Ірена Карпа: "Ціле покоління виросло на моїх книжках"

Ірена Карпа: "Ціле покоління виросло на моїх книжках" Письменниця Ірена Карпа. Фото: архів Ірени Карпи

Ірена Карпа (43) найбільш відома як письменниця. Вона також співачка, журналістка, сценаристка, громадська діячка, культурна дипломатка, блогерка, мандрівниця. І це лише деякі з визначень. Ми відверто поговорили з Іреною про громадську діяльність, сімейне життя, літературу та нову книжку.

Читай також: Українські фільми про кохання. Що подивитися 14 лютого?

Дякувати за підтримку і просити ще зброї. Бажано більше та швидше

Ірено, у тебе багато ролей. А як ти сама себе насамперед ідентифікуєш, принаймні в останні два роки?

Задовбана коняка! А якщо без ниття і пафосу, то волонтерка й донорка, як і всі нормальні українці в цей час. Звичайна українка, яка не дозволяє собі втомитися від війни. Бо інші роблять більше та віддають сильніше. А є й такі, які нічого не роблять. Пам'ятаймо про це, коли хочеться себе погнобити за малий результат.

Розкажи про свою зайнятість за час повномасштабної війни. Як ведеш інформаційну діяльність, де виступаєш?

Я багато подорожую по роботі. Окрім конференцій та фестивалів з іноземцями, зустрічаюся з українською діаспорою в різних містах Європи. На цих подіях ми збираємо на допомогу військовим чи парамедикам. Також робимо зустрічі підтримки для тих, хто вимушено покинув свою домівку й не завжди легко адаптується за кордоном.

Часто виступаю на французькому телебаченні в експертних клубах. Принаймні в тих, які ще не здулись і досі висвітлюють Україну. На початку вторгнення про нас говорили ледь не з кожної праски. Тепер набагато менше. Але не значить, що забули.

Зараз буде вже два роки, як граю в цей покер на телебаченні: емпіричною правдою з України проти "не все так однозначно". Є круті експерти, які від початку на нашому боці. А є ті, хто верещав, що зброю давати не треба. Тепер ті самі люди зітхають, що "ой, як пізно, якби раніше, то контрнаступ був би переможним". 

Круто, коли канал має спецкорів в Україні. Вони бачать усе зблизька і стають українськими патріотами, хоч і без паспортів. Водночас на каналах є гімнисті заслані козачки. Тоді долаю блювотні позиви та йду з покерфейсом в ефір. Дякувати за підтримку і просити ще зброї. Бажано більше та швидше. Бо у нас закінчуються найкращі люди. І наступна черга буде їхніх братів і синів. До когось це дійшло, а для когось, як у фільмі "Не дивіться вгору".

Ірена Карпа
Фото: архів Ірени Карпи

Розважати і розраджувати в тяжку хвилину

Твоя діяльність спрямована переважно назовні, на інших людей. А що тобі дає та чи інша подібна активність, які це відчуття? Чим найбільше пишаєшся та як усе встигаєш?

Ця активність частково дає мені відчуття виконаного обов'язку. Усі ми для чогось приходимо в цей світ. Письменник повинен розважати і розраджувати в тяжку хвилину.

Тішуся, що доклалася до виповнення чиєїсь мрії. Або коли люди після моїх виступів ідуть додому наповненими й щасливими. Коли у них з'являється надія та усвідомлення власної сили у, здавалося б, непереможних обставинах.

Пишаюся кожним окремо піднятим настроєм. І що не опускаю рук. Здатися і здутися — завжди спокусливо. Продовжувати — важче, зате не соромно перед собою. А ще у мене є психолог, який підтримує, щоб не вигоріла.

Але я нічого не встигаю. Особливо побачитися з друзями, якісно відпочити чи сходити на яке-небудь відкриття виставки. Не беріть з мене приклад, будь ласка. Дбайте про себе частіше!

А взагалі пишатися варто маленькими кроками, а не лише великими досягненнями. Змогли ви встати з ліжка — подякуйте собі. Приготували смачну вечерю для близьких — похваліть себе. Задонатили на дрон чи на безпритульних тварин — ви молодець і прекрасна людина. Пишайтеся собою, прошу вас.

Як часто відвідуєш Україну? Де найцікавіше бувати та з ким найважливіше говорити?

Прямо зараз стою в черзі на літак до Кракова — це буде мій 12-й раз в Україні з початку повномасштабної війни. Здається, в мирний час так часто не літала. Географія подорожей широка — від Ужгорода до Харкова й Донеччини. Найчастіше буваю в Києві, бо тут у мене дім, моє місце сили. 

Пам'ятаю, як приїхала вперше після 24 лютого й була вражена життєвою силою, хоробрістю та енергією людей. Коли хочеш знайти героїв нашого часу — їдь в Україну. Це військові, волонтери і всі, хто переживає розлуку чи навіть втрату найдорожчих. Усі вони викликають глибоку повагу.

Звісно ж, люблю виступати наживо, давати майстер-класи й концерти. Приємно бачити, що і східні області України тепер говорять українською. Збулась моя велика мрія юності.

Коли говорила з військовими поблизу лінії фронту, важливо було розпитати в них, як усе зсередини. І що вони хочуть передати європейцям: журналістам, експертам і тим, хто вирішує, чи давати зброю Україні.

Ірена Карпа
Фото: архів Ірени Карпи

Або розумієш і приймаєш, або до побачення

Ірена Карпа мешкає в Парижі разом зі своїм чоловіком Людовиком-Кирилом Требюше. Він — інженер, працює в інформаційній агенції AFP. Вони одружилися 2018 року. Також із ними живуть дві доньки від попереднього шлюбу Ірени — 13-річна Кора та 12-річна Кая. 

Розкажи про ваше сімейне життя. Яка атмосфера панує вдома? Як знаходиш час на сім'ю? Як відчувається підтримка чоловіка? 

Наше сімейне життя мало чим відрізняється від інших життів таких самих міжнародних родин. Іноземець просто мусить змиритися, що його українська половинка ментально буде перебувати в Україні, доки не закінчиться війна. 

Мій чоловік підтримує, донатить. Звичайно, він щоразу печалиться, коли їду геть, скаржиться, що мене не буває вдома. Але не я вибирала цю реальність. По-іншому ніяк. Тут або розумієш і приймаєш, або до побачення. Луї — мудрий чоловік, мусить розуміти!

Ірена Карпа з чоловіком Людовиком-Кирилом Требюше. Фото: instagram.com/qarpa

Діти живуть тим самим життям, що інші підлітки. Друзі, гуртки з хіп-хопу, школа, яку не сильно люблять. Вони дуже переживають за те, що відбувається в Україні. Хочуть поїхати до діда з бабою в гості, але їхній батько проти. Взагалі всі люди, які не були за час війни в Україні, бояться. А кожен, хто хоча б раз їздив, навіть якщо попав у страшний момент, обов'язково хоче повернутися.

Діти загалом лишаються на совісті їхнього батька, мого попереднього чоловіка. Ми з ним трохи помінялись гендерними ролями. Я за браком часу більше займаюся їхніми канікулами. Коли мене зовсім мучить, що я погана мати, намагаюся повести їх в якесь приємне й цікаве місце. Але вони вже не маленькі, тому все розуміють.

Доньки Ірени Карпи Кора та Кая. Фото: instagram.com/qarpa

У мене ще є собака. Коли їду надовше, залишаю її у подруги Валерії. А коли так, як зараз, на дев'ять днів, то лишається на совісті Луї.

Сподіваюся, ситуація зміниться, і всі ми повернемося до спокійних життів. Не можу не думати про тих матерів, які служать в армії. На які жертви вони йдуть, розриваючись між тим, щоб захищати батьківщину, і тим, щоб бути поруч із найріднішими.

Мої книжки допомагають перейти на українську

Ірена Карпа написала 14 книжок. У її доробку є романи, повісті, оповідання, есеї та нонфікшен. Останній на сьогодні роман вийшов 2022 року. Це психологічний трилер "Тільки нікому про це не кажи", який розкриває теми домашнього насильства, зґвалтування та булінгу.

З якої книжки радиш починати знайомство з твоєю творчістю?

Мене завжди приємно дивують люди, які приходять на презентації та літературні зустрічі за кордоном, але ніколи не читали мене до того. Тому що є ціле покоління, яке виросло на моїх ранніх книжках, ставши вільним і реалізованим. Але є й ті, хто відкриває для себе сучасну літературу України після початку повномасштабної війни, вирішивши перейти на українську мову. Так от, я з чистим серцем можу радити свої твори таким людям. 

Я пишу просто і зрозуміло, не намагаючись здаватися кимось захмарним чи надто розумним. Ще років 15 тому найкращим компліментом для мене були слова мешканців Донецька чи Луганська про те, що мої книжки допомагають їм перейти на українську. І це були люди віку моїх батьків! Тому раджу брати будь-яке видання, яке вам приємно тримати в руках. 

Якщо любите читати щось пригодницьке та об'ємне, що замінить вам серіал — беріть роман "Добрі новини з Аральського моря". Якщо вам до душі невигадані історії про стосунки, то для вас є книжка "Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете". Якщо хочете трилер і детектив, тоді це мій останній роман "Тільки нікому про це не кажи". Щиро раджу й нову збірку "Я не знаю, як про це писати". Відкриєте для себе аж 33 нових жіночих імен.

Як зацікавлювати людей читанням?

Завжди кажу на зустрічах, що читання паперової книжки на ніч заспокоює нерви. Мозок подразнюється не так сильно, як після безкінечного гортання соцмереж. Ми так чи інакше дивимось усі ці новини, меми, коментарі... А краще перед сном відродити теплу традицію ліжкової лампи: коли зручно вмостився і читаєш щось собі в кайф. Спиться солодше. Перевірено!

Що нині пишеш і що взагалі варто очікувати від тебе цього року?

Працюю над книжкою, яку вже безсовісно довго обіцяю моїм читачам. Робота складна, але улюблена. Ніяк не визначуся з іменем головної героїні — навіть опитування в Instagram робила. Все одно поки не те. Може, ця неназвана героїня й гальмує процес? Зате в героя є реальний прототип. З ним можна радитись. І це не голос у голові!

На жаль, не можу приділити власній книжці стільки часу, скільки хотілося б. Через усі ці переміщення, телеефіри та іншу зайнятість. Але все одно потроху пишу. Це моя віддушина. Те, що потрібно серцю. І що потім буде потрібно моїм читачам. 

Ще буде перевидання моїх ранніх романів "50 хвилин трави" та "Фройд би плакав". І дитячого твору "День усіх білок". Також кліп на пісню "Терен" зняли з режисеркою Оленою Чередніковою. Він же як трейлер до майбутньої книжки. І робимо новий трек із Сергієм Жаданом.

Ірена Карпа
Фото: архів Ірени Карпи

Пишіть про те, що нині відбувається. І з вами, і з Україною

У січні у видавництві "Книголав" вийшла книжка "Я не знаю, як про це писати". Кураторка видання — Ірена Карпа. Це збірка оповідань та есеїв від студенток її курсу терапевтичного письма My Story. Учасниці програми — непрофесійні письменниці. У своїх творах вони художньо переосмислили власний досвід, біль та емоції за час повномасштабної війни.

Розкажи про новинку "Я не знаю, як про це писати". Як вона виникла?

У перші дні війни мене, як фактично і всіх нас, сильно розбирали складні емоції. Тривоги, відсутність упевненості в майбутньому, страхи за близьких, землю, державу, всіх тих, кому неможливо допомогти безпосередньо. Волонтерити, донатити, розмовляти із західними медіа про те, що у нас відбувається — все це частково гальмує. Все одно лишається щось, що потрібно проробляти безпосередньо зі своєю душею. 

Я майже випадково спробувала записати все, що відбувається в мені — стало трохи легше. Думки й почуття структуризувалися. Тож вирішила поділитися цим інсайтом спершу із психологинею Ларисою Волошиною, а відтак і з ширшим колом моїх підписників. Із цього виник курс "Терапевтичне письмо". Його пройшли онлайн приблизно 500 українок та українців з усього світу. 

Коли люди виконували нехитрі вправи на пророблення власних страхів чи тривожності, я була вражена високою якістю багатьох текстів. Тому вирішила запустити курс My Story, який фокусувався б якраз на перших переживаннях війни.

Моя подруга Олена Полікарчик порадила сформувати збірку з текстів моїх випускниць. У "Книголаві", з яким працюю багато років, погодилися піти в цю пригоду. Тож у студенток курсу з'явилася прекрасна мотивація: написати оповідання, яке надрукують. Не відкладати свою мрію до пенсії, коли закінчиш усі справи й аж тоді станеш письменником, а робити це тут і зараз.

Хто учасниці курсу My Story, які стали авторками текстів? 

Профілі моїх студенток дуже різні. Серед них є науковиці, вчительки, менеджерки, керівниці промислових компанії, волонтерки, військові. Головне тут, що всі ці жінки думають і відчувають, критично мислять, цінують власну свободу та хочуть змінювати життя суспільства.

Це насправді диво: начебто даєш усім однакове завдання, а вони виконують по-різному, народжуючи унікальні історії. Кожна відрізняється стилістично й настроєво. Вони цінні, тому що показують досвід першого року повномасштабної війни та як різні люди з ним справляються. Трансформації стосунків, любов, підтримка, боягузтво, зради — все там є. 

Що найважливіше: у збірці видно, як сила слова може впливати на реальність кожної людини особисто. Тому закликаю всіх, байдуже, є у вас письменницькі амбіції чи ні. Пишіть про те, що нині відбувається. І з вами, і з Україною. Колись ваші онуки за це подякують.

Київська презентація збірки "Я не знаю, як про це писати" відбудеться у книгарні Readeat 16 лютого о 19:00. Ірена Карпа візьме участь у події разом з авторками. Буде читання текстів, терапевтична розмова та автограф-сесія. Вхід за донат на потреби медичного добровольчого батальйону "Госпітальєри".

Читай також: Артем Ємцов: "Треба бути голим на сцені — буду"

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
01.jpeg - Ілля Прокопенко
Фанат культури. Пишу про кіно, театр, образотворче мистецтво, музику, літературу. Закінчив Інститут філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Понад п'ять років працюю культурним журналістом.

Може бути цікаво

Національний авіаційний університет вперше очолила жінка - 412x412
Новини

Валентина Твердохліб

Національний авіаційний університет вперше очолила жінка

Фільм блогера Антона Птушкіна встановив рекорд касових зборів серед документальних стрічок - 412x412
Новини

Валентина Твердохліб

Фільм блогера Антона Птушкіна встановив рекорд касових зборів серед документальних стрічок

У Києві відкрилася виставка світлин, зроблених у здичавілих місцинах Полісся - 412x412
Новини

Валентина Твердохліб

У Києві відкрилася виставка світлин, зроблених у здичавілих місцинах Полісся

На стінах станції метро "Площа Українських Героїв" змонтували нові літери - 412x412
Новини

Валентина Твердохліб

На стінах станції метро "Площа Українських Героїв" змонтували нові літери

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації