Нова українська музика: Jamala, Jerry Heil, Ницо Потворно та інші
Jamala. Фото: facebook.com/jamalaofficial
Музичний критик Олесь Ніколенко прослухав велику кількість нових треків українських артистів і відібрав найцікавіші, на його думку, релізи тижня. Новий альбом Джамали, самопідтримка від Jerry Heil, фрагмент вистави Schmalgauzen — усе це та багато іншого в нашій добірці.
Jamala — "Рух мій"
Джамала завжди якось не зовсім вписувалася в поптусовку. Поки інші українські артисти з'являлися на одних і тих самих преміях, "качали медійність", ходили на інтерв'ю та боролися одне з одним за рекламні контракти, на безпосередньо музику часто просто не залишалося часу. В таких умовах її нерідко доводиться "закуповувати": брати тексти й треки у перевірених авторів на безпечні, відшліфовані теми.
У Джамали ж усе навпаки. Вона завжди була насамперед про музику — про постійний розвиток, пошук та експеримент зі своїм стилем. А коли ти живеш студією і піснями, на піар не лишається ресурсу. Однак сьогодні навряд виникають сумніви, що Джамала — одна з найсильніших попартисток сучасності, якщо оцінювати за музикою, а не за кількістю новин у стрічці. "Рух мій" — сьомий студійний альбом співачки, до якого вона підходить уже з позиції, коли нічого нікому доводити не потрібно. Це реліз артистки, для якої музика давно стала головним аргументом — і тут вона справді звучить переконливіше за будь-яке "позиціювання".
Ницо Потворно — "Самотні разом назавжди"
Лікар, військовослужбовець, музикант, поет, учасник бойових дій, маестро пародійних "кругликів" у соцмережах і, по суті, народний артист андеграунду. Усе це — про Ницо Потворно, проєкт Сергія Гусака, який останнім часом отримав додаткову медійну увагу після релізу "Нормальне Літо 25", здобуття двох премій "Золота Зоря Лірум" і промови під час церемонії, що завірусилася.
Від інших артистів його відрізняє принципова чесність — інколи навіть загострена до межі. Ницо Потворно в більшості своїх пісень просто фіксує те, що з ним відбувається. Від гедоністичного холостякування й нудьги в столиці перед початком повномасштабної війни до спроб тверезості, від "голодного вовка на унітазі", який думскролить новини, до досвіду служби й війни. Різні етапи його життя буквально задокументовані в треках. "Самотні разом назавжди" — пісня про новий етап. Урбаністичний блюз у чистому вигляді, адже, як відомо, блюз починається там, де хорошій людині погано.
Jerry Heil — "Привіт. Hello"
Коли заходиш у розділ "Цікаве" в Instagram, дуже часто на тебе сходить лавина контенту на тему самодопомоги: тексти, згенеровані ШІ, які мають одну мету — втримати увагу, змусити підписатися і щось продати. Ці меседжі ("будь собою", "проявляйся", "не бійся", "ти унікальний") ідеально співпали з трендами соцмереж. Звісно, у попмузиці — і не лише українській — почали з'являтися ті самі сенси, просто в більш естетичній та емоційній формі.
Не оминули ці тенденції й Jerry Heil. Її новий сингл "Привіт. Hello" — це концентрат усього описаного вище: емоційна самопідтримка ("не боятися — це сексі", "активую це життя"), упакована у формат пісні. Можливо, це щось більше за швидкоплинні TikTok-тренди й певною мірою є відповіддю на стан людей, які живуть у постійному стресі та невизначеності. Але все ж трохи шкода, що артистка розміняла свій тонкий і впізнаваний фірмовий почерк — іронічно-оптимістичні замальовки української буденності — на універсальні формули самонавіювання, які звучать скоріше як набір лозунгів, ніж як жива авторська інтонація.
Schmalgauzen — "Король"
Здається, вже всі авторитетні критики встигли відзначити цікавий зсув: театральна сцена поступово зайняла окрему й доволі помітну нішу в українському шоубізнесі. Якщо раніше на слуху були хіба що DakhaBrakha та Dakh Daughters, то сьогодні колективи з театральним бекграундом з'являються у найрізноманітніших формах: Schmalgauzen, МУР, NAZVA, Thesaurum і не тільки. Вони різні за звучанням і підходами, але їх об'єднує робота не лише з музикою, а з цілісним сценічним висловлюванням, де важлива кожна деталь: від образу до жесту.
"Король" — новий сингл Schmalgauzen і водночас фрагмент їхньої вистави "Твій Віль". Цю пісню можна сприймати як своєрідну демоверсію гурту: вона дає лише частину відчуття, обрізаний шматок того повноцінного театрально-музичного досвіду, який розкривається на сцені. Це радше запрошення, ніж завершене висловлювання — промо до живого виступу, де Schmalgauzen працюють на максимумі.
АЗІЗА — "Давай мінятися"
Можна тільки вітати потяг до щирості в новітній українській музиці, де замість рожевих кліше про вічне та ідеальне кохання — спроби нарешті говорити, як воно є насправді. А в реальному житті, звісно, побудова стосунків — це непроста історія. У них завжди щось ламається, тріщить, кудись рухається, адже стосунки — це процес.
Власне, про це і співає АЗІЗА. Ще вчора її називали "перспективним новим ім'ям", а сьогодні вона вже впевнено рухається у власній ніші, де виступає як своєрідна drama queen своїх же емоційних історій. "Давай мінятися" — динамічний поп-рок трек про той майже невидимий, але критичний момент, коли між людьми починає з'являтися холод. Крихка крига, яка ще не тріснула, але вже очевидно — це лише питання часу.
YUVI — "Гори"
Коли у 1990-х на музичній мапі тільки з'явилася так звана бристольська сцена — Portishead, Massive Attack, Tricky — було не зовсім зрозуміло, як із цією музикою працювати і як її слухати. Сьогодні тріп-хоп — це вже майже кліше, тег для певного настрою чи типу звучання. Але тоді налагодженій машині глобального шоубізнесу знадобився час, щоб "переварити" і продати цю неочевидну, некомфортну музику широкій аудиторії.
Проєкт YUVI в контексті української сцени виглядає схожим феноменом. Це музика, яка ніби принципово існує поза комерційною логікою. Ламана електроніка, напружена вокальна подача, відсутність очевидних "гачків" — усе це працює проти звичних правил, де кожен трек має бути одразу зрозумілим. "Гори" — саме з таких пісень. Вона не намагається сподобатися з першого прослуховування і не дає швидкої емоційної винагороди. Зате залишає відчуття, що ти натрапив на щось важливе, але ще не до кінця розшифроване. І майже немає сумніву, що з часом ця музика тільки виграє. Через кілька років YUVI може виявитися саме тим випадком, про який говорять: ми просто не одразу зрозуміли, що це було.
Xarakter — "Відтяло голову повністю"
Коли намагаєшся описати Xarakter'а одним влучним формулюванням, виникають труднощі. Він постійно вислизає з будь-яких визначень, уникає медійності й взагалі існує десь поза звичним контекстом. Його реліз "Нутрощі", який днями вийшов на касетах і лише дивом потрапив на стримінги, — це лоу-фай експіріенс, навмисно складний і такий, що відштовхує. Тут майже немає звичних текстових конструкцій, а абсурдно-гумористичний нерв Xarakter'а розчиняється в експериментах зі звуком і відчутті постійного дискомфорту.
І навіть у цій максимально розмитій формі лишається головне: здатність влучати точно і боляче. Xarakter все ж таки інколи кидає в слухача свої короткі, хірургічно чіткі образи, які працюють сильніше за будь-які довгі тексти. У "Нутрощах" артист не намагається бути доступним чи привабливим. Це музика, яка існує на своїх умовах і не робить жодних кроків назустріч слухачеві. І саме тому вона працює: як щось чужорідне, незручне, але по-своєму чесне — і в цьому сенсі абсолютно унікальне для української сцени.
