Нова українська музика тижня: дует Monatik та DOROFEEVA, TVORCHI, Апатія та інші релізи
Monatik та DOROFEEVA, прем'єра треку If you know what I mean
Музичний критик Олесь Ніколенко щотижня відбирає нові найцікавіші музичні релізи та намагається розібратися, про що і навіщо співають українські артисти. У свіжій добірці — дует Monatik та DOROFEEVA, трек TVORCHI, емо-рок та емо-реп і багато інших прем'єр.
Monatik, DOROFEEVA — If you know what I mean
Монатік і DOROFEEVA у треку If you know what I mean створюють відчуття танцювального екстазу, яке вже давно стало їхнім впізнаваним "вайбом". Слова банальні, а образи — типові для стилю Монатіка: нескінченні vibe, танці та Dreamland. Та попри крінжову очевидність, трек працює завдяки статусу артистів: вони перебувають на своєму поп-Олімпі, і будь-яка критика на його підніжжі звучить недолуго, бо магія їхньої харизми переважає над простотою пісні.
Як боги танцю в античності, Монатік і DOROFEEVA намагаються бути звичайними, але насправді їхнє мистецтво відточене та надлюдське. Як Діоніс дає свободу й екстаз, а Аполлон — гармонію і контроль, так і вони поєднують шалений ритм з ідеальним сценічним образом (і спланованою до дрібниць промокампанією). If you know what I mean — це сучасна хореографія богів, які намагаються спуститися до смертних, щоб і ті відчули магію танцю, хай навіть через банальні слова та повтори, що в певний момент здаються примусом чи магічним заклинанням. Інколи складається враження, що Монатік не проти влаштувати у світі диктатуру обов'язкового святкування життя та позитивного мислення (навіть через силу). Це враження тільки посилюється під час прослуховування його нового альбому на 32 (!!!) треки під назвою "Вічно танцююча людина".
TVORCHI — "Буває"
Трек "Буває" структурно поділений на повторювані лексичні та мелодійні блоки. Лірика зведена до серії афірмативних констатацій з нібито підбадьорливим, як світло в кінці тунелю, підтекстом: буває з усіма, пройде. Ритм рівномірний, гармонії лінійні, динаміки немає. Будь-які спроби емоційного наростання нейтралізуються повтором і монотонністю інструментальної подачі.
Учасники гурту тут функціонують як спостерігачі: почуття самотності, розбитого серця й алкогольного забуття фіксуються, а не переживаються. Повторення стає терапевтичним актом — ритуалом стабілізації психіки через рутину. Кожне "буває" — одиниця психологічного маркування, що конструює контрольоване емоційне середовище. Композиція існує у сфері чистої документації стану: ні трагедії, ні сентиментальності, лише точне, хірургічне відображення внутрішньої структури болю. В принципі, це навіть цікаво: слухати не попкомпозицію з надмірною емоційністю, пафосом і масштабами, що затуманюють сприйняття, а матрицю поппісні.
kavabanga Depo kolibri — "Журавлі"
Трек "Журавлі" від kavabanga Depo kolibri — це вправна демонстрація того, як попмузика здатна формувати стан. Мелодія не прагне до надмірного пафосу: вона точно дозована, немов холодний подих міста, що прокидається після довгої ночі. Ліричний мотив журавлів, які забирають печалі й залишають трохи неба, працює як психологічний маркер — він позначає порожнечу й водночас дозволяє її відчути.
Композиція помірно мелодраматична, але саме в цьому її сила. Гурт, як завжди продуктивний, пропонує слухачеві ту емоцію, яку місто формує щодня: урбаністичний сум, стан життя на автопілоті та відсутність далекоглядних планів, коли думки тонуть у потоках інформації, що атакують реципієнта з усіх боків. Тут немає спроби рятувати душу — лише точне усвідомлення того, що вона ще присутня в тілі (на землі), і саме це усвідомлення стає терапевтичним: слухач відчуває й випускає свої власні журавлі, свої втрати та надії, залишаючи місце для тихого світла у власній порожнечі. У пісні також з'являється фраза "люди як кораблі" — здається, на текстах Скрябіна вже можна натренувати будь-яку LLM і взагалі не перейматися текстами.
Апатія — "Гештальт"
Нове покоління української музики, яке не просто "повертає 2007-й" та шкільні захоплення гуртами My Chemical Romance чи Sunny Day Real Estate, а переосмислює їх у сучасному урбаністично-цифровому контексті. "Гештальт" від Апатії звучить як акустична карта емоційного апокаліпсиса в місті, де неон освітлює порожні вулиці (бо всі сидять удома), а цифрові екрани безжально віддзеркалюють наші внутрішні кризи.
Кіберемокор-гурт стискає токсичні стосунки до ритмічної матриці, де синтезаторні хвилі стають сигналами тривоги, а ударні — маркерами руйнівного контролю. Текст — хірургічно точна інструкція з емоційної деструкції: кров, порізи, гештальти, які ніколи не закриваються. Це не драма, це психогеографія токсичності, де слухач — свідок і учасник водночас, занурений у холодну геометрію страждання. Мабуть, такою є психіка великого міста, що ніколи не спить.
Clonnex, mapt0v — i feel pain
Enfant terrible українського хіп-хопу приміряє на себе незвичну лінзу клауд-репу в дусі спільних треків Lil Peep та Lil Tracey. І полишає свою звичну метаіронію, що робить сприйняття i feel pain більш доступним у хорошому сенсі. Clonnex усе ще найцікавіший репер України, але водночас — найбільш недооцінений. Однак для того, щоб повною мірою осягнути весь рівень його майстерності, приколу та власноруч збудованої міфології, мають бути якісь точки входу.
Саме тому треки у стилі i feel pain потрібні хоча б для того, щоб репера перестали лякатися відчайдушні домогосподарки, поціновувачі олдскульного хіп-хопу, що ніяк не викинуть свої штани-труби з 90-х, власники автомобілів та інша потенційна цільова аудиторія. Музично-стилістично це — ультимативна sad boy-класика, яка може сподобатися будь-кому з вищезгаданих слухачів.
пропаща сила — "переобіжайся"
Нормальний інді-рок, який навіть не застряг в андеграунді кількох сотень слухачів, а має їх аж 12 756 протягом останнього місяця. Варто відзначити, що 10 років тому таку музику було неможливо собі уявити. Інді-рок був відсутнім як явище, а ті нечисленні гурти, які взагалі існували, або співали російською мовою й планували підкорювати сцену так званого "колишнього СНД", або співали англійською з жахливим акцентом та доволі туманними перспективами як за кордоном, так і на батьківщині.
Сьогодні можна сміливо констатувати, що ситуація настільки вирівнялася, що навіть якщо ти взагалі не в темі сучасного україномовного інді-року, можна просто почати з "пропащої сили". Наслухати певну кількість стримів їхньої творчості, а далі алгоритми зроблять усю роботу за тебе — і підкинуть цілу сцену з подібних інді-гуртів, чиї назви пишуться з малої літери, та їхніх "пісень невинності та досвіду".
STASYA — "Без макіяжу"
STASYA в новій композиції пропонує зовсім не інструкцію для косметичок і не інстаграм-рилз-туторіал на тему skincare. Вона бере знайому до болю фразу й перевертає її так, що за кожним "не покажу" звучить впевнене "маю право". Це не сором'язлива відмова, а майже стьоб, завуальоване "ти, милий, ще не заслужив".
Рядки про "Атоксіл", "Німесил" і "їде кукуха" роблять трек максимально впізнаваним — це не поетична метафізика, а жива буденність, яка набагато чесніша за чергову попсову "пісню про любов". STASYA наче каже: "Так, у нас у всіх є заморочки, у всіх буває токсік, і що з того?" Звідси й головна фішка — самоіронія, яка перетворює можливу драму на танцювальний настрій. У підсумку "Без макіяжу" — це навіть не пісня, а короткий маніфест: не зобов'язана подобатися, не зобов'язана показувати, не зобов'язана грати за чужими правилами. І саме тому звучить свіжо й влучно.
