Київські будинки Всеволода Демченка: хто в них жив та чиї обличчя їх прикрашають?
Фото: Майя Двалішвілі
У Києві досі можна знайти три шикарні будинки з минулого сторіччя. Звели їх на замовлення київського підприємця, депутата міської думи та очільника благоустрою столиці Всеволода Демченка. Особливо цікавим є будинок, прикрашений жіночими маскаронами. Чиї це обличчя? Вперед на оглядини!
Демченко мав особливий хист до закладення грошей у столичні дороги. Його бруківкою ми послуговуємося й досі: приміром, на вулицях Архітектора Городецького та Богдана Хмельницького. Остання пережила не лише Другу світову війну, а й перекладання, організоване теперішньою владою Києва.
Всеволод Демченко (1875–1933) розпочав кар'єру з посади інженера при Міністерстві шляхів сполучення. Майбутній мільйонер був дотичний до будівництва Києво-Полтавської лінії залізниці. Так Демченко обріс зв'язками й почав своє сходження на політичну Говерлу. Відомий він і як член фракції російських націоналістів і помірно-правих.
Утім, коли до влади прийшов гетьман Скоропадський, у Демченка проявилися радикальні націоналістичні погляди. Подейкують, що він був ледь не правою рукою гетьмана та його особистим банкіром, а за хабарі рекомендував Скоропадському людей на посади. Проте найбільше Демченко знаний за дороги в середмісті Києва та прибуткові будинки-хороми, зведені... коштом з доріг?
Перекладач бруківки
Хватка Демченка допомогла йому стати депутатом Київської міської думи та займатися благоустроєм Києва. 1906 року Всеволод Демченко керував роботами з облаштування доріг в місті. На це Дума виділила мільйон рублів, узятих у Бельгії в кредит. Пан Демченко виграв тендер, адже досконало вивчив західні дороги й подав ретельну інженерну доповідь. Бруківку використовував імпортну, причому різних розмірів з огляду на нерівну місцевість Києва. Малі кубики призначалися для гористих ділянок, великі — для прямих мостових.
Кияни Демченка не любили, бо з його подачі центр міста весь час був перекопаний. У тодішніх газетах траплялися шаржі на Демченка, автори яких недвозначно бажали чиновнику не повертатися із відряджень за кордоном. Мовляв, саме через нього столичні дороги перемощували кілька разів, тасуючи бруківку туди-сюди. Втім, попри сумнівні ігри з фінансами, Демченко зробив дороги Києва чи не найкращими в тодішній імперії.
Привласнення Демченком коштів на дороги не доведено. Та підозри є, бо приблизно того ж самого часу депутат придбав кілька кутових ділянок в центрі Києва для зведення дохідних будинків. За архівними документами, на будівництво Демченко позичав гроші під відсоток в кредитному товаристві.
Будинок з точеними обличчями
Вулиця Заньковецької, 7
Два дохідні будинки Демченка по вулиці Заньковецької часто плутають, як і їх архітекторів. Та саме цей був зведений зодчим Олександром Вербицьким. Щоправда, Всеволод Демченко задумував його більш величним, найвищим в Києві. Але грошей на грандіозні плани чомусь не вистачило — лише на одну секцію, хоча мріялось також і про бокову, вищу.
Та ця будівля в стилі модерн все одно вирізняється грандіозними жіночими маскаронами у просвітах четвертого поверху: строгими, без зайвого оздоблення. Великі, дуже красиві жіночі обличчя з наче по-грецькому точеними профілями прикрашають верхівку споруди.
Маскарони — це стилізовані скульптурні деталі (барельєфи чи горельєфи) в архітектурі, зроблені у вигляді облич людей чи звірів. Термін походить від слова "велика маска" (mascherone — італійською).
На початку минулого століття цей будинок дійсно був одним із найвищих в Києві. У перший рік Другої світової війни його спалили, залишивши ледь не самі руїни. Однак після війни відбудували. Щоправда, дещо змінили планування, розбивши кожну велику квартиру на дві. З фронтальної частини будинок виглядає так само велично: його маскарони мов наглядають за перехожими, а ковані огорожі балконів відмінно збереглися.
У дворі ситуація сумніша: навіть можна побачити попередження про можливі падіння уламків фасаду та частин балконів. З внутрішньої сторони балкони засклені, через що будинок втрачає свою урочистість. Зате у дворі будинку заховані цікаві майстерні з мальованими стінами.
Фасад прикрашає пам'ятна табличка про те, що в будинку проживала Анна Горенко, відома як поетка Анна Ахматова. У віці 16 років вона мешкала у квартирі №4 на першому поверсі. Тоді її помешкання складалося з п'яти кімнат, кухні та просторого коридору. Дивним чином обличчя на фасаді будинку чимось схожі на профіль відомої поетеси.
Хороми з колонами
Вулиця Заньковецької, 10/7
Коли спалений за часів Другої світової війни будинок із жіночими обличчями ще стояв зруйнованим, цей навпаки почали відбудовувати. Кажуть, що роботи вели полонені німці.
Цей житловий комплекс Демченко також задумував вищим, ніж вийшло в результаті, — але споруда все одно чимала. У документах вона була записана на дружину Всеволода, Клавдію Демченко. Тогочасна преса саме так цей будинок і презентувала, плутаючи імена власників, тому в статтях іноді траплявся "інженер К. Демченко".
Плутанина з будинком є й досі: попри те, що його архітектором часто називають Вербицького, саме цю споруду звів Микола Казанський. Будинок згорів у вересні 1941 року, а відбудували його близько 1948-1950-х. Так він отримав декоративні портики на частині, яка дивиться на вулицю Хрещатик — вони виконані в типовому для того часу неокласичному стилі.
З правого боку, з вулиці Заньковецької, його розширили, добудувавши ще одну житлову секцію.
Двір будинку оформлений по-царськи: клумбами та вазонами з квітами. Прикрашають двір також колони та лавки зі столами. Територію обнесли парканом, вхід дозволено виключно мешканцям. До 2000 року там були два фонтани. Але один знесли та облаштували на його місці парковку. Інший поки стоїть, щоправда, без води.
У цьому будинку свого часу проживали оперна режисерка Ірина Молостова та балетмейстер Борис Каменькович.
Раціональний модерн
Вулиця Городецького, 17/1
Демченко полюбляв центр Києва та кутові ділянки. Тому на сусідній вулиці, на розі Городецького та Ольгинської, він придбав ще одну. Тут архітектор Іван Беляєв звів дохідний будинок, складений з двох односекційних блокових споруд. Він не так яскраво оздоблений, як попередні, адже виконаний в стилі раціонального модерну, тобто на межі пізнього модерну та переходу до раціоналізму.
До моменту зведення цієї будівлі всі дохідні будинки вже майже оформились як практичні помешкання для комфортного життя — з ліфтами, електрикою та централізованим опаленням. Щоправда, тоді цей будинок, який мав сім поверхів та підвальні приміщення, був оснащений дровниками. Були тут і погреби. Квартири, окрім підвальних, мали всі вигоди: кухні, ванни, туалети. У санвузлах лежала плитка.
Свого часу цей будинок був оцінений в 397 тисяч рублів. А збудували його на гроші, які взяв Демченко в кредит під заставу власного майна.
Будинок приносив чималий дохід своєму власникові. На підвальному поверсі з боку вулиці Городецького (тоді Миколаївської) були лавка та кілька не надто "барських" квартир з більш скромним оздобленням, які приносили в рік сумісно понад 9 тисяч рублів. Решта помешкань, які здавалися в оренду, давали до 40 тисяч рублів на рік.
Як і попередні, цей будинок також був зруйнований пожежею 1941 року. Приблизно 1950-го його відбудували, частково перепланувавши: зберегли торцеву частину та зробили балкони у верхній, додатково закріпивши цю частину будівлі металевою стяжкою. Наразі з боку Ольгинської вулиці деякі власники зробили на будинку засклені балкони, попри його статус пам'ятки архітектури.
Тут на четвертому поверсі у квартирі №30 проживало акторське подружжя: актриса Наталя Ужвій з чоловіком Євгеном Пономаренком, які тоді служили в театрі Франка. Також у будинку мешкали професор та доктор філософських наук В'ячеслав Кудін і вчена, філологиня Галина Кириченко.
А як тобі "будинки Демченка"?
