Я працюю в моді: дизайнерка Катерина Антоненко — про шлях від Києва до Vivienne Westwood, Tommy Jeans і Massimo Dutti
Фото: надано героїнею
"Найбільше мені подобається бачити людей, які носять створений мною одяг", — говорить українська дизайнерка Катерина Антоненко. Її шлях у моді розпочався з переїзду з Києва до Амстердама, де вона стала студенткою Амстердамського інституту моди (Amsterdam Fashion Institute). Далі були стажування у Vivienne Westwood, робота в Karl Lagerfeld, Tommy Jeans, Massimo Dutti й ESPRIT.
У межах серії "Я працюю в моді" Катерина Антоненко розповідає для "ТиКиїв" про свій досвід співпраці з всесвітньо відомими брендами. А також ділиться залаштунками цієї індустрії: від реалій стажування у Vivienne Westwood, переїзду в Іспанію задля Massimo Dutti без знання мови й до отримання посади старшої дизайнерки в Tommy Jeans.
Про вибір професії модної дизайнерки
У Києві я навчалася в художній академії на художника-графіка. Мені завжди подобалось щось створювати, але з часом я зрозуміла, що мистецтво, напевно, це не дуже про мене. Я вирішила піти на курс шиття, бо хотілося оновити гардероб: ідея пошити щось власноруч здалася захопливою.
Там я усвідомила, що мені дуже цікаво вигадувати й створювати одяг. Зрозуміла, що можу зайнятися цим класним поєднанням: творчості, чогось більш комерційного і ближчого до людей.
Інтенсивне й конкурентне навчання в Амстердамі
В Амстердамському інституті моди мені було дуже важко. Насамперед через переїзд в іншу країну, де все треба починати спочатку, немає батьків і друзів. Навчання було англійською — це не було викликом, бо знала її на доволі хорошому рівні. Водночас потрібно було розв'язати питання зі студентським житлом та й освіта там коштувала чимало.
Навчання було дуже інтенсивним, конкурентним. Майже 24/7 треба було щось робити, адже був чималий обсяг завдань. Звісно, був великий тиск, бо я хотіла здобути гарні оцінки, щоб дозволити собі навчання й отримувати стипендію, яка частково покривала його вартість.
На першому курсі нас було приблизно сто осіб — чотири групи по 25. А до випуску дійшло лише 12, плюс ще четверо, які повторювали курс. Зі своєї групи я єдина завершила навчання. У багатьох людей є таке викривлене сприйняття, що модна індустрія — це камери, інфлюенсери та красива картинка. Однак коли йдеться про велику компанію, команди дизайнерів це взагалі не стосується. Вона не ходить на покази чи медіаівенти. Тому студенти не витримували тиску, розуміли, що це не та мода, яку вони собі придумали, тож вирішували зайнятися чимось іншим.
Усе це напруження відчувалося постійно. На другому курсі в нас була спеціальна програма, куди відбирали декількох найкращих студентів, — серед них була і я. Всі хотіли бути її частиною. Ми їздили в Париж, мали інших викладачів та семінари, загалом отримували більше уваги.
І викладачі від нас вимагали багато самокопання. Потрібні були цікаві теми для проєктів, колекцій, а для того, щоб їх запропонувати, треба було згадати свої травми й переживання.
Тому так, було складно, але, слава Богу, це вже пройдено.
Стажування у Vivienne Westwood
Модні стажування дуже часто не оплачуються. Залежно від країни й компанії, бо в усіх різні правила, може бути мінімальна зарплатня. Деякі бренди покладають великі надії на стажистів, бо їх багато, і вони або безплатні, або дуже дешеві. Часто вони виконують "чорну" роботу, і брендам не потрібно наймати працівників на постійну основу за більші гроші.
В університетах стажування є обов'язковою частиною навчання. На проходження студентом практики надається пів року або рік. Бренди шукають стажистів, а стажисти — стажування. Це взаємовигідна співпраця, але досить часто нечесна стосовно студентів. У Vivienne Westwood нам оплачували лише проїзд містом. Мені здається, що зараз це вже змінилося, але не можу сказати точно, бо стажувалася там давно.
Досвід у Vivienne Westwood був дуже цікавим, іншим, аніж я очікувала. У них є магазини, про які ми багато знаємо, але наше ательє було суперстарим. У нас не було вікон, було дуже холодно, і взимку ми обігрівалися з допомогою радіатора. Таке собі "очікування та реальність".
Зазвичай стажисти виконують не супертворчі завдання: наприклад, допомагають із лекалами, вирізають чи копіюють щось. Особисто мені могли приносити ескізи плакатів Вів'єн Вествуд, бо вона має дуже активну громадянську позицію, і я їх перемальовувала у величезному розмірі.
Саму Вів'єн я бачила лише в коридорі, адже вже тоді вона не приділяла так багато уваги бренду. Там працював її син і чоловік Андреас Кронталер (очолював окрему лінійку Andreas Kronthaler for Vivienne Westwood, нині — креативний директор усього бренду. — Прим. Ред.). Саме в ательє, де шилася колекція для показу Andreas Kronthaler for Vivienne Westwood, і перебували всі стажисти. Також там іноді шили замовлення для приватних клієнтів. Наприклад, я вишивала перлинками чиюсь весільну сукню.
Важливість освіти й непрості пошуки роботи
Неможливо почати кар'єру модного дизайнера без відповідної освіти, тому що вона дає всі базові навички. Це конструювання лекал, шиття, розуміння, як створюється одяг, творче й критичне мислення, а також знання контексту та історії моди. Ти спілкуєшся з іншими творчими людьми, у яких можна чогось навчитися, отримуєш конкретний і актуальний фідбек від професорів із цієї індустрії.
Після завершення навчання знайти роботу дуже складно, через що, думаю, й існує ця конкуренція в школах. Ти можеш почати асистентом — наймолодшим за рангом дизайнером, який ще не має практичного досвіду, окрім стажування. Таких позицій надзвичайно мало, тому що не завжди компанії готові витрачати час на навчання людей тощо. Коли я отримала першу роботу, мені сказали, що на неї претендувало близько 200 кандидатів.
До того ж модна індустрія дуже географічна. Багато брендів зосереджені в певних містах або країнах — в Парижі, Мілані, Лондоні, Нью-Йорку… Треба бути готовим іноді до переїздів, адже все так розкидано різними місцями, і ти обмежений в опціях.
Досвід роботи в Karl Lagerfeld, Tommy Jeans, Massimo Dutti й ESPRIT
У Karl Lagerfeld я мала короткий фриланс-проєкт: допомагала їм малювати ескізи, поки була ще студенткою.
Після завершення навчання я починала асистенткою в Tommy Jeans — це бренд Tommy Hilfiger, просто молодший. Обидва належать компанії PVH, до складу якої також входить Calvin Klein. Для мене це був перший досвід роботи у великій корпорації. У Tommy Jeans і Tommy Hilfiger різні дизайнерські команди, адже це різні колекції, різні таргет-аудиторія та цінова політика.
У PVH працює понад дві тисячі людей. Це суперорганізована корпорація з головним офісом в Амстердамі. З Tommy Jeans мені пощастило: там дуже приємні й милі люди, начальники підтримували й допомагали. Я працювала там три з половиною роки. Вирішила піти, тому що хотіла отримати ще інший досвід.
Так я прийшла в ESPRIT — американську компанію, один із головних офісів якої останні десятиліття працював у Німеччині. Ця марка переживала багато проблем: економічна ситуація погіршувалася, і вони вже не були актуальними на ринку. Потім з'явилися нові інвестори, які найняли нову дизайн-команду в Амстердамі, в якій була і я.
Проте ESPRIT не впоралися та збанкрутували. Це теж був цікавий досвід: зрозуміти, як не треба робити, і як навіть великі компанії може спіткати така доля. У кожній країні процедура банкрутства відбувається по-різному: у Нідерландах про це просто оголосили в один день — і все... Далі ще два місяці зарплату виплачувала держава, бо в компанії вже не було коштів.
Саме тоді мені запропонували роботу в Massimo Dutti в Іспанії. Я вирішила прийняти їхню пропозицію та переїхати до Барселони. У Massimo Dutti процеси надзвичайно швидкі — дуже багато колекцій. Бренд входить до компанії Inditex, як і Zara, Bershka, Pull & Bear, Stradivarius, Oysho.
Майже щодня в Massimo Dutti я відправляла новий дизайн у розробку. Про нього можна думати два тижні, а потім за день чи пару годин зробити технічний пакет. У ньому — ескіз, інформація про дизайн, тканину, розмір ґудзиків та інші деталі. Все це відправляли на фабрику, де шили прототип і надсилали його в головний офіс. Далі ми робили примірку речі: дивилися, що пішло не так, а що добре, що можна змінити. Від ідеї до першого прототипу проходило від двох до чотирьох тижнів.
У випадку з Massimo Dutti, це знову був стресовий переїзд: пошук житла, організація документів, нова робота, ще й мовою, яку я не розуміла. Начальниця говорила зі мною англійською, уся інша комунікація — колеги, імейли — була іспанською. Попри це, компанія продовжує залучати спеціалістів з інших країн, оскільки не завжди вдається знайти відповідних фахівців серед місцевих.
У Massimo Dutti одразу надають вчителя мови. Через деякий час я стала краще розмовляти іспанською, але на базовому рівні, що не дуже допомагало.
Також тут більш ієрархічна старомодна система. Треба бути завжди в офісі, віддавати, скажімо, всю себе роботі. Для порівняння, у Нідерландах, ще з часів ковіду на законодавчому рівні дозволена гібридна робота, коли частину тижня можна працювати з дому. Люди гнучкіші та більше цінують баланс між роботою та життям. Це мені ближче, тож після восьми місяців роботи в Massimo Dutti я повернулася в Tommy Jeans та Амстердам.
Сьогодні я обіймаю там посаду старшої дизайнерки. Кар'єрний шлях для дизайнерів виглядає так: асистент, потім молодший дизайнер, середній рівень, старший дизайнер, а далі — вже зростання, наприклад, у бік менеджменту.
Про "не магічне" натхнення та моду передусім як бізнес
Робота на когось і робота у власному бренді дуже сильно відрізняються, бо кожна компанія дійсно має свою ДНК. Я переважно працювала в комерційній моді, де все, як пазл. Треба передивлятися багато джерел: від роботи конкурентів, аналізу продажів минулих колекцій до останніх трендів. Є агенції, які аналізують тренди, і багато компаній мають на них підписки. Це багатофакторна система, в якій усе поєднується. Ти адаптуєш усе це до потреб бренду, його стилю та аудиторії.
Я раніше багато чого купувала в Massimo Dutti, тому мені було набагато легше уявити, що створювати, бувши прямою клієнткою цього бренду.
Модний дизайнер — це не митець. Модний дизайн — про функцію, яка поєднана з естетикою. Це бізнес-напрям, який має приносити гроші. Тому завдання дизайнера — поєднати всі ці фактори та створити щось актуальне. На відміну від митця, який виражає власне бачення, чи людини, котра створює бренд для відображення своїх уподобань.
Ну, а натхнення — це не якась магія, а радше дисципліна й постійна робота з пошуку референсів.
Про улюблене в професії
Найбільше мені подобається бачити людей, які носять створений мною одяг. Це екстраприємно — бачити фізичний результат своєї роботи. Часом це здається нереальним: те, що я створила на ескізі, пройшло всі етапи виробництва й опинилося в гардеробах людей по всьому світу.
Найлегше помітити Tommy Jeans, тому що в цьому бренді завжди використовується логотип, тож його важко сплутати. Там я спочатку робила дизайн верхнього одягу — переважно курток, пуховиків. Досі бачу людей, які носять куртки, розроблені мною. Помічала їх і в Києві, і в Іспанії, і в Амстердамі.
Про перспективу створити власний бренд
Я вважаю, що ринок одягу перенасичений: абсолютно все вже існує. Щоб робити щось нове, треба мати дуже нішеве бачення й унікальну пропозицію. Але іноді з'являються думки про те, що хочеться робити щось від власного серця та бачення. Можливо, одного дня я до цього дійду, але навряд чи це буде саме "одяг-одяг". Мені здається, його занадто багато у світі.
