Феномен воскових віночків: як ці прикраси стали частиною образів українських наречених і до чого тут королева Вікторія
Колаж: "ТиКиїв". Фото з колекції Музею Івана Гончара
Сьогодні в асортименті українських майстрів та брендів дедалі частіше можна побачити сучасні інтерпретації воскових віночків — традиційних весільних головних уборів. Їхня головна особливість — елементи, що здебільшого виготовлені з воску чи парафіну або вкриті восковим шаром.
"ТиКиїв" поспілкувався з Оксаною Романько, науковою співробітницею Національного музею декоративного мистецтва України, про історію воскових віночків.
Вона пояснює, як ці прикраси, введені в моду королевою Вікторією, стали популярними серед українських наречених і майстринь. Також ми розповідаємо, які українські бренди створюють такі головні убори сьогодні.
Оксана Романько Наукова співробітниця Національного музею декоративного мистецтва УкраїниПопуляризаторка — королева Вікторія
Як розповідає Оксана Романько, воскові віночки як весільна прикраса набули поширення на українських територіях під впливом західної моди. У самій Європі вони стали популярними завдяки британській королеві Вікторії.
Її образ на весіллі з принцом Альбертом у 1840 році відіграв важливу роль у розвитку весільної моди. По-перше, вона одягнула білу сукню, допомігши популяризувати цей колір серед наречених. По-друге, замість тіари королева обрала вінок із живих квітів апельсинового дерева, які символізували плодючість і невинність.
Як зазначає Оксана Романько, в той час живі квіти апельсинового дерева були дорогими. Тож ті, хто не міг собі їх дозволити або просто хотіли подібний аксесуар, могли придбати імітацію. Для її виготовлення використовували, зокрема, віск або дешевший за нього парафін, який відкрили у 1830 році.
"Потім це, як і будь-яка мистецька справа, урізноманітнювалося. До віночків почали додавати елементи з інших матеріалів. Вони трансформувалися, і, звісно, в кожній країні почали з'являлись свої варіанти", — говорить наукова співробітниця.
Восковий вінок Олени Пчілки
"Коли ми говоримо про європейські воскові віночки, то йдеться здебільшого все-таки про міську традицію. Це мода, яка згодом, як і будь-що красиве й розкішне, потрапляла в села", — каже Оксана Романько.
За словами наукової співробітниці, на українських теренах воскові віночки, мода на які перекочувала з польських територій, теж спочатку набули поширення в містах.
Вона також зазначає, що тодішні українки могли замовляти європейські моделі, як це, зокрема, зробила письменниця й публіцистка Олена Пчілка. Остання побралася у восковому вінку з юристом і громадським діячем Петром Косачем у 1868 році.
Сьогодні весільні аксесуари подружжя Косачів зберігаються у колекції Музею видатних діячів української культури.
Оксана Романько — про розквіт воскових вінків в Україні
Дівочий вінок як різновид народного промислу набув поширення в Україні, починаючи з 1940-х років. Саме в цей час простежується поява нових елементів у весільному сільському одязі (мода на вельон та сукні світлого відтінку), а воскові віночки набувають нових рис.
Для їхнього виготовлення використовували доступні післявоєнні матеріали: парафін, віск, папір, дріт, кольорову фольгу, тканину, намистини, деревну стружку тощо. Декоративні елементи занурювали у розтоплений віск або парафін, а їхнє поєднання залежало від майстерності й художнього смаку майстрині.
Простежити всі локальні відмінності воскових віночків не видається можливим, але можна виокремити певні характерні ознаки в моделюванні.
Віночки могли бути невеликими й лаконічними або пишними, багатоярусними, зі складною конструкцією. Окрім вінка, голову нареченої часто прикрашали стрічками та квіткою, яку кріпили на потилицю.
Подільські воскові вінки можна виокремити серед інших прикладів уборів. Вони особливою вишукані та делікатні у виконанні. Парафінові крапельки й стилізовані квіти поєднувались в стриману композицію. Тендітна конструкція воскового вінка, особливо суцільно виготовленого з великої кількості восковиць, вимагала багато часу та особливої філігранності у виконанні.
Іноді у таких віночках з двох боків уздовж грудей звисали "батіжки", або "берізки". Такі елементи часом перетворювалися на справжні "кучері", звисаючи до пояса нареченої.
Подекуди традиція одягати восковий вінок на весілля зберігалася до початку 1990-х років.
Оксана Романько — про технологію виготовлення восковичок
Восковичка — невелика декоративна складова воскового віночка.
Для її виготовлення брали тонкий шматочок дроту, який обгортали папіросним або гофрованим папером. У металевій посудині розтоплювали парафін.
Заготовку спочатку занурювали в цю місткість, а потім в склянку з холодною водою. Внаслідок почергового занурення на кінці дроту утворювалася характерна парафінова крапелька.
Це була надзвичайно тривала й кропітка праця, яка вимагала вправності від майстрині. Наприклад, для одного віночка потрібно було виготовити кілька сотень таких восковичок.
Провощені декоративні елементи добре тримали форму й гарантували тривале збереження вінка після весілля за умови, що власниця триматиме його у прохолодному сховку — скрині чи в окладі ікони.
За словами наукової співробітниці, ті зразки, що дійшли до нашого часу, особливо якщо вони мають хороший вигляд, вціліли саме завдяки бажанню наречених їх зберегти.
Вироби, які клали до скринь чи шаф або, наприклад, загортали в хустку, зберігалися гірше, аніж ті, які поміщали біля ікон. Водночас елементи вінків могли постраждати й там, поплавившись чи закоптившись через свічку поруч.
Воскові віночки сьогодні
У 2020 році до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини внесли технологію виготовлення воскових вінків на Вінниччині.
Сьогодні цей весільний головний убір також переосмислюють українські бренди. Серед них — Nadiia та Etnodim. У 2024 році вони випустили восковий віночок у межах своєї колаборації. Його розробили у співпраці з майстринею Оленою Мітюріною.
Також цього липня в Nadiia презентували нові воскові вінки, створені спільно з цією мисткинею.
Читай також: "Спільний спадок:" як працює спільнота однодумців, що віднайшла та передала у музей понад 200 старовинних речей
