"Я вирішила, що джинси із секонд-хенду в мене ніхто не забере". Міла Огли — про те, як її бренд UPSLOWUSE створює безвідходну моду

Дизайнерка Міла Огли — про апсайклинг та свій бренд UPSLOWUSE. Колаж: "ТиКиїв"

UPSLOWUSE — один із найпомітніших молодих українських брендів, що працює в напрямі свідомої моди. Як зазначає його засновниця й дизайнерка Міла Огли, він народився як "друге дихання після втрати". Роботу над брендом вона розпочала після того, як усі її попередні напрацювання були втрачені внаслідок руйнування виробництва в Гостомелі на початку повномасштабного вторгнення.

Цей непростий досвід визначив одну з візитівок UPSLOWUSE — бренд, відомий сміливими апсайкл-дизайнами з деніму. "Я вирішила, що джинси із секонд-хенду в мене ніхто не зможе забрати", — ділиться напівжартома Міла.

В UPSLOWUSE використовують й інші матеріали, щоб мінімізувати негативний вплив на довкілля. Зокрема, ресайкл- та стокові натуральні тканини й сировину, яка повністю розкладається та придатна для повторного перероблення. Крім того, дотримується принципів безвідходного виробництва.

Коли ти вперше зацікавилася темою сталого споживання та виробництва?

Я завжди знала, що хочу створювати одяг. Мені це дуже подобалося. Але коли я почала навчатися, то мені здалося, що це не потрібно людям, тому що в нас був фаст-фешн, і одяг був та є дешевим. І проблема не в тому, де взяти одяг, а в тому, як його утилізувати та куди подіти зайвий і нікому непотрібний.

Тому я заблокувала в собі бажання щось створювати, бо не бачила відгуку з боку суспільства. Та потім я дізналася про апсайклінг, і що він допомагає розв'язати цю проблему. Зацікавившись ним, я ще раз пішла на навчання — вже конкретно з апсайклінгу. Тоді це тільки зароджувалося. Це було давно — ще 2017-2018 роках. 

Вже потім, коли я почала працювати над своїм брендом, я зрозуміла, що класичний вид апсайклінгу не підійде мені.

Якщо подивитися на речі UPSLOWUSE, то ніколи не подумаєш, що це апсайклінг, якщо ти цього заздалегідь не знаєш. Тому що це масштабування.

От у чому проблема апсайклінгу. У тому, що це щось дуже персональне й одиничне. Ти знаходиш річ і переробляєш її, але не можеш зробити тираж. І для того, щоб це був бренд одягу, а не просто кастом, це треба вирішувати якимись іншими способами. 

Для мене був цікавий апсайклінг з погляду джинсів як полотна й проєктування одягу з погляду обмежень деніму. Ми розв'язуємо проблему масштабування апсайклінгу. Це насправді дуже цікаво й дещо нове, що ми принесли у фешн-індустрію.

Розкажи на прикладі, як ви розв'язуєте цю проблему.

Наприклад, є сорочка. Її обрізали, вставали в неї гумку, перекрутили, щось додали — це класичний апсайклінг. Як її масштабувати? Ніяк. Вона одна. Ти відштовхнувся від її дизайну, форми, і вже не можеш це повторити. 

Я ж по суті знаходжу джинси. Мені абсолютно все одно, якого вони крою. Я просто використовую їх як своє полотно. Це моя сировина. Тому в речах читається мій дизайн, а не дизайн одягу, який я кастомізувала.

Не підв'язуючись під дизайн, я можу зробити цих сорочок скільки завгодно в будь-якому розмірі. Єдине, що може трошечки відрізнятися, — колір джинсу. Це єдине, з чим ми зіштовхуємося, — підбір за кольором.

Як ви організовуєте безвідходне виробництво?

Це дуже-дуже складно, тому що ми, певною мірою, є одними з першопрохідців. Автоматизованого процесу як такого немає, і поки ми тестуємо різні варіанти.

Як зараз в нас це відбувається? Наприклад, є джинси, з яких ми викроїли сорочку. Після цього все одно залишаються якісь випади — незалучені ділянки джинсів.

Тобто відходи.

Так, технічні, виробничі відходи. Ми їх збираємо, сортуємо за розміром та кольором, і, наприклад, можемо повторно використати, — як у цих спідницях чи штанах (показує фото).

Ромбики, з яких вони створені, — не просто випадкова форма. Коли ми накопичили наші відходи, я зрозуміла, що ромб ідеально "встає" у ці випади. Це максимально правильна фігура, яка могла зайняти "максимально правильну" площу цих відходів. Тому я нарізала ромбів, і потім ми вигадали вироби, наприклад, як ця сукня чи спідниця (показує фото). 

Але після вирізання ромба в тебе все одно залишаються якісь маленькі клаптики. Їх ми також збираємо. Взагалі вигадали, як із них роботи нашу фірмову макулатуру. Тобто бирки, листівки, пакування — в нас є прототипи цього всього. По суті, ми zero waste.

Але для виготовлення цих бирок, пакування тощо нам необхідне обладнання. Зараз ми на етапі накопичення коштів для нього, бо це доволі дорого. Але це план на майбутнє — що нам робити з усіма цими маленькими відходами.

Наскільки дорожче бути брендом, що працює в sustainable-напрямі, порівняно з "традиційними" компаніями? 

Насправді це дорожче мінімум в три рази, якщо це концепція, за якою ми працюємо. Кожен етап, здебільшого у виробничому процесі, дорожчий. 

Наприклад, купуючи рулон тканини, ти можеш одразу замовити сто штук чогось. Віддаєш цю тканину на різання, і з неї лазером одночасно вирізають усі ці сто штук. Потім це одночасно віддається на пошив. Все нашили, і весь одяг готовий — в тебе є товар. Ти розумієш вартість тканини й пошиття. Ну, і затрачений час вираховується.

Коли ж ти працюєш з апсайклінгом, усе починається з планування, тому що дизайн має певні обмеження. Ти не можеш просто вигадати щось і зробити це, тому що є, наприклад, обмеження по тканині.

Зараз ми почали вводити sustainability тканини. З ними також складно працювати. Приміром, екофарбування — це дуже дорого. Це природні фарбники, і потрібно правильно підібрати тканину, щоб усе спрацювало. Тобто вже на етапі планування витрачається в рази більше часу.

Якщо на звичайному виробництві на одного закрійника припадає близько десяти швачок, то на моєму — максимум дві. Тож щоб, наприклад, обслужити цех із десятьма швачками, мені потрібно мінімум п'ять закрійників. А для них ще потрібен розкрійний стіл та все обладнання. Це дуже дорого.

Що ж до часу, то це про неможливість виготовляти все настільки швидко, як це було б зі звичайною тканиною. Наприклад, виготовлення довгої спідниці з ромбів, яку я показувала, займає близько 45 робочих годин.

Плюс збираємо й сортуємо відходи. Зробити одяг із відходів — це ще складніша робота. Нам потрібно зібрати всі ці деталі й кожну окремо вирізати. Також у нас печворк збирається металевими кільцями. Це теж робиться вручну.

Ти зазначила, що ви починаєте використовувати sustainability тканини. Які це матеріали?

Зараз ми використовуємо сертифікований органічний котон, який фарбуємо відварами рослин. У минулій колекції про Азовське море всі принти створені за допомогою такого екофарбування.

Також ми використовуємо таку тканину, як ліоцел, адже вона розкладається. Її створення потребує дуже мало ресурсів — води тощо. Якщо ти закопаєш сукню з цього матеріалу в землю, то через п'ять-шість років вона розкладеться.

Крім того, ми використовуємо різні ресайкл-тканини. Наприклад, відновлену ресайкл-вовну, з якої ми вручну в'яжемо різні вироби. 

До речі, всі наші ажурні в'язані вироби вручну створюють жінки літнього віку та жінки ВПО. Sustainability — це не лише про екологічну відповідальність, а й про соціальну.

Також ми використовуємо пряжу з перероблених джинсів і тканину Econyl, виготовлену з океанічного пластику.

Натхненням для колекції UPSLOWUSE осінь-зима 2026/2027, представленої цього березня на Ukrainian Fashion Week, стала українська демонологія. Що спонукало тебе звернутися до цієї теми?

Я поставила собі запитання: "Як я зараз себе відчуваю? Що хочу розкрити про сучасні реалії життя українців?".

Спочатку я дивилася на різні старовинні й цікаві українські казки, у яких є сенс і підсенс. Але потім якось почула колискову, у якій співали про водяного, мавок і русалок. Я подумала: "Вау, точно, це ж так цікаво". Тоді я ще не хотіла робити про це колекцію — просто зацікавилася темою.

Мені було цікаво отримати кілька уроків від культурологині про цих демонів і українську міфологію. Коли я поспілкувалася з нею, зрозуміла, що це окремий пласт, і в ньому стільки всього цікавого.

Насправді у 90% випадків демони походили від людей. У колекцію ми включили тих демонів, які колись були людьми. У кожного є своя історія. Він прожив якийсь травматичний досвід, бувши людиною, і через це став демоном, надлюдиною.

Для мене це сильна аналогія з нашим суспільством. Зараз ми наче перебуваємо в стані liminal — "між": ми проживаємо досвід, коли втратили стабільні опори, а нових у нас ще немає. І якраз ці демони — це те, що, по-перше, може стати для когось опорою. 

По-друге, це таке дзеркало нашого суспільства, яке проговорює: ми переживемо цей досвід і станемо ще кращими, ще сильнішими та могутнішими.

На цьому Ukrainian Fashion Week UPSLOWUSE взяв участь у виставці, присвяченій сталим практикам. В експлікації біля образу бренду було зазначено, що лук народився в темряві й холоді київського приміщення. Наскільки непростою була ця зима для бренду?

Дуже непростою. Наприкінці осені ми винайняли приміщення для шоуруму й зробили там ремонт, але не змогли відкрити його для гостей, тому що було дуже холодно, — десь 3 градуси.

Вже в березні, буквально вчора (інтерв'ю проведене 1 квітня — прим.), я віддала від нього ключі. Попрощалася з цим приміщенням, так і не відкривши двері для гостей. Усю зиму ми утримували цей шоурум і витратили на це дуже багато грошей. Зараз не маємо можливості його утримувати, тому з'їхали.

Також у нас зупинилося виробництво, тому що було дуже холодно й були відключення. Виробничий генератор, який міг би "потягнути" обладнання, — це дуже дорого. Ми поки що не можемо собі цього дозволити. Були замовлення, від яких ми просто відмовлялися, бо фізично не могли їх виконати.

Коли світло давали на дві години, наші кравчині в шапках і рукавичках приїжджали й намагалися щось пошити. Але це, звісно, було неможливо. Тому робота буквально зупинилася.

У цей період ми ще й створювали колекцію. Насправді ми шили її дуже-дуже важко. Тому в ній було багато ажурних, в'язаних вручну виробів, — щоб встигнути щось зробити.

У сукні для виставки, яку я створила, немає жодного шва. Вона повністю зроблена на металевих кнопках. Коли Ukrainian Fashion Week перенесли, у мене були думки переробити цю сукню, бо хотілося чогось красивішого, кращого й акуратнішого. Але потім я подивилася на неї й подумала, що вона навчила мене не здаватися й робити те, що ти можеш.

Так, вона була недосконалою. Ця сукня була як крик, як артоб'єкт, хоча її можна одягнути. Я вирішила залишити її такою як є, бо вона — про правду та реалії. Якщо прочитати, про що вона та як була зроблена, то в ній можна знайти дуже багато сенсів. Про суспільство також — у яких умовах ми живемо та як виживаємо.

На сайті бренду зазначено, що одяг UPSLOWUSE розповідає історію дівчини, яка довгий час тікала від себе, але згодом почала сприймати свої недоліки як унікальність. Наскільки розумію, це твоя особиста історія. Яким був твій шлях до прийняття себе?

Я досі на цьому шляху. У школі я завжди була білою вороною — як зовнішньо, так і внутрішньо. Завжди почувалася відлюдницею й була нею. Мені хотілося бути як усі. Десь я себе закривала, щоб бути зрозумілішою для суспільства. 

У якийсь момент я зрозуміла, що я — це не я і поставила собі запитання: "А хто я?". Так почалася моя цікава подорож у те, "хто така я".

Згодом я зрозуміла, що ідеальні люди всі однакові, а унікальні — не схожі одне на одного, бо унікальність — це різність. У цьому і є суть прийняття себе.

Я почала жити так, як мені хочеться. Перестала боятися себе та своєї сексуальності. Перша колекція, яку я створила, була сексуальною, хоча я не планувала робити її такою. Але згодом я зрозуміла, що це про мене — те, що я в собі придушувала, і через творчість воно просто хоче кудись вилізти.

Коли ти хочеш бути собою, ти не можеш брати чийсь стиль за основу. Ти навпаки маєш іти в індивідуальність, особливість, цікавість. І якраз мій одяг — він для тих людей, які шукають цю цікавість, адже він привертає увагу і є незвичайним. Не кожна людина зможе його одягнути.

Які емоції чи стани ти хочеш передати, коли створюєш одяг?

Це залежить від колекції. Але зазвичай мені хочеться передати людині впевненість у собі. Щоб одяг був її щитом певною мірою і водночас таким світлом, яке привертає увагу — два в одному.

Чого очікувати від UPSLOWUSE у 2026 році?

Зараз у нас два вектори. Перший — той, якого я дуже прагну та куди, найімовірніше, ми підемо. Питання в тому, наскільки глибоко ми туди підемо.

Я хотіла б робити ультрафешн. Мені цікаво працювати з новими формами, матеріалами тощо, але я розумію, що це не є комерцією. Проте це про творчість і про людей, які хочуть цієї творчості. Цей запит також є.

Насправді у нас дуже багато запитів на створення костюмів для зірок, виступи тощо. Мені здається, ми можемо піти у цей напрям. Тобто це будуть екстраобрази з незвичайних матеріалів та дуже цікавими формами для сцени.

А другий напрям?

Це протилежність першого. Це намагання зробити комерційний продукт, щоб люди могли доторкнутися до нашого бренду й прожити часточку свого життя з ним.

Тобто зараз мало людей наважується на наш одяг, але мені хочеться, щоб вони могли зробити такий перший крок. Ми плануємо робити футболки із сертифікованої органічної бавовни. Просто з цікавим дизайном, але це буде футболка. Це простий айтем, зрозумілий усім.

Він також буде екологічним і безвідходним. Екологічність, sustainability — це в ДНК нашого бренду, і тут нічого не змінюється. Просто змінюється підхід до градуса фешну.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter