Українське кіно під час війни: секрети, виклики, лайфхаки
Фото: ictv.ua
Війна наклала відбиток на всі сфери життя, і кіно- та телеіндустрія — не виняток. Ми вирішили з'ясувати, як у цих реаліях відбувається процес створення фільмів та серіалів.
Аби дізнатись, як змінилися умови кіновиробництва під час війни, ми поговорили з декількома працівниками індустрії: продюсерами, режисерами тощо, і за допомогою їхніх розповідей створили власну. Отже...
"А ви точно поліціянт?"
Позаяк наразі кожна стрічка й серіал знімаються в контексті поточної війни (якщо це не історичний матеріал), в сценарій треба дати хоч трохи контексту. Наприклад, показати, яким був Київ у перші дні вторгнення. Хоча, до прикладу, Харків на початку великої війни зараз також примудряються фільмувати в Києві: столична архітектурна еклектика дозволяє зняти в місті хоч Дубаї, хоч Харків, хоч Радянський Союз, хоч хащі.
А як зняти в Києві Харків у перші дні вторгнення, де були найжорсткіші обстріли, серйозне світломаскування та обмаль людей? Треба зачистити вулиці від натовпу, дорогих автівок, київських тролейбусів тощо. Тобто — перекрити дорогу й просити перехожих деякий час не ходити. І ясно, що просто так цього не зробиш: має бути хтось, хто офіційно цей рух обмежить.
Наразі будь-яке знімання в Києві потребує п'ять дозволів: від КМДА, від Департаменту молоді та спорту, районної влади, військової адміністрації та поліції.
Очікується, що перекривати дороги теж має поліція. Принаймні, всі кіношники передають одне одному телефон, за яким до вас приїде наряд полісменів, який перекриє потрібну вулицю на потрібний термін.
"Ми одного разу за цим телефоном звернулися, до нас приїхав "поліціянт Валєра". Його машина перегородила нам дорогу, ми заплатили за це чималу суму… — розповіли нам у знімальній групі одного із серіалів. — Але коли ми, співпрацюючи з поліціянтами в іншій справі, попросили в них перекрити нам вулицю для наступного знімання, з'ясувалося, що офіційно наша поліція такі послуги не надає — тим паче за гроші, тим паче за такі чималі. І хто під виглядом поліції влаштував собі такий бізнес, їм невідомо… Але наші колеги продовжують користуватися послугами "Поліціянта Валєри", а ми вирішили більше не спонсорувати аферистів. Втім недосвідченим продюсерам легше заплатити й отримати бажаний результат".
Ретравматизація
Попри те, що без воєнного контексту зараз нікуди, зняти його — цілий квест. По-перше, існує поняття "ретравматизація глядача" — тобто людина, споглядаючи на екрані жахи війни, може знову проходити через вже пережите і в такий спосіб знову отримати травму. Тому запит від каналів, негласна цензура — не знімати надто багато героїв у процесі їхніх геройських вчинків. Це, звісно, виклик для сценаристів.
Виклик для звукооператорів — знімання сцен пострілів і вибухів без звуку — щоб хтось десь це не почув, не перелякався й не викликав поліцію.
"Всі постріли й вибухи створюють завдяки комп'ютерній графіці, — розповіли нам в іншій знімальній групі. — А це набагато дорожче, ніж вибух піротехніки та справжні постріли, навіть холості, з автомата. Та й на якості відбивається…"
Всі в укриття?
Взагалі за сучасними вимогами до знімання локацію для фільмування треба обирати лише за наявності там укриттів.
"Але ж ви розумієте, що ми, як і весь наш народ, в укриття особливо не ходимо, на МіГи майже не реагуємо, — розповів нам один із продюсерів. — Бо кожна хвилина знімання в нас на вагу золота, вираховувати час, витрачений на сидіння в укритті, ніхто не буде, а якщо ми будемо працювати понад час, відведений на знімання, це вважатиметься перепрацюванням і рахуватиметься за подвійним тарифом. Одного разу в процесі знімання в нас над головами пролетіла ракета… Ми на неї подивилися й продовжили працювати. Через час дізналися, що це був "Циркон", і він прилетів на Печерськ. Просто цього разу нам пощастило…"
Інші кіношники розповіли, що знімали на одній зі стратегічних вулиць міста, куди вже прилітало і може прилетіти ще раз. І навіть знайшли там укриття. Але як подивилися ближче, то воно виявилося завареним решіткою, без замка, без ключа. Так і знімають…
Кадрове питання
Питання кадрів у кінотеатральному середовищі зараз стоїть гостро — як, власне, в усіх сферах. Багато хто виїхав, багато чоловіків на фронті. Теоретично є можливість відкликати їх на знімання, але практично нею ніхто не користувався і навіть важко уявляють, як це — відкликати воїна з передової в кіно. Тому просто знімають тих, хто ще є, і щодня це стає все складніше. Бронювання від мобілізації акторам, операторам, звукооператорам не роблять.
"Дуже багато крутих операторів на фронті, — розказує один з режисерів. — І ми не знаємо, кого наступного заберуть, а вони — штучний товар. Це не історія про "Не буде Васі, зніме Петя". А Петя зніме по-іншому, і це все — не про підвищення якості".
Гонорари
Очевидно, що загальна криза не сприяє повноцінному фінансуванню такої коштовної сфери, як кіно.
Гонорари, порівняно з довоєнним часом, впали майже втричі, бюджети — мінімум удвічі.
"Але є актори, спеціалісти, з якими можна домовлятися, і є ті, хто тримає свою планку в 15 тис. грн за зміну, — розповідає один із продюсерів. — Їм ніхто її не дає, але вони сидять з тою планкою вдома і не працюють. А найсмішніше, що це не найкращі актори! Суперпрофі, зазвичай, при тямі. А ще за такої ситуації в нас є шанс відкривати нових зірок — ми зараз не нехтуємо невідомими іменами та часто робимо приємні для себе та індустрії відкриття".
Що ж до бюджетів, то навіть якщо їхні цифри схожі на довоєнні, треба враховувати нові ціни. Не кажучи вже про те, що вони можуть рости просто під час фільмування.
"Коли ми починали знімання, ціна на паливо була одна. В процесі знімання вона стрімко зросла, а ще раптом стрибнули тарифи на електроенергію. Отак ми й вийшли зі знімання з перевитратами в бюджеті…"
До речі, з'явилися в кіношників і певні лайфхаки, щоб заощаджувати: наприклад, просити одну людину виконувати ще чиїсь завдання. Хоча, кажуть, ця практика існувала й до війни. А головний лайфхак — вміти домовлятися.
А щодо бюджетів — то вони наразі фінансуються переважно завдяки грантам іноземних компаній. Особливий внесок у розвиток нашої кіно- і телеіндустрії вносить американський фонд USAID, за що йому велика дяка.
Жодного російського слова!
Позаяк російська мова після повномасштабного вторгнення померла для українського публічного простору, всі актори наразі працюють українською. І для деяких із них це стало випробуванням.
"У нашому серіалі всі актори чудово говорять українською, дуже природно. Ба більше: вони навіть просили, щоб на майданчику скрізь була українська, щоб у їхні вуха не потрапляло мовленнєве сміття, — розповідає член знімальної групи одного із серіалів. — Але це відбувається не на всіх майданчиках: часто люди виходять із кадру й починають розмовляти російською. А потім у кадрі це дуже відчутно — як можна бути природним, говорячи в кадрі українською, якщо твій артикуляційний апарат звик до іншої мови? Ніяк. Але у нас щодо цього жорсткий диктат — і це правильно, адже працюємо на результат".
А ще в майбутньому на нас чекає зміна типажів героїв: наприклад, солодкі красунчики поки що посидять на лаві запасних, а на передній план вийдуть брутальні герої. Принаймні, доти, доки в ефірі знов не з'являться просто "серіали для домогосподарок про любов". А це, як ми всі розуміємо, станеться ще не скоро.
