Що читають ті, хто працює з авторами: книжкові поради від команди Українського ПЕН

Колаж: "ТиКиїв"

Що читають ті, хто працює з авторами? Про це "ТиКиїв" розповіла команда Українського ПЕН. Ця культурна та правозахисна громадська організація об'єднує письменників, перекладачів, журналістів, науковців і видавців. Її основна діяльність спрямована на захист свободи слова та прав авторів, сприяння розвитку літератури й налагодження міжнародної культурної співпраці.

Меґґі О’Фаррелл, "Гамнет"

"Гамнет" — зовсім не роман про Шекспіра, а передусім історія про любов, втрату й життя після трагедії. Це дуже болюча, а водночас світла книжка про людську крихкість і силу пам’яті.

У центрі оповіді — смерть 11-річного хлопчика, і родина, яка вчиться жити зі своїм горем. Важливе місце в романі посідає жінка — її внутрішній світ, інтуїція, автентичність і досвід. У книжці йдеться про те, як втрата змінює людей і руйнує звичну реальність, але любов і пам’ять продовжують жити, зокрема в мистецтві. Із болю та любові до сина народжується "Гамлет" — твір, який пережив століття.

Анна Грувер, "Нерухомість"

Це роман про дім, якого можна прагнути, але якого іноді вже неможливо мати. Про людей, які зовні продовжують жити, рухатися, будувати стосунки, але всередині ніби завмирають. Про прагнення 26-річної дівчини Миші зафіксувати реальність, котра вислизає.

У тексті йдеться про те, що ховається за красивими фасадами будинків та стосунків, і про чужий біль, який так легко не помічати. Сильною є метафоричність назви: "нерухомість" стає не лише домом чи майном, а станом людини, котра втратила відчуття опори й не знає, куди рухатися далі.

Євгенія Кузнєцова, "Драбина"

Роман розповідає про родину, яка в березні 2022-го евакуювалася з України до свого родича Толіка, який давно за кордоном. Він щойно добудував омріяний будинок в Іспанії та загалом вважав, що саме час спокійно пожити, аж тут мама, дядько, двоюрідна тітка та старша сестра з подругою. А ще два коти й пес.

На сторінках "Драбини" стикаються різні світи, характери й досвіди, порушується питання власного "я" в чужому середовищі та оприявнюються надії знову побачити дім.

Дженні Ерпенбек, "Кайрос"

Роман Дженні Ерпенбек присвячений подіям німецької історії, що передували падінню Берлінської стіни та об’єднанню країни. Водночас це глибоке дослідження людських взаємин у часи змін.

Тут історія кохання студентки та значно старшого чоловіка розвиваються на тлі справжніх політичних струсів. Багато в чому нагадує події в Україні сьогодні, коли мусимо жити під час великих історичних змін.

Едвард Морґан Форстер, "Моріс"

Роман Е. М. Форстера розповідає про молодого респектабельного англійця Моріса Голла — представника вищого класу, який у вікторіанську епоху визнав свою гомосексуальність. Це не просто історія людини, яка бореться із собою під впливом обмежень, адже в ті часи одностатеве кохання підлягало осуду й покаранню. Це гуманістичний твір, який затверджує право кожної людини на беззаперечну любов і прийняття.

Загалом і після понад 100 років історії такі Моріси є серед нас. І нам треба вміти їх приймати.

Філіп Рот, "Синдром Портноя"

Роман-монолог Філіпа Рота розповідає про 30-річного Александра Портноя. Головний герой показаний у максимально відвертій атмосфері — на прийомі у психотерапевта. Александр ділиться спогадами про дитинство, непорозуміння з батьками, усвідомлення себе, численні сексуальні звʼязки та внутрішні кризи.

Розповіді героя різко контрастують з образом успішного правника, яким Александр і був в очах інших людей. Цей твір теж перегукується з нашим життям: часто за картинкою "успішного успіху" ховається втомлена й ображена маленька дитина.

"Українська класична проза: 25 найкращих оповідань"

Ми звикли, що українська література — особливо класична — складна та зводиться до широко відомих текстів. Погодьтеся, ви хоч раз в житті чули, що наші письменники лише "тужать про тяжку долю народу". У цій антології зібрані твори, які впевнено руйнують цей стереотип.

Упорядник Ростислав Семків розміщує тексти від Григорія Квітки-Основʼяненка і до сьогодення, які яскраво ілюструють авторські стилі та розмаїття того, якою багатовимірною є класика.

Паскаль Ґілен, "Довіра. Вибудовування культурного спільного"

Чи знаєте ви щось про "культурне спільне"? Ми звикли, що "свого" можна впізнати в натовпі за виглядом, мовою, поведінкою. І це викликає довіру. Але коли на оце "культурне спільне" починають впливати політики чи суспільство, то вірити люди починають менше.

Паскаль Ґілен розповідає про появу підозрілості до співгромадян, влади й підприємств, про пошуки рішень і про те, чи має довіра бути дещо сліпою. Адже як творити культуру, якщо немає довіри між людьми?

Христос Хоменідис, "Нікі"

Роман, у якому особиста драма людини проникливо й тонко розкрита на тлі тектонічних історичних зсувів, що переживає її країна. Головна героїня Нікі Армаос — донька грецьких комуністів. Її життя розгорталося у складні часи Другої Світової війни та прагнень Греції здобути єдність і незалежність. Але історія впливає на неї значно менше, більшу драму створює сімʼя.

Батьки-комуністи, релігійна бабуся, тітки, які одружувалися з прибічниками окупантів, вимушене життя в підпіллі та абсолютна непевність у всьому. На тлі цих подій Нікі росте, змінюється, усвідомлює себе та історію своєї родини. Це книжка про дівчину, яка мала багато прикладів для наслідування, але обрала власний шлях.

Войцех Тохман, "Сьогодні ми намалюємо смерть"

Ця книжка описує події геноциду в Руанді 1994 року. Войцех Тохман у найкращих традиціях власних репортажів стоїть поруч зі своїми героями та розповідає про них не просто як про "статистику", а як про реальних людей.

Для мене це взірець того, як варто комунікувати про складні теми й не навчати свого читача, а створювати простір для рефлексій про дуже складні події.

Тарас Прохасько, "Так, але…"

Збірка есеїв про те, як влаштовано наш світ. Ти читаєш про гори, побут, виховання сина, посиденьки з друзями. І усвідомлюєш: "Це так просто та знайомо. І водночас захопливо".

Тарас Прохасько в максимально стислій формі говорить про звичні речі та створює велике поле для роздумів. Мені здається, ця книжка не лише формує смак до письма, а й гарно заземлює.

Марина Гримич, "Фріда"

У перші хвилини знайомства з новими людьми я завжди кажу: "Я Даша. І я з Бердичева". Це місто контрастів, гострих жартів і неймовірної єдності. Марина Гримич у своєму романі показує "рафінований" Бердичів із його атмосферою, теплом і поєднанням різних етносів та народів.

Це своєрідний літопис міста з багатовіковою історією, який руйнує стереотипи про "єврейське місто на Житомирщині".

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter