу жити далі.
Віктор Франкл, "Людина в пошуках справжнього сенсу"
Це одна з тих книжок, які допомагають зрозуміти: навіть у найстрашніших обставинах людина може шукати внутрішню опору, яка дозволяє жити далі.
Франкл пише про досвід, про який неможливо читати байдуже. Але найбільше мене зачіпає думка про свободу внутрішнього вибору. Про те, що в людини можуть забрати дуже багато, але значно важче забрати її здатність обирати, ким вона залишається.
Для мене ця книжка — про віру не як абстрактне слово, а як дію. Як рішення не знецінювати життя навіть тоді, коли навколо темрява. Як здатність триматися за сенс, людей, відповідальність і любов.
Рекомендую її всім, хто переживає складний період, працює з травмою, допомагає іншим або шукає відповідь на запитання: як жити далі, коли звичний світ змінився.
Пол Каланіті, "Коли подих стає повітрям"
Дивовижна сповідь талановитого нейрохірурга Пола Каланіті, який у 35 років дізнався про онкологію. Людина, яка щодня рятувала інших і працювала на межі життя та смерті, сама опинилася перед запитаннями, на які медицина не завжди може дати відповідь: що робить життя наповненим, як не втратити гідність у найскладніших обставинах, і що залишається важливим, коли часу стає менше.
Ця книжка дуже чесна й глибока. У ній — роздуми про професію, любов, родину, покликання і сенс.
Рекомендувала б її лікарям, благодійникам, волонтерам, батькам, а також усім, хто хоче переосмислити власне життя і зрозуміти, що насправді має значення.
Ракель Паласіо, "Диво"
"Диво" — це зворушлива історія хлопчика, який народився з особливістю обличчя і вперше йде до звичайної школи. Це книжка не лише про дитину, яка вчиться жити серед інших, а й про суспільство, яке вчиться бачити людину глибше, ніж її зовнішність.
Мені здається, сила цієї історії — у простоті й доброті. Вона дуже точно показує, як важливо дитині бути прийнятою, не почуватися "іншою" чи зайвою. І водночас говорить не тільки до дітей, а й до дорослих: про емпатію, людяність, виховання доброти й відповідальність за середовище, яке ми створюємо для тих, хто поруч.
Цю книжку я б рекомендувала батькам, дітям, педагогам і всім, хто працює з дитячими темами. Вона вчить дуже простій, але важливій речі: іноді найбільше диво — це здатність людини бути доброю.
Читай також: Що читає продюсерка фільму "Памфір" Олександра Костіна: професійна література, дитячі знахідки та сучасна класика
