Нова українська музика тижня: Parfeniuk, Jerry Heil, Шугар та інші пісні
Кадр із кліпу Jerry Heil "Додай гучності (12 points)". Джерело — YouTube-канал співачки
Музичний критик Олесь Ніколенко щотижня слухає нові українські релізи, намагаючись зрозуміти, що саме хотіли сказати їхні автори — і навіщо. У сьогоднішньому випуску: черговий легковажний хіт від Parfeniuk, роздоріжжя Jerry Heil, крінж-естрада від Шугара — і не тільки.
Parfeniuk — "Щось спільне"
Parfeniuk сьогодні — майже синонім слова "хіт". Він так само впізнаваний у TikTok, як вулиці рідного району чи енергетика в мінімаркеті. І цього разу — за пресрелізом, який скопіювали всі медіа — він нібито "повертається до романтики". Що насправді ми чуємо? Легкий, трохи солодкавий трек про закоханість, з мовою, ближчою до чату в месенджері, ніж до класичної лірики: "кроси", "прищик на носі", прості побутові деталі, з яких і складаються образи треку. Піднесений вайб і простий приспів роблять свою справу — й у черговий раз запускають стару перевірену машину: три хвилини втечі від буденності.
Parfeniuk не змінює попмузику й не претендує на лаври музичного генія. Він пише "музику моменту", де не треба нічого розшифровувати чи читати між рядків. Його пісні — це такі собі маленькі острівці, куди стікаються слухачі, щоб перепочити від реальності, яка зазвичай не така яскрава. "Щось спільне" не стане революцією, але цілком може стати тим самим треком, який хтось надішле комусь у чаті з підписом: "це про нас". А отже, Parfeniuk знову зробив те, що вміє найкраще.
O.Torvald — "Антибіотики"
Один із найчесніших треків гурту і, як кажуть західні музичні оглядачі, "миттєва класика". O.Torvald розповідають, що ця пісня — історія про залежності, насамперед від почуттів. "Антибіотики" витримані в класичному рокерському каноні loud-quiet-loud (як у Nirvana чи Pixies): стримані, повільні куплети вибухають емоційною кульмінацією в приспіві.
Ця музична форма дуже нагадує стосунки, про які співає гурт: динамічну контрастність пари, що вже дуже довго разом. Водночас не можуть одне одного відпустити, але й разом уже складно. І не дуже допомагає сімейна терапія, а спільні експерименти "за межами норми" не розпалюють багаття кохання, а лише відтягують неминучі зриви та конфлікти. В усіх сенсах бездоганний трек, дуже радимо зловити гурт на найближчому концерті й відчути його наживо.
vioria — "Мурашкі"
Музика Віорії — еліксир вічної молодості, від якого можуть крінжувати лише зарозумілі сноби, що давно нічого не слухають, окрім powerviolence, нойзу, прог-металу чи іншого авангарду. Усі інші нормальні люди залюбки разом із виконавицею поринають у її власний всесвіт проблем і переживань юної душі, яка ще не обросла бронею дорослого цинізму після серії невдалих рішень та лав-сторіс, що потребують психотерапії.
Vioria майстерно передає властиве молодості відчуття того, що все ще попереду, а якщо закохався — то назавжди. Навіть якщо тобі вже за 40, адже Віорію із задоволенням слухає й ця вікова аудиторія. "Мурашкі" — про перші закоханості, перші зйомні квартири, коли побутовий комфорт не такий важливий, як просто присутність коханої людини. "Від твоїх слів біжать по ляшкам мурашкі" і "закриємось і викинемо ключ від квартири" — усе, більше нічого не треба.
Шугар — "Ягода"
Шугара слухають як крінж — це робить молода аудиторія, яка розуміється на постіронії. Для них очевидний несмак або брутал-поп на межі з вульгарщиною — "по приколу", у певних обставинах і за певних умов. З тих самих причин, мабуть, вони перевідкривають для себе умовного Степана Гігу. Так, можливо, за мірками інтернет-культури це теж крінж та архаїка, але це наш український крінж, він ближчий до тіла, ніж виснажливі меми західного інтернету.
Його цілком серйозно слухає й більш зріла аудиторія, у якій сидить відоме бажання хоча б зрідка послати весь світ із його проблемами якомога далі — і просто відпочити. Ці настільки різні групи перетинаються в одній точці: піснях про Олєга та "ти така притрушена", а тепер і в пісні про мілфу, яку Шугар загортає у суперочевидну метафору про достиглу ягоду. Це працює. І, здається, це саме та точка, де не допрацював Олег Винник та інші постестрадні виконавці.
Jerry Heil — "Додай гучності (12 points)"
Двомовний трек (українська, англійська), що символічно ілюструє роздоріжжя, на якому опинилася зараз Jerry Heil. Вроджена амбітність штовхає її пробивати стіни й підкорювати західний музичний ринок, а от душа, народжена у Василькові, все ще тягнеться до рідного контексту й боїться з ним поривати. Дуже цікаво, що зрештою обере співачка, яка серйозно налаштована підкорити Євробачення. Але трохи сумно, що цей конкурс все ще лишається "піковим моментом" кар'єри українського артиста та чи не єдиним надійним містком на Захід (якщо пощастить).
Якщо відволіктися від євроамбіцій і прагнень, закладених у "Додай гучності (12 points)" (Singing like I own this mic / Will you give 12 points to me tonight — цитата з треку з прямим натяком), та спробувати оцінити пісню загалом, вона ілюструє "поточний стан", мабуть, не стільки Jerry Heil, скільки Яни Шемаєвої (справжнє ім'я артистки). "Встала і пішла", "розжену автомобіль" тощо — ось цей girl boss вайб — це те, куди прийшла артистка нині. Від перших спроб підкорення столиці до самої собі начальниці — уже непогано.
МУР — "Ребелія [1991]"
Новий альбом гурту МУР, із яким вони зараз катаються по всій Україні, неможливо оминути в огляді нової музики. І, мабуть, уже всі в курсі, за що їх люблять. Але все ж таки зафіксуємо: МУР — це артколектив, який переосмислює різні епізоди з історії України у вигляді вистав. Наприклад, "Ти (Романтика)" — присвята митцям Розстріляного відродження.
"Ребелія [1991]" — це новий аудіомюзикл гурту, представлений, зокрема, у вигляді альбому, де можна почути багато свіжих та цікавих українських імен. МУР ніби знімають панораму української історії: від відлиги та діяльності шістдесятників до здобуття незалежності в 1991 році. Це передусім цікавий досвід — перетворення сухої стрічки новин та мови історичних підручників, архівних матеріалів на попформат. Цікавий і корисний, бо допомагає під час прослуховування чи відвідування концерту зловити власні рефлексії й відчуття щодо подій, які згадуються.
sexnesc — "Останній день літа"
Нарешті дочекалися: український рокгурт, який рівняється не на радіоформатний попрок своїх попередників, а на правильну "альтернативу": Deftones, Placebo тощо. sexnesc — колектив унікальний ще й у тому сенсі, що вони не просто грають ті чи інші пісні, плекаючи певний стиль. Вони закладають у свої треки певний метарівень, прокреслюють мапу своєї творчості.
Скажімо, нещодавно вони, як кажуть на Заході — out of nowhere — взяли трек Like A G6 і випустили на нього непоганий кавер. Цей трек звучав майже на кожній вечірці в 2010-х, але в ньому є цей вайб суто американської вечірки, дуже розкутої й безкомпромісної. Це не зовсім наш (європейський) вайб. Але sexnesc передали дух цієї пісні як слід, із панківським відлунням. От і трек на тему "останнього дня літа" вони грають абсолютно не тутешнім способом. Замість звичного для української музики "шкільного твору на тему" з метафорами й меланхолією про кінець літа, вони видали трек, що дихає сексуальністю в найкращих традиціях Deftones. Тому всім поціновувачам рокмузики, які зголодніли за новим звуком, дуже рекомендуємо стежити за цим гуртом.
