10 квітня в історії Києва: угода про рух автобусів в Києві та заснування руху FEMEN

Активістки FEMEN на акції в центрі Києва, 8 березня, 2009 рік. Фото: вікіпедія

"ТиКиїв" знайомить тебе з історією нашого міста. Щодня ми розповідаємо, хто з відомих киян народився в цей день та які цікаві події відбулися у столиці в минулому.

10 квітня запам'яталося ухваленням угоди про рух автобусів у Києві. Також цього дня у столиці заснували громадський протестний рух FEMEN.

10 квітня в Києві народилися і відомі особистості, зокрема засновниця українського благодійного фонду допомоги онкохворим дітям "Таблеточки" Ольга Кудіненко, олімпійська чемпіонка Віра Місевич, фотограф Владислав Мусієнко та інші.

Детальніше про цей день в історії читай нижче.

Пам'ятні події в Києві 10 квітня

• 1913 рік — київська міська управа уклала угоду з німецькою фірмою Benz-Gaggenau про рух автобусів у Києві. Згідно із документом, в місті повинні були курсувати 5 автобусів цієї фірми. Вартість одного транспортного засобу становила близько 11 тисяч рублів.
• 2008 рік — хмельничанки Ганна Гуцол, Олександра Шевченко і Оксана Шачко заснували в Києві громадський протестний рух FEMEN. Активістки організовували провокаційні акції, під час яких оголювали груди. Представниці FEMEN виступали за знищення всіх диктаторських режимів, які створюють нестерпні умови життя для жінок, знищення проституції, повне відокремлення церкви від держави та заборону втручання релігійних інститутів у життя сучасних жінок. У 2015 році рух FEMEN припинив своє існування.

Відомі кияни, які народилися 10 квітня

• Георгій Мандрика (1869–1937 рр.) — військовий. Брав участь у Російсько-японській війні, був начальником штабу кінного загону генерала Павла Міщенка. Учасник оборони Порт-Артура. Нагороджений Георгіївською зброєю. З 4 серпня 1906 року — начальник штабу 2-ї Східно-Сибірської стрілецької дивізії. З 8 червня 1909 року — командир 23-го Східно-Сибірського стрілецького полку. З листопада 1914 року — генерал-майор, а з травня 1916 року — начальник штабу 56-ї піхотної дивізії. З 23 липня 1917 року — генерал-лейтенант, начальник 16-ї піхотної дивізії. З 29 листопада 1917 року — начальник 2-го Січового Запорізького корпусу військ Української Центральної Ради. У 1918 році перебував у резерві Генерального штабу Української Держави. З 4 липня 1919 року — у резерві офіцерів Генерального штабу при ставці адмірала Колчака в Омську. З 27 серпня 1919 року — керуючий розвантаженням від зайвих офіцерів головних управлінь військового міністерства та ставки Колчака. Учасник Сибірського Льодового походу, в якому відморозив обидві ноги. Протягом 1932–1933 років — член української колонії в Харбіні.

• Тетяна Цимбал (1908–1995 рр.) — акторка, майстриня художнього слова, громадська діячка, шістдесятниця. Працювала в Київському Театрі юного глядача, театрі "Березіль" (Харків), театрі ім. Марії Заньковецької (Запоріжжя). Переживши з родиною жахіття німецької окупації, залишила роботу в театрі й почала працювати майстринею художнього слова у Львівській філармонії. 1953 року, коли після смерті Сталіна у столиці виникла потреба в українському слові, на запрошення Республіканської філармонії, повернулася до Києва. Літературні вечори та концерти за участі актриси мали значний вплив на формування громадської свідомості. Народ любив її за високий мистецький талант i за безкомпромісний український патріотизм. У репертуарі Тетяни Цимбал були як класики Шевченко, Франко, Леся Українка, Тичина, Сосюра, Рильський, Довженко, Олесь, Антоненко-Давидович, так i молоді Драч, Симоненко, Костенко та інші. Однією з найцікавіших програм була моновистава про Лесю Українку "Дочка Прометея". Брала участь у літературних вечорах, організованих клубом творчої молоді "Сучасник", навіть тих, що були заборонені радянською владою. Щороку 22 травня обов'язково приходила до пам'ятника Шевченку з квітами, читала твори поета, а 22 травня 1967 року взяла участь в очоленій Миколою Плахотнюком демонстрації до будинку ЦК партії з вимогою звільнити затриманих у той вечір студентів. На забороненому вечорі Лесі Українки в Першотравневому парку 31 липня 1963 року читала "І ти колись боролась, як Ізраїль". Після цього виступу Тетяну Цимбал відправили на пенсію, практично заборонивши працювати. Це стало творчою трагедією. Через "політичну неблагонадійність" її не допускали на радіо i телебачення, тому немає жодного професійного запису її виконання.
• Віра Місевич (1945–1995 рр.) — спортсменка, яка спеціалізувалася на кінному спорті. Тренувалася в Києві у спортивному товаристві "Динамо". На Московській олімпіаді в 1980 році у виїздці виборола золоту медаль та звання олімпійської чемпіонки. В індивідуальних змаганнях була четвертою. Знімалася в кіно, дублюючи актрис, які мали демонструвати навички верхової їзди. У фільмі "Бірюк" зіграла роль аристократки Софі. Після завершення спортивної кар'єри працювала тренеркою.

• Сергій Кролевець (нар. 1954 р.) — реставратор, музейний діяч. У 1987–1992 роках працював у Державному історико-архітектурному заповіднику "Стародавній Київ" на посадах завідувача відділу, заступника директора та директора. У 1995–2010 роках очолював Національний заповідник "Києво-Печерська лавра", у 2011–2012 роках був генеральним директором Музею історії міста Києва, у 2012–2015 роках був директором Музею історичної культурної спадщини "ПлаТар".

• Марина Муляр (нар. 1971 р.) — письменниця, радіожурналістка, членкиня Національної спілки письменників України. У 2003 році стала ведучою програм "Українського радіо". Зокрема, вела власну авторську програму "Не про себе", а також радіопрограму "Детективна історія". Крім того, була співведучою "Літературних читань", "Поетичної сторінки" та "Поетичної акварелі". У березні 2016 року перейшла на радіоканал "Культура" (УР-3), де вела авторську програму "Читач". Також працювала співведучою програм "Літературний серіал". Серед найвідоміших літературних творів Марини Муляр — повісті та оповідання "Небо светлеет", "Все можно исправить", "Режим ожидания". Також є авторкою підліткової серії книг "Гра".

• Владислав Мусієнко (нар. 1971 р.) — репортажний та документальний фотограф. Захоплення фотографією почалося зі знімків Києва. Фотографії його авторства були надруковані у великій кількості фотоальбомів по Києву і Україні, виходили листівки і конверти. У 2014 році з перших днів знімав Революцію Гідності. У 2018 році поділився з BBC News Україна серією своїх фото під назвою "Файна Юкрайна". Працював фотографом-репортером міського видання "Газета по-киевски", фоторепортером вебсайту "Главред", фоторепортером вебсайту "Апостроф", особистим фотографом прем'єр-міністра України (2017–2019 рр.). З 2012 року — фотограф агентства УНІАН.
• Світлана Аніщенко (нар. 1978 р.) — поетеса, членкиня Національної спілки письменників України. Видала 2 збірки віршів: "Осінній синдром" і "Невагомість".

• Олександр Рибка (нар. 1987 р.) — футболіст, грає на позиції воротаря. Виступав за футбольні клуби "Динамо" (Київ), "Оболонь", "Шахтар" (Донецьк), а також за національну збірну України. На початку 2012 року був відсторонений УЄФА на два роки від будь-яких офіційних матчів за вживання забороненого препарату фуросеміду. Сьогодні грає за футбольний клуб "Оболонь".

• Ольга Кудіненко (нар. 1988 р.) — громадська діячка, засновниця українського благодійного фонду допомоги онкохворим дітям "Таблеточки", фандрейзерка та членкиня опікунської ради дитячої лікарні "Охматдит". Фонд "Таблеточки" працює з 2013 року в чотирьох напрямках: допомога дітям, допомога лікарням, освіта лікарів і захист прав хворих дітей.

• Катерина Нефедова (нар. 1988 р.) — бандуристка, поетеса, психологиня. У 2009–2017 роках була солісткою "Тріо бандуристок" Національної радіокомпанії України. Авторка і співведуча передачі "Фольк нон стоп" на Українському радіо. Працювала психологинею благодійного фонду "Повернути в життя".

Що відзначають 10 квітня

Щороку 10 квітня святкують День братів і сестер. Це свято було встановлене, щоб нагадати людям про сімейні цінності, побудовані на любові, турботі та взаємоповазі між близькими людьми, адже брати і сестри — найближчі родичі, після батьків. Ідейною натхненницею свята стала американка Клаудія Еварт, яка втратила своїх рідних брата і сестру в ранньому віці. В пам'ять про них Клаудія вирішила організувати проведення свята, а в якості дати вибрала 10 квітня — день народження її сестри. Свято вперше відзначили у 1998 році. Відтоді воно стало швидко набирати популярність спочатку в США, а потім і в інших країнах. У цей день прийнято дарувати подарунки братам і сестрам, вітати їх телефоном, зустрічатися всією родиною в кафе або вдома.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter