Ветеранські бізнеси: 5 історій про те, як наші захисники продовжують жити і як ми можемо їх підтримати

Колаж: редакція "ТиКиїв"

Для когось власна справа — втілення давньої мрії. Для інших — спосіб заробити кошти. Для українських захисників — це можливість наново віднайти себе після служби та адаптуватися в суспільстві, що лише вчиться розуміти всі аспекти цієї війни. 

"Гончарство в темряві"

Іван Шостак долучився до лав Збройних сил України ще у 2015 році — в межах Антитерористичної операції на сході країни. За три роки він повернувся додому, а з початком повномасштабного вторгнення твердо вирішив, що продовжить захищати Батьківщину. 

У березні 2023-го, під час виконання бойового завдання, Іван отримав серйозне поранення, внаслідок якого втратив зір. Чоловік пригадує: тоді про травми такого типу було відомо зовсім мало, тож перші місяці він просто "пролежав удома". Лише за пів року друг розповів йому, що в рідній для ветерана Вінниці є реабілітаційний центр "Поділля", де він зміг би опанувати надважливі навички свого нового життя — у темряві. 

З розмови помітно, що Іван ставиться до цього, на диво, просто. Ані травма, ані відсутність чіткого шляху відновлення не зламали його — і це безмежно надихає. 

Саме на реабілітації Івана запросили до гончарної майстерні, де за короткий проміжок часу йому вдалося не просто полюбити, а й навчитися вправно працювати з глиною. Чоловік виліпив понад сто виробів, представив їх на виставці й отримав перші замовлення. 

Цей успіх став підґрунтям для розвитку власної справи. У 2023-му за підтримки ПРООН та уряду Швеції було реалізовано проєкт "Гончарство в темряві". Згодом Іван зареєстрував однойменну торгову марку та громадську організацію для допомоги побратимам.

Так нове захоплення перетворилося на ветеранський бізнес "Гончарство в темряві". 

Для просування Іван обрав соціальні мережі: нині саме звідси надходить найбільша кількість замовлень. Чоловік ділиться тим, що кожне повідомлення його щиро тішить, а особливо приємно бачити незвичайні запити — як-от тарілочки для домашніх пацюків. 

Усвідомлюючи цінність власного бізнесу для адаптації ветеранів у цивільному житті, Іван підкреслює, що суспільство не готове розуміти, як це — повернутися з фронту. Тож можливість опанувати нову справу не лише мотивує його особисто, а й запускає ланцюг підтримки побратимів.

Хлопці чують мою історію, бачать, що я не зламався — і це їх дуже надихає. 

Іван сподівається, що його досвід спонукає людей придивитися до його виробів, придбати їх і обов'язково звернути увагу на інші ветеранські бізнеси. Адже тим, хто отримав складні поранення, надзвичайно важко себе реалізувати, і часто саме підтримки й розуміння з боку цивільних не вистачає для того, аби не здатися. 

"Мобі кава"

Про мотивацію для побратимів говорить і ветеран російсько-української війни Сергій Головач. Спочатку його бажання вчитися спонукало навіть старших колег вступати до університетів. А пізніше Сергій показав приклад заснування власного бізнесу — мобільної кав'ярні "Мобі кава". 

До початку повномасштабного вторгнення він працював на будівництві, у лавах ЗСУ здобув професію сапера, а після тяжкого поранення, що призвело до ампутації нижніх кінцівок, замислився про роль підприємця. 

Чоловік каже, що найбільшою підтримкою та водночас генератором ідей стала його дружина, з якою вони й мети досягли, і чимало перешкод на шляху до неї подолали.

Так, ще коли Сергій лежав у лікарні, родина замислилися про аграрну справу — але сталося не так, як гадалося. Потім подружжю вдалося виграти грант на покупку франшизи кав'ярень самообслуговування, однак і від цих коштів довелося відмовитися. 

Сергій звернув увагу на виклики, які перед ветеранами часто ставлять умови грантових проєктів, і ризики, на які в цьому становищі нелегко погодитися. Тож франшизу придбали за власні гроші, а із втіленням ідеї мобільної кав'ярні допомогли волонтери. Вони подарували Сергієві електровізок і вигадали, як прилаштувати до нього барну стійку — так запрацювала "Мобі кава". 

"Ти кожен день думаєш, будуть клієнти чи ні, бо це ж таке — комусь цікаво, а комусь ні", — відповідає Сергій на запитання про те, чи хвилювався він у свій перший робочий виїзд. Однак найголовніше для нього — не кількість відвідувачів, а відгуки, які вони залишають. І хоч кав'ярня працює не так давно, вони є лише позитивними. 

Я хотів, щоб кава була смачною і щоб саме на цьому будувалася реклама. І люди відгукуються — відгукуються добре!

Для Сергія професія баристи зовсім нова, тому він постійно вчиться й готовий до зауважень своїх клієнтів. Для нього ця справа стала способом вільно, без упереджень і тиску, спілкуватися з людьми. Розповідати свою історію й чути їхні. 

Люди діляться своїм досвідом, ти можеш поділитися своїм. Можеш показати, що життя після фронту продовжується. 

Сьогодні "Мобі кава" працює в Чернівцях. Тож Сергій запрошує всіх приїздити й обов'язково завітати до нього на каву. А ще наголошує, що "якщо хтось любить каву і випадково не має коштів, це не проблема", адже у них завжди є "підвішені напої".

Voloshchuk Craft

Торік соцмережі сколихнула історія ветерана Володимира Волощука. Він приїхав до Києва продавати свої вироби, однак справа не просувалася, тож його донька вирішила розповісти про це онлайн. Люди з усіх куточків столиці линули на подію, а ті, хто не зміг прийти, залишали замовлення онлайн. Так у домівках десятків небайдужих покупців уперше з'явилися вишиті рушники, серветки й сумочки від Voloshchuk Craft. 

Як і більшість героїв цієї розмови, до лав ЗСУ Володимир долучився ще у 2014 році, коли росіяни анексували Крим. 

На запитання про повернення до цивільного життя чоловік відповідає щиро: хвилювався й від суспільства нічого не очікував.

Удома з новим досвідом Володимир хотів займатися справою, що буде приносити задоволення й водночас забезпечувати родину. І ця справа знайшла його сама. 

Одного разу на вулиці він побачив жінку у вишитій сукні. "І ідея прийшла миттєво — це те, чим я хочу займатися", — розповідає Володимир. 

Запустити власне виробництво допоміг Ветеранський фонд, а найбільшою підтримкою стала родина. Саме близькі з першого орнаменту й донині залишаються поруч із Володимиром, мотивують його розвиватися. 

Мені допомагає бажання показати дітям, що можна розвиватися і чогось досягати навіть в моєму віці. 

Для Володимира власна справа це й хобі, і можливість постійно бути зайнятим. Вироби Voloshchuk Craft — серветки, рушники, сорочки, сумки й хустинки — показують, що їхню значущість не визначає, а лише підсилює поняття "ветеранський бізнес". Бо навіть поза цим контекстом вони залишаються привабливими для покупців: це вишиті власноруч естетичні речі, у кожну з яких закладено особливий сенс. 

"У нас є репліки рушників з музею Івана Гончара або ж ті, орнаменти яких належать різним регіонам України. Ми використовуємо натуральні тканини — такі ж, як використовували наші пращури". 

Ми хочемо передати сенс старовинної культури, що належить нашому народу. Підтримуйте українське!

Travjen 

Трав'єн — місцева назва гірського хребта в буковинських Карпатах, де ще в юності під час навчання мандрував студент-географ Володимир Цитрак. Тоді він вирішив, що обов'язково сюди повернеться й почне займатися улюбленою справою — збиранням трав. Однак тільки після служби чоловік справді відчув, як сильно прагне втілити власну мрію. 

Особливо після фронту стає зрозуміло, що наші дні й наші роки дуже обмежені, тож треба займатися тим, що хочеться, про що мрієш, і не відкладати це на потім. 

Чоловік придбав будинок у Вижницькому районі Чернівецької області, де й узявся розпочинати власний бізнес. У цьому разі помічним став місцевий центр зайнятості: Володимир звернувся туди й дізнався, як узяти участь у грантовій програмі. 

Він підкреслює, що вже мав підприємницький досвід, тож розібратися з умовами й поданням було нескладно. Якщо ж людина не підготовлена — процес буде трохи важчим. І все ж, на думку Володимира, підприємцем може стати не кожен, а держава робить критично мало для інтеграції ветеранів у мирне життя іншими механізмами. 

Сьогодні відчувається дуже великий контраст між спокійним цивільним життям і тим, як хлопцям ведеться на фронті. У майбутньому це може стати проблемою.

Володимир пригадує, як у перші пів року вдома не хотів говорити ні з ким, окрім рідних — настільки разючою була ця відмінність. Тож власна справа стала для нього справжнім ковтком свіжого повітря: і підтримкою, і допомогою, і можливістю спілкуватися з людьми. 

Ветеран працює з травами, які збирає власноруч або закуповує в односельців. Потім обробляє їх і створює авторські чаї. Звісно, асортимент Travjen набагато ширший, та спробувати першими Володимир радить саме їх.

До того ж у нього є стільки рецептів, що "напій за своїм характером знайде кожен!". І ми радимо перевірити це вже зараз на сторінках Travjen.

"Пан Боїм"

"Я довго збирався: страх втратити своє звичне життя, свою справу, своє коло, яке формував майже 40 років", — розповідає військовослужбовець Сашко Боїм про те, як усе ж наважився взяти до рук зброю.

У 2024 році чоловік почав обирати бригаду, та до війська потрапив іншим шляхом — через зустріч із ТЦК. Чи засмучує це його? Той день він називає "одним із найкращих у житті", адже саме тоді "нарешті позбувся багажу сумнівів, страху й сорому".

Бізнес із виготовлення пуерів, комбучі та інших гастрономічних цікавинок Сашко разом із друзями започаткував ще у 2016 році — "з бажання створити власну смачну справу, продукти якої ми могли б продавати по всій Україні". Без досвіду проєкт розвивався невеликими кроками, але завзяття, відданість і позитивні відгуки покупців спонукали рухатися далі.

Незнання того, наскільки це складний процес і що чекає на нас у майбутньому, й дало нам упевненість, що ми зможемо.

Сьогодні "Пан Боїм" дарує Сашкові впевненість у тому, що йому є куди повернутися. Цивільне життя перестає здаватися лячним, а страх невідомості відступає. Поки чоловік іще виконує службові завдання, він тішиться теплим відгукам про свій товар та дякує колезі Марині за підтримку бізнесу, а також усім, хто продовжує купувати продукцію й ділитися враженнями.

"На мою скромну думку, кімчі, комбуча "Троянда" та пуер від "Боїма" — це одні з найкращих продуктів на ринку України", — впевнено зазначає Сашко. Хто ми, щоб сперечатися?

Як і власноруч вишиті рушники, з теплом зібрані чаї, майстерно зварена кава чи з любов'ю виліплені горнятка, смаколики від "Пана Боїма" — це насамперед справді якісний продукт, який обирають не зі співчуття, а тому, що він вартий уваги.

І саме в цьому полягає сила ветеранських бізнесів: люди купують те, що їм щиро подобається, а водночас підтримують тих, хто після служби шукає новий шлях.

Так вони замикають коло підтримки: класний продукт знаходить свого покупця, а покупець допомагає його творцям повірити, що життя триває, і в ньому для них є місце.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter