Як ефективно поєднувати навчання та роботу: досвід студентки Київської школи економіки
Фото: Freepik
Баланс між навчанням і роботою — справжнє випробування для української молоді, адже обидві активності потребують повної віддачі. Як встигнути все й запобігти вигоранню — на власному прикладі пояснює студентка Київської школи економіки (KSE) Варвара Новопольцева, яка зараз навчається в Торонто.
Київська школа економіки (KSE) — учасниця "Фестивалю кар'єри", який відбудеться 22–25 травня на ВДНГ. Подія об'єднає сотні компаній-учасників, освітні організації, представників приватного й державного секторів, а також усіх, хто шукає нові можливості для розвитку та працевлаштування.
Варвара Новопольцева студентка Магістерської програми "Публічна політика та врядування" (MPPG25) у KSE, студентка University of Toronto, експроєктна менеджерка МОНУ мене роками було понаднормове навантаження: я могла закінчити вдень терміновий навчальний дедлайн, а ввечері доробити робочі завдання. Під час навчання у Київській школі економіки я приєдналася до команди МОН — такий мікс роботи з освітою видався особливо нелегким.
У такому ритмі життя одним із тривожних дзвіночків є прокрастинація: коли маєш важливі завдання, але все ніяк не можеш до них підступитися і натомість робиш зовсім не пріоритетну роботу. Збільшення тривожності, відчуття, що нічого не встигаєш, постійна втома, відсутність часу на особисті справи та відпочинок — це також сигнали, що навантаження зависоке і контролювати його стає складно.
Нещадність до себе може обернутися емоційним вигоранням. Цей стан — не стільки втома після складного дня, скільки втрата сенсів від фізичного та ментального виснаження. Людина може не відчувати задоволення від звичних активностей, не мати енергії їх виконувати та не розуміти, навіщо їй це все взагалі.
Коли відпочинок не допомагає, варто замислитися, чи дійсно ти займаєшся тим, що приносить втіху, чи слід подумати про зміни. Допомогти в такому випадку може навчання, яке наповнить тебе новими знаннями та сенсами.
Щоб уникнути перенавантаження і відчуття постійної втоми, я чітко прописую та розставляю на календарі всі свої активності — робочі, навчальні, особисті. Тоді пріоритезую їх:
- за датою — окремі завдання потрібно виконати строго до певного числа;
- за важливістю — коли розумію, що навіть за відсутності дедлайну це завдання слід виконати вже зараз, щоб не блокувало інші.
А потім із загального списку виводжу собі менший — з найбільш терміновими та пріоритетними завданнями.
Роботу й освіту я розділяю на окремі часові проміжки. Моє навчання у KSE — у другій половині дня, після 18:00: я звикла до цього, тож навіть у вільні від пар дні сідаю вчитися вже після роботи. А в освітньому процесі в мене завжди є особистий дедлайн — за два дні до реального. Так я закладаю час на фінальне доопрацювання в разі потреби.
Коли я відчуваю потребу в паузі, то домовляюся з собою так: щойно виконаю "гарячі" завдання за списком — я вільна. Тоді й мотивація плідно попрацювати з'являється — щоб потім відпочити зі спокійною совістю. (Усміхається.)
Коли потрібна мультизадачність
Цінно, коли людина може зосередитися на одному завданні та сфокусовано працювати. Проте не менш важливо швидко реагувати та професійно закривати й одночасні доручення. Скажімо, якось я проводила захід на роботі й паралельно захищала свою дослідницьку пропозицію.
Дослідницька пропозиція — це науковий текст на 5-10 сторінок, який представляє тему майбутнього дослідження.
Тієї миті в мене не було варіанту НЕ бути багатозадачною. Тому я спланувала захід так, щоб мати 15 вільних хвилин — за цей час вийти в сусідню залу, приєднатися до Zoom, захистити свою дослідницьку роботу і повернутися до гостей.
Професійна гнучкість може стати у пригоді в будь-який момент. Навіть після детального планування масштабного заходу щось може піти не так, з'являється потреба терміново змінити план і розклад — і в таких умовах як ніколи важлива зосередженість. Я люблю працювати з людьми, які поділяють цей підхід і розуміють: поки у нас є мета і ми погоджуємося на її виконання, форс-мажори й інші перепони — це нормальна частина проєкту, яка не має нас зупиняти.
У моменти "завалу" я не думаю про ідеальну пріоритезацію: просто беру завдання, яке потрапило в мій список першим, і починаю його виконувати. Надмірне планування — це також прокрастинація. Іноді треба просто сісти та зробити.
Одноліткам та іншим студентам, які поєднують кілька одночасних активностей, я б порадила орієнтуватися передусім на власні бажання та відчуття. Якщо відчуваєш, що зараз у тебе є ресурс для освіти, родини, кар'єри, масштабних цілей — чудово! Значить, сьогодні саме той день, коли потрібно приділити всьому цьому час.
Якщо ж, навпаки, сил немає і здається, що всі вже давно тебе перегнали, а ти пасеш задніх — дозволь собі зробити паузу. Зупинитися і подумати, а чи справді треба брати участь у цих перегонах. Можливо, від чогось можна відмовитися або щось делегувати комусь? Списки завдань і досягнень не мають бути самоціллю. І в роботі, і в навчанні завжди варто вибирати те, що робить тебе щасливою людиною.
Читай також: Покоління Z шукає роботу: до чого треба бути готовим
