Ветерани та учасники з протезами про вихід на подіум Ukrainian Fashion Week: "Відчуваєш себе зіркою, як у фільмі"

Фото: Andriy Sokolov

Цього вересня в Києві відбувся 57-й Ukrainian Fashion Week — третій з початку повномасштабного вторгнення. Інклюзивна мода знову була однією з ключових тем події. На подіумах у колекціях брендів Andreas Moskin, Juliya Kros та SIDLETSKIY були представлені адаптивні образи — дизайни, що враховують потреби та спосіб життя людей з інвалідністю завдяки спеціальному крою та функціональним деталям.

У показах брали участь ветерани та цивільні: люди з протезами, ті, хто зазнав інших поранень, або мають інвалідність з дитинства. Деякі з них на подіумі не вперше. "ТиКиїв" поспілкувався з учасниками та дізнався їхню думку про інклюзивність в Україні та моді, враження від виходу на подіум і про те, чому адаптивний одяг сьогодні є мастхевом.

Дмитро Терещенко

Дмитро Терещенко — ветеран, амбасадор організації Revived Soldiers Ukraine, переможець спортивних змагань Air Force and Marine Corps Trials 2024 у США та OCEANMAN World Final Championship 2024 у Дубаї.

До повномасштабної війни він професійно займався боксом. У 2022 році вступив до лав Збройних сил України. У 19 років на Луганщині зазнав поранення внаслідок ворожого удару реактивними системами залпового вогню "Град". Евакуація була неможливою понад 10 годин, і Дмитрові довелося ампутувати ногу. Він каже, що молодість та спорт відіграли важливу роль у його швидкій реабілітації та адаптації до протеза.

На цьому Ukrainian Fashion Week Дмитро був моделлю на показі бренду Andreas Moskin. Ділиться, що перед камерою почувається вільно й спокійно та вважає це частиною своєї роботи: 

Моделінг мені дуже подобається, і я хотів би це розвивати. Але потрібна підтримка з боку модельних агенцій, скаутів, комерційних і некомерційних проєктів, які просуватимуть саме інклюзивну моду.

За його словами, участь ветеранів у показах і схожих заходах — це крок до їхньої інтеграції в суспільство та ще одна можливість показати світу незламність українського духу — через моду, мовою культури, естетики та мистецтва.

"Я вважаю, що ця підтримка, розвиток у сфері моди, спорту… Вона дає великий поштовх, щоб показувати себе всього та казати, що наше життя не закінчується після травми чи іншої ситуації. Ми можемо відновлюватися та починати нове життя", — каже Дмитро. 

Ветеран закликає модельні агенції та загалом фешн-індустрію звернути увагу на ветеранів і людей з інвалідністю — і відкривати їм комерційні та інші можливості:

Нас дуже багато, і ця ніша, я вважаю, дуже недооцінена. Я вважаю, що люди, які мають ресурси, капітал і можуть сприяти цьому розвитку, повинні звернути на це увагу. Ми, своєю чергою, тільки "за". Ми вже на низькому старті, щоб показати найвищий клас на міжнародному рівні, сказати, хто ми такі, звідки й що собою представляємо.

Захар Бірюков

Захар Бірюков у війську з 2015 року. У 2021-му він повернувся у запас та з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. 17 липня 2022 року Захар зазнав важкого поранення, втративши три кінцівки та око. Сьогодні він працює у всеукраїнському сучасному центрі воєнної травми Superhumans.

"Такого, як "кінець реабілітації, "звикнути до протезів", не існує, тому що протези й куксоприймачі змінюються, кукси змінюються", — відповідає він на запитання про період звикання до протезів. Водночас для себе Захар визначив, що символічно завершить етап реабілітації рівно через три роки з дня поранення — тоді він підкорив Говерлу разом із сім'єю.

Цього Ukrainian Fashion Week ветеран взяв участь у показі Andreas Moskin. "Були дуже приємні та сильні емоції, тому що я замикав ходу чоловіків, і люди вставали, хлопали. Це було дуже сильно та кайфово", — ділиться він своїми враженнями.

Про значення інклюзивності в показах та інших подіях Захар каже:

Це двостороння робота. Ветеранам треба звикати до суспільства та нового себе. Багато поранених, як цивільних, так і людей з інвалідністю загалом, не приймає того, якими вони стали. Такі заходи допомагають прийняти. А суспільство водночас розуміє, що ветерани — це не страшно, люди з інвалідністю — це не огидно, а красиво.

Захар наголошує на важливості тісної співпраці між дизайнерами та людьми з інвалідністю, бо лише останні можуть розповісти, чого дійсно потребують в адаптивному одязі:

Перед тим, як починати роботу з одягом, потрібно поговорити з ветераном. Можливо, є якісь обмеження. Тому що здається все стандартним, але в кожного свої особливості.

Захар підкреслює, що розробка адаптивного одягу дуже важлива не лише для ветеранів і людей з протезами, а й загалом людей з інвалідністю, зокрема тих, хто має спінальні травми, вроджені захворювання чи набуті, наприклад, унаслідок аварій:

"Нас дуже багато, і ніхто від цього не застрахований. Як кажуть деякі наші, ти просто тимчасово з руками. Просто зараз, коли ветерани почали цей рух, суспільство активізувалось. Але ж не потрібно, щоб процес розробки адаптивного одягу сьогодні закінчився.

Такий одяг необхідно розробляти відповідно — це має бути повноцінна програма й процес, які повинні увійти в майбутнє. Люди звикли зазвичай копіювати, так? Як вийшло, наприклад, з тарілками й ложками (для людей з інвалідністю). Зробили перші тестові моделі, їх одразу скопіювали, а вони не працюють. Тобто тут треба більш серйозний підхід".

За словами військового, основне, на що слід звертати увагу під час розробки адаптивного одягу — це самостійність, яку він забезпечуватиме людині з інвалідністю. "Це повинно також мати стильний вигляд, щоб цей одяг носили не тільки люди з інвалідністю, а всі", — каже ветеран.

Карина Стащищак 

Карина Стащищак — засновниця компанії з цифрового маркетингу, професійно займається бальними танцями. Зокрема, у фіналі "Євробачення-2023" брала участь у виступі британського співака Сема Райдера. Уже два роки вона також допомагає військовим із реабілітацією.

У Карини spina bifida (розщілина хребта) — вроджена вада, через яку у п'ять років їй видалили частину хребта. У 2018 році через прогресування захворювання їй ампутували ногу та встановили протез. Цього Ukrainian Fashion Week Карина була моделлю на показі бренду Nadya Dzyak.

Завдяки досвіду публічних виступів та дефіле вона почувалася комфортно на подіумі. Хоча, за її словами, була "секунда хвилювання", бо Карина йшла на підборах і мала трохи більше контролювати ходу. Водночас у повсякденному житті підбори для неї теж звичні.

"Якщо якийсь захід чи ми кудись виходимо, то я завжди вдягаю підбори. Навіщо мені така дорога стопа, якщо їх не носити? Ну й це гарно, як не крути, це про жіночність", — каже вона.

У своєму житті Карина зіштовхувалася з упередженими або неоднозначними реакціями суспільства на те, що вона користується протезом. Згадує, як після участі в шоу "Танці з зірками" у 2020 році отримувала коментарі на кшталт: "Могла б штани одягнути". 

Вона також розповідає про подібні реакції у повсякденному житті: "Наприклад, я ходжу в шортах і спідницях, але знаю дуже багато людей, які принципово носять штани, щоб не привертати увагу. Бо йде мама з дитиною: дитина тицяє пальцем, бо не розуміє, в чому справа, а мама тихо-тихо закриває їй рота, тягне за руку, і вони йдуть далі. Треба, щоб наше суспільство трошки виховувало себе й навчало дітей, що це нормально, що це не кінець світу".

Для Карини протез — це не перепона, а рішення, яке дозволило їй продовжувати своє життя:

Я від цього не стала гіршою або іншою, правильно? У мені нічого не змінилося, окрім того, що з'явився допоміжний шматок металу, як машина, яка допомагає мені пересуватися.

 

Говорячи про інклюзивну моду, зокрема про участь людей із протезами в показах, Карина зазначає: "Я вважаю, що треба робити більше таких заходів. Тільки, щоб вони були не про піар, а дійсно про розуміння того, що ви можете дати людині поштовх почати все спочатку й подивитися на речі інакше".

Олександр Кунгуров

Олександр Кунгуров — амбасадор організацій Revived Soldiers Ukraine та реабілітаційного центру NextStep Ukraine, у війську з 2015 року. Коли почалося повномасштабне вторгнення, перебував на Луганщині — зустрічав із побратимами ворога біля Лисичанська й Сіверськодонецька.

У липні 2023-го чоловік отримав поранення, втративши ногу. Через дуже високу ампутацію, протезування в Україні було неможливе, тож він отримав протез у США за підтримки фонду Revived Soldiers Ukraine.

Після поранення Олександр продовжив навчання та нині є студентом магістратури за спеціальністю психологія. Також він працює у групі контролю бойового стресу, яка підтримує психічне здоров'я військових, що повертаються із зони бойових дій.

Під час цього Ukrainian Fashion Week Олександр взяв участь у показі Andreas Moskin. Одразу після шоу він освідчився своїй коханій Роксоляні Маланчук — фіналістці шоу "Танці з зірками", з якою познайомився під час навчання танців після реабілітації.

На запитання про те, як модні покази та схожі події можуть допомагати в адаптації та підтримці ветеранів, він відповідає: 

Не ветеранів треба адаптувати, а суспільство до ветеранів. Люди мають звикати до цього, допомагати й бути в цьому освіченими. Окрім самого показу одягу, навіть адаптивного, сам сенс — показати хлопців. Показати цю проблему — це один з аспектів.

Олександр також прагне підтримувати побратимів своєю діяльністю, приміром, і виходами на показах. У своєму Instagram він демонструє все, чим займається, щоб мотивувати інших захисників після поранень: 

Багато військових після поранення замикаються в собі, сидять вдома з сім'єю та депресують. Але є люди, які себе морально налаштували й в них, можна сказати, життя стало ще яскравішим після поранення. Ми хочемо показати хлопцям, які зараз депресують, які замикаються, що не треба ховатися й боятися, а треба пробувати.

 

Олександр підкреслює важливість активного залучення ветеранів у всі суспільні сфери: "Зараз багато знімають кліпів, серіалів, фільмів і реклами з хлопцями з ампутаціями. У мене друг із протезуванням взагалі в театрі грає. Треба цього більше. Це не має бути, що раз показали та згадали: "О, у нас є ветерани". Ми маємо бути постійно поруч, щоб нас бачили й знали, як не допомагати та як допомагати, як не підтримувати та як підтримувати".

Ярослав Шаркий

У 2022 році Ярослав Шаркий став добровольцем Збройних сил України. Він служив бойовим медиком у підрозділі розвідки 66-ї окремої механізованої бригади. Ярослав втратив ногу під час бойового завдання, коли мінометний снаряд влучив йому прямо в кінцівку.

Його лікування та реабілітація тривали понад сім місяців. Уже за пів року після того, як Ярослав став на протез, він пробіг 15 кілометрів на марафоні Ultra X на острові Мадейра. Сьогодні Ярослав — засновник спортивного хабу для ветеранів Iron Warriors Club та бренду одягу RE:LIVE. Він також був учасником збірної України на "Іграх нескорених-2025", де здобув командну бронзову та індивідуальну срібну медалі.

Цього Ukrainian Fashion Week захисник вперше вийшов на подіум — на показі SIDLETSKIY. Він ділиться своїми позитивними враженнями:

Я навіть не думав, що отримаю настільки велике задоволення від цього. Навіть коли ми робили тренувальний вихід, я кайфонув. Окремо фінал — це просто такі неймовірні емоції. Відчуваєш себе, як у фільмі, якимось суперстаром. Я не хвилювався, а просто отримував дозу ендорфінів. Давненько я такого не відчував.

 

Ярослав переконаний: адаптивний одяг — мастхев сьогодні. Він розповідає, що дуже довго шукав для себе зручні штани. У спеку йому потрібно постійно протирати ногу, навіть після 100-200 метрів ходьби, адже протез передбачає два шари гуми, лайнер і наколінник. Якщо ж цього не робити, протез може просто злетіти. У звичайних штанах протерти ногу зовсім непросто, на відміну від моделей, де відстібається штанка.

"А якщо це звичайні штани, то що виходить? Ідеш десь у парку, треба сідати на лавочку, знімати штани, сидіти в трусах і протирати ногу серед вулиці. Ти відчуваєш внутрішній дискомфорт, бо якби не звик сидіти в трусах на людях. Люди теж ходять й дивляться скоса. Ну й сказати ніхто нічого не може, бо є трохи розуміння. Є дискомфорт як для суспільства, так і внутрішній", — пояснює він.

Ярослав висловлює думку, що майбутнє адаптивного одягу — за ветеранами, які хочуть його розробляти: "Наприклад, я не розумію, як зробити футболку чи сорочку, щоб було зручно людині без руки. Але я розумію, як можна зробити штани, які будуть зручні, коли в тебе ампутація кінцівки".

Ветеран говорить: все, що він зараз робить — для того, щоб змотивувати інших, особливо поранених хлопців, які лежать у тому госпіталі, де він лікувався: 

Мені буває телефонує моя лікарка й каже: "Ярік, приїдь, поспілкуйся з хлопцями, бо вони там у fucking depression". Я приїжджаю, спілкуюся з пацанами та показую, що ходжу нормально. Потім мені вже передзвонюють і кажуть: "Ну, він хоч трошки ожив, і така надія в очах з'явилася".

 

Своїм виходом на подіум Ярослав прагнув зруйнувати стереотипи: бути людиною з інвалідністю — не означає бути немічним, залежним від алкоголю чи жебракувати тощо. Це хибне уявлення торкнулося його з перших годин після поранення, коли до нього в палату зайшла медсестра й запитала: "А що далі? У тебе ж нема ноги".

Ці стереотипи спростовуються прикладами багатьох людей, як каже сам Ярослав:

Зараз чуваки на протезах таке чудять — на Кіліманджаро ходять, Босфор перепливають. Це неймовірні речі, які навіть із ногами та руками багато хто не зробить. І от виходить, що навіть коли в тебе нема ноги, ти можеш бути моделлю. Круто, так?

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter