Скарби київського метро: мозаїки, вітражі і не тільки
Ми користуємося метро майже щодня. Здавалось би, воно давно вже стало чимось звичним. Але насправді, заклопотані буденними справами, жителі Києва багато чого не помічають. Майже на кожній станції є справжні художні скарби: мозаїки і вітражі, карбування і барельєфи. Адже метро — це не тільки найшвидший транспорт і надійне бомбосховище, а ще й пречудова "галерея". Давай все роздивимось!
"Почайна"
Колишню станцію "Петрівка" прикрашають одразу декілька різновидів монументального мистецтва.
З одного входу на платформу — мозаїка, з іншого — вітраж. На самій платформі — карбування. Усі роботи виконані у 1980 році.
А створила їх художниця Людмила Семикіна (лавреатка Шевченківської премії) у дуеті зі своїм сином Сетраком Бароянцем.
Людмила Миколаївна — знакова для української культури постать. Саме її колись виключали зі Спілки художників України разом з Аллою Горською за участь у створенні вітража "Шевченко. Мати" у холі Київського університету (який дуже не сподобався тодішньому партійному керівництву).
Пізніше Семикіну поновили у Спілці і знову... виключили — за підписання листа з протестом проти цькування дисидентів.
"Поштова площа"
Художнім оформленням станції займалася талановита українська художниця Ірина Левитська. Її вітраж з кольорового скла під назвою "Дніпро" можна побачити у торці платформи.
Єдине, роботі трохи не щастить з... пилотягом, який тамтешні прибиральниці вперто "паркують" поруч (тим самим закриваючи значну частину зображення). Ще вітраж має підсвітку, але працює вона, на жаль, нечасто. При будівництві ця станція була повністю виконана в річковій тематиці — на стінах виклали блакитну, як вода, плитку (зараз вона замінена бежевою), а на вітражі можна побачити не тільки могутню річку, яка розділяє Київ на лівий і правий береги, а й силуети міських будівель, навіть дзвіницю Лаври...
Зверни увагу — у вестибюлі живуть ластівки. Цю крилату шістку птахів вибили за ескізами Левитської майже 50 років тому!
"Контрактова площа" та "Лісова"
Художнім оформленням обох станцій також займалася Ірина Левитська.
На "Контрактовій" вона майстерно зробила карбування з умовною назвою "Академія" — це шана на честь Києво-Могилянської академії.
А от "Лісову" прикрасила вітражами. На жаль, час та люди їх не пожаліли: більшість робіт збереглися лише фрагментарно.
"Тараса Шевченка"
У торці платформи — барельєф Кобзаря, це робота Олександра Міловзорова. Критики часто закидають, що вуса Шевченка вийшли "якісь асиметричні". Насправді ж, вуса Тараса Григоровича саме такими і були: один кінчик довший за інший (просто подивись, наприклад, на відомий портрет Кобзаря Івана Крамського).
Що цікаво, у планах оформлення станції хотіли зробити акцент на українському колориті. Наприклад, касовий зал збиралися розмалювати петриківським розписом. А сам барельєф збільшити та розмістити на темно-червоному тлі. Але не склалося. Тож з колориту маємо тільки гілочки калини поверх колійних стін.
На початку лютого на станції метро "Площа Українських Героїв" із колійних стін демонтували колишню назву станції "Площа Льва Толстого".
Як відомо, шрифти для станції "Площа Українських Героїв" розробив шрифтовий дизайнер Богдан Гдаль, який також працює над дизайном назви станції "Звіринецька".
"Олімпійська"
Ще одна станція, яку оформлював Міловзоров. Проте, на відміну від попередньої, тут художнику дозволили проявити свій талант у повному обсязі та блиску.
На платформі — яскрава мозаїка. У касовому вестибюлі — карбування, вітраж та кераміка (сценки з футболістами та хокеїстами).
"Театральна"
Одна з найбільш постраждалих через декомунізацію станцій. Бо її інтер'єр складався з 6-тонного бронзового барельєфа Ілліча (до речі, його так і не демонтували, а лише прикрили щитом зі стінописом) та прапорів з ленінськими цитатами. Зрозуміло, що усю цю ідеологію треба було прибрати.
Проте залишилося дещо дійсно ефектне і дивовижне (подібної роботи більше ніде немає): пречудовий рельєф біля ескалаторів (зі стіни, закручуючись вихором, він переходить на стелю).
Це робота скульптора Анатолія Куща. Саме його творіння прикрашають сучасний Майдан (Монумент Незалежності, архістратиг Михаїл на воротах).
"Либідська"
Іноді цей металевий барельєф авторства Ернеста Коткова побачити доволі складно: його періодично закривають парканом, коли йде ремонт екскаваторів.
Серед інших знакових київських об'єктів Коткова: оформлення інтер'єру Річкового вокзалу, аеропорту "Бориспіль" (окрім однієї роботи все знищено), мозаїка на фасаді будинку по проспекту Берестейському, 21, та монументи на Троєщині.
До речі, ще одна "метровська" робота художника прикрашає стіни наземного павільйону станції "Гідропарк":
У 2023-му у київському метрополітені перейменували дві станції метро. Нові назви отримали "Дружби народів" та "Площа Льва Толстого". Тепер вони називаються "Звіринецька" та "Площа Українських Героїв" відповідно. У 2018 році перейменували станцію "Петрівка" на "Почайна". Загалом з 2014 року в Києві вже встигли перейменувати три станції підземки.
"Золоті ворота"
Ця станція — візитна картка метрополітену. Ще б пак — її неодноразово визнавали однією з найкрасивіших у світі!
Автори неймовірних мозаїк: українські художники Григорій Корінь та Володимир Федько.
Що цікаво, Григорій Корінь настільки любив свою професію та жив нею, що мозаїка супроводжує його навіть після смерті: вона прикрашає могилу митця.
"Видубичі" та "Осокорки"
Це єдині київські станції метро, у декорі яких використано емалі.
А виконали розпис емаллю чудові митці — два Олександри: Бородай і Бабак.
Якщо зайти до Михайлівського Золотоверхого собору, то можна побачити композицію "Страшний суд" — пензля Бородая, емальєрні твори якого неодноразово представляли Україну в різних країнах Європи, Канаді та США. А якщо пощастить потрапити до обсерваторії у Голосієві — варто помилуватися пречудовими емалями Бабака. Цікаво, що Олександр Бабак у Києві тепер буває рідко, художник цілком поринув у роботу над пейзажами та натюрмортами в його садибі у Великому Перевозі на Полтавщині, де заснував мистецьку резиденцію для співпраці з іменитими й молодими українськими митцями.
Читай також: Коли буде метро на Троєщину?