Київ у мистецтві: 5 знакових робіт із колекції Національного художнього музею України
Картина художника Олександра Мурашка "Квіткарки" 1917 року. Фото: Національний художній музей України
Київ у мистецтві відкривається не тільки через впізнавані вулиці та краєвиди. Це ще й місто, в якому формувалися художники, народжувалися ідеї та змінювалося саме уявлення про живопис.
У колекції Національного художнього музею України зберігаються твори, що по-різному демонструють зв'язок митців зі столицею — від щоденних міських сцен до сміливих експериментів із кольором і формою. Спеціально для "ТиКиїв" команда музею розповіла про п'ять знакових робіт, за якими можна побачити не лише загальну історію українського мистецтва, а й особисті історії художників, пов'язаних із цим містом.
Анатоль Петрицький, "Не сад — вулиця Києва" (1961)
Анатоль Петрицький — реформатор у сфері української сценографії, який залишився відданим живопису. У роботі "Не сад — вулиця Києва" він змалював вид, що відкрився йому з балкона власної квартири в будинку в самому серці історичного Києва.
Білі "свічки" зелених каштанів, голуби на поруччі балкона та горщики з квітами на підлозі, люди на вулиці та автомобіль — такою постає квітуча столиця початку 1960-х у цьому творі. Картина написана у властивій авторові динамічній декоративній манері з переважанням зелених і вохристих тонів.
Тетяна Яблонська, "Життя триває" (1971)
Тетяна Яблонська вважала "Життя триває" однією зі своїх найкращих робіт. Задум виник ще на початку 1960-х у селі Вільшана на Черкащині. Там мисткиня, тоді професорка Київського державного художнього інституту, зустрілася з людьми, які надихнули її на створення цієї картини.
Спочатку авторка хотіла назвати твір "І спогади, і мрії". Але зрештою зупинилася на нинішній назві як такій, що виражає ідею нескінченного плину народного буття попри всі лихоліття й випробування долі.
В образі сплелися тихий смуток згасання й потужна радість зростання та розквіту. Неглибоке тло, статична урівноваженість постатей, чіткі контури вікна, яке їх розділяє й водночас об'єднує, а також витончений колорит із м'якими, нейтральними тонами передають атмосферу філософсько-медитативного заглиблення.
Олександр Богомазов, "Правка пил" (1927)
У 1920-х Олександр Богомазов викладав у Київському художньому інституті. У цей час він послідовно працював над проблемами колориту, шукаючи закономірності співвідношення локально забарвлених плям на площині. Результатом цих творчих пошуків стала ціла низка робіт на тему праці пилярів, серед яких найяскравішим є полотно "Правка пил".
У творі сюжет вторинний щодо живописних пошуків майстра, головне завдання якого — віднайти закони передачі на картинній площині предмета та його емоційного впливу на глядача. Художник підпорядкував єдиному ритму всю композицію, зокрема дерев'яні колоди та сталеві леза пил, що сяють на яскравому сонці й переливаються всіма барвами веселки.
Олександр Мурашко, "Квіткарки" (1917)
"Квіткарки" — один з останніх творів Олександра Мурашка, в якому він підходить до вершин свого декоративного бачення світу. Глибока холодна синя тінь, у затишку якої розмістилися жінки, здається, "стирає" риси їхніх облич. Проте в позі кожної з них та в положенні їхніх рук проглядається характер і навіть доля.
Художник писав картину на одній із київських вулиць під яскравим сонцем. Твір залишився незавершеним, але в цьому й полягає його своєрідна привабливість. Контраст заповненого фарбами й "чистого" полотна дає змогу ще гостріше відчути силу кольору, повнокровну красу та радість життя.
Олександра Екстер, "Три жіночі постаті" (1910)
Всесвітньо відома авангардистка Олександра Екстер була тісно пов'язана з Києвом. Тут вона прожила більшу частину свого життя, навчалася в художньому училищі, організовувала виставки новітнього мистецтва.
У Київському художньо-промисловому і науковому музеї (нині — NAMU) художниця брала участь у підготовці знаменитої кустарної виставки та досліджувала українське народне мистецтво. Цей досвід позначився на її картині "Три жіночі постаті", створеній вже після знайомства з творчістю Анрі Матісса та інших французьких митців-новаторів.
Невимушена вулична сценка могла бути "схоплена" авторкою будь-де — в Парижі чи Києві. Вона розкриває улюблену тему Олександри Екстер — ритм, колір і динаміку сучасного міста.
