Навіщо кожному з нас розуміти архітектуру? Пояснює рефаундер платформи Archilife

Фото: офіційна сторінка Аrchilife, процес екскурсії Чоколівкою у межах фестивалю Chocolocal.DOJO.

Ми всі живемо в просторі, однак рідко замислюємося, наскільки сильно він впливає на нас. Те, що здається нам "просто фоном", насправді формує наш настрій, звички й спосіб мислення. Простір говорить із нами щодня — через кольори, форми, тишу чи шум, світло або його відсутність.

Фасади, всіяні кондиціонерами, хаотична забудова, безликі багатоповерхівки без жодної думки про людину — це не лише питання естетики. Це — питання якості життя. Це — про комфорт, здоров’я, емоційний стан і цінності, які ми або підтримуємо, або ігноруємо.

Якщо ти прагнеш жити в осмисленому середовищі — вдома, у місті, на роботі — архітектурна обізнаність потрібна тобі не менше, ніж вміння розпізнавати якісну їжу чи безпечне середовище. Адже простір — не абстракція. Він щодня формує нас, впливаючи на те, ким ми є і ким можемо стати.

Що таке Аrchilife?

Аrchilife починався як ініціатива небайдужих людей. Перша хвиля була пов’язана з іменем Віктора Чепелика — архітектора й педагога, який свого часу створив простір для публічних лекцій і дебатних клубів. Це були спроби вивести архітектурні розмови з закритих університетських аудиторій у більш відкриту дискусію.

Трохи пізніше виникли Архп’ятниці — формат неформальних зустрічей, де студенти, архітектори, дизайнери збиралися, щоб ділитися досвідом, розбирати кейси реальних проєктів і ставити запитання практикам. Усе це було дуже живим і потрібним, але поступово активність знижувалася.

Коли прийшов ковід, багато ініціатив, що трималися на ентузіазмі людей, опинилися у стані паузи або занепаду. Так сталося і з Аrchilife: регулярні зустрічі зникли, спільнота розпорошилася, а сама ідея — створювати місце для практичної архітектурної освіти — залишилася без конкретної форми.

Друге життя

Моє знайомство з Аrchilife було абсолютно випадковим. Я просто шукав середовище, де можна говорити про архітектуру без снобізму, дізнаватися більше про професію і знаходити людей, яким так само не все одно. І якось непомітно для себе я став тією людиною, що взялася за перезапуск.

Що змінилося? Замість одного локального кола Аrchilife став платформою, відкритою для всіх, хто хоче вчитися архітектурі як життю: без пафосу, але й без байдужості.   

Аrchilife сьогодні — це спільнота і простір, що має одну мету — допомагати передавати практичні знання, об’єднувати архітекторів, студентів і свідомих містян, які прагнуть створювати здорове, функціональне й красиве середовище.

Лекції від практиків. Архітектори, які щодня проєктують, погоджують і реалізовують будівлі, розповідають не лише про ідеї, а й про конкретні труднощі та рішення.

Цього року сталася наймасштабніша подія за всю історію проєкту: фестиваль реновації Чоколівки, Chocolocal.DOJO. 

Чому архітектурні знання потрібні неархітекторам?

Ми часто сприймаємо архітектуру як тло — щось незмінне, задане, що просто існує довкола нас. Але насправді архітектура — це відображення того, ким ми є. Як ми мислимо, що вважаємо важливим, чого боїмося і про що мріємо.

Поглянь на будь-який історичний стиль. Усі вони з'явилися не просто так — як відповідь на настрій і запит свого часу. Готика виростає у період релігійної одержимості — звідси колосальні шпилі, стрільчасті арки, вітражі, що заливають простір містичним світлом. Усе тягнеться вгору — до неба, до Бога. Бароко — це час демонстративного багатства. Декор, ліпнина, позолота — спосіб показати свою велич і владу. Важливі не зручність чи раціональність, а ефект і пафос. Модерн — це кінець XIX століття, спроба вирватися з шаблонів. Плавні лінії, квіткові мотиви, органічні форми — ніби сам простір хоче дихати і рости.

Архітектура  говорить про нас. Через форми, матеріали, структуру міст вона фіксує дух епохи. І навіть те, що здається несуттєвим — наприклад, розмір під’їзду або форма лавки — теж є частиною цього коду.

Ми часто думаємо, що стиль — це щось історичне: модерн, конструктивізм, хай-тек. А те, що довкола нас зараз — це просто будинки. Сірі, стандартні, "ніякі". Але історія показує: будь-яка епоха колись здавалася звичайною. Уяви, що через 300 років архітектурознавці аналізуватимуть київські новобудови 2020-х. І шукатимуть у них смисли. Бо кожне місто — це архів. Ось тут видно страх війни — бомбосховища, темні фасади, брак оздоблення. А тут — жадібність ринку: максимум квадратів, мінімум повітря. А ось — спроба відродити людську масштабність, посадивши дерева, звівши подвір’я, впровадивши спільні простори.

Навіть якщо ми не даємо цьому імен, стиль все одно формується. Просто без таблички. І кожен з нас до нього причетний. Через свої вибори, побут, реакції.

Багатьом здається, що архітектура — це для архітекторів. Що це щось технічне, високе, складне. Але це — щоденна реальність твого життя. Ти прокидаєшся і бачиш із вікна або небо, або балкони сусідів. Йдеш по вулиці — або широким тротуаром, або між припаркованими автівками. Працюєш у просторі, де або є світло і повітря, або втома наступає вже на другій годині.

Якщо у твоєму районі немає лавок — ти менше сидиш на вулиці. Якщо немає дерев — ти рідше гуляєш. Якщо немає затишних кав’ярень — ти рідше спілкуєшся з людьми. Простір визначає поведінку. А поведінка — формує спільноту.

Коли архітектура невдала, вона створює відчуття агресії, недовіри, виснаження. І навпаки — якісний простір підтримує: дає ресурси, захищає, надихає. Але більшість людей цього не бачить. Більшість сприймає простір як даність, а не як наслідок конкретних рішень. І саме тому погані рішення повторюються. Один забудовник зекономив на фасаді — другий повторив. Люди звикли до "і так норм". А потім виявляється, що все місто — це копіпаст трьох поганих ідей.

Місто не будують лише архітектори. Його формує публічний запит. Якщо людям байдуже, який вигляд має вулиця — вона буде завжди такою, як зручно тим, хто має гроші. Якщо люди обирають квартиру тільки за ціною — забудовник не витрачається на якість. Якщо ми мовчимо, коли на місці скверу з’являється черговий ТРЦ — наступного разу мовчатимуть і за нас.

Байдужість — це не нейтральність. Це підтримка. І навпаки. Коли хтось починає питати: а чому тут усе в плитці? А чому в дворі немає лавок? А чому весь новий район має вигляд тюремного блока? Це не просто скарги. Це формування нової норми.

Тому архітектурні знання потрібні всім: не щоб креслити, а щоб розуміти. І мати можливість впливати — словами, вибором, участю. Бо те, що ми будуємо зараз, визначає не лише ландшафт, а й наше майбутнє — психологічне, соціальне, ментальне.

Чому важливо говорити про архітектуру публічно

Архітектура — це не лише професійна тема для вузького кола спеціалістів. Вона стосується кожного з нас, адже простір навколо формує наше життя. І саме тому про архітектуру потрібно говорити публічно, відкрито, зрозуміло.

Насамперед, щоб мати право на якісний простір, треба його розуміти. Без знань та усвідомлення того, що таке добрий дизайн, що означає збереження історії, ми ризикуємо погоджуватися на те, що нам пропонують забудовники чи чиновники, не задумуючись. Відсутність діалогу, інформованості породжує байдужість і дозволяє приймати погані рішення. Люди мають знати, які фактори формують комфортне, безпечне, красиве місто — тільки так вони можуть вимагати його у влади чи девелоперів.

Коли говоримо про спадщину, відкритість розмови — це спосіб зберегти пам’ять і цінність. Не кожен бачить історичний будинок як цінність, якщо йому простіше віддати перевагу сучасним "свічкам" — скляним хмарочосам із безликими фасадами. Але якщо ми публічно говоримо про історію, архітектурні стилі, людські історії, пов’язані з тими будівлями, — це формує інше ставлення. Спадщина стає живою, її починають цінувати і захищати. Приклад — як у Львові чи Харкові активісти зуміли зберегти не одну пам’ятку завдяки суспільному резонансу. Адже коли громада голосно говорить "це наше", бізнесу вже складніше просто взяти і знести.

Громадське обговорення — це також боротьба за ідентичність міста. Втрачаючи історичні будівлі, ми втрачаємо частину себе, свій культурний код. 

Отже, публічність — це необхідність. Відкрита розмова про архітектуру робить кожного з нас співтворцем міста, допомагає будувати середовище, яке ми хочемо передати наступним поколінням. І саме так ми збережемо свою спадщину, свою ідентичність і матимемо право вимагати якість навколо себе.

Як архітектурні знання допомагають особисто?

Ми всі щодня відчуваємо простір навколо — комфорт чи його відсутність, затишок чи напругу, свободу чи обмеження. Часто навіть не можемо пояснити, чому саме нам комфортно в одному місці і незручно в іншому. Саме тут на допомогу приходять архітектурні знання.

По-перше, розуміння основ архітектури допомагає усвідомлено створювати комфортне середовище. Коли ти знаєш, як правильно розташувати меблі, врахувати світло, забезпечити тишу або навпаки — соціальну взаємодію в просторі — це дозволяє зробити свій дім або робоче місце зручнішим, а відтак підвищити якість життя. Ти перестаєш бути просто пасивним користувачем простору і починаєш бути його творцем.

По-друге, архітектурні знання допомагають приймати зважені рішення про простір навколо — чи то вибір квартири, будинку, чи навіть оцінка новобудови в районі. Знання дають змогу не купувати "кота в мішку", а бачити недоліки чи переваги проєкту, які не завжди помітні на перший погляд. Це захист від необдуманих рішень, які можуть вплинути на комфорт і здоров’я.

По-третє, розуміння архітектурних процесів і тенденцій дає змогу усвідомлювати причини змін у місті чи районі, де ти живеш. Ти починаєш розуміти, чому з’являються нові забудови, чому руйнують старі будинки, як це впливає на твоє життя і які можливості є для впливу. Завдяки цьому знанню можна долучатися до громадських обговорень, захищати свої інтереси і формувати середовище, яке буде комфортним і безпечним.

Де отримувати знання?

Дивися блог Чаплінського, приходь на події Аrchilife, намагайся ставити під сумнів взагалі будь-що довкола себе. Загугли, чи спитай у ШІ "а як може бути краще", пошукай варіанти в пінтересті або на архдейлі чи ландезін. Просто дивися більше якісного, слухай про якісне, читай про якісне і головне — вимагай якісного, не погоджуйся на гірше. 
Гроші, звісно, необхідні, але без запиту змін пропозиція залишиться второсортною. 

Головний меседж тут простий:

якість твого середовища — це якість твого життя.

Якщо ти хочеш жити добре — варто розбиратися в просторі, який тебе оточує. Це перший крок до того, щоб зробити своє життя і життя свого міста кращим. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter