Будинок аптекаря в Києві: трагікомічна історія псевдозамку
Фото: Майя Двалішвілі
У 1900 році автор путівника Києвом Микола Сементовський назвав цей будинок одним з найкрасивіших у місті. Таким він залишається й досі. Може здатися, що це — середньовічний замок. Та насправді цей псевдозамок має дивовижну і навіть кіношну історію з присмаком трагічності та комічності.
Де шукати?
Невідомо, як будинку аптекаря Фрометта на бульварі Тараса Шевченка, 36, вдалося вистояти під час Другої світової війни. Та дивно, що ця чотириповерхова цегляна будівля в еклектичному стилі, з елементами романської готики, через які вона схожа на середньовічний замок-палац, узагалі вижила.
Якщо спускатися від метро "Університет" до Галицької площі справа зі сторони Володимирського собору, то через дорогу від ботанічного саду ім. Фоміна, нижче готелю Hilton, можна побачити цю жовту будівлю. Ми всі проходили повз і, напевно, сприймаємо її як належне, навіть не звертаючи увагу на її виключну красу. Та цей будинок, який звели майже 150 років тому, не тільки своїми готичними елементами копіює стиль середньовічного замка. Він також має свої скелети у шафі.
Дія 1. Переїзд
Все почалося в далеких 1870-х, коли успішний аптекар з Прилук Микола Данилович Фрометт надумав переїхати до Києва. Тоді ж він викупив аптеку у київського фармацевта Ф. Рильке, яку згодом передав своєму братові Антонові. Та сам вирішив побудувати у Києві цілу садибу з аптекою. Для чого викупив чималу ділянку на розі Бібіковського бульвару (нині бульвар Шевченка) та Тимофіївської вулиці (нині Миколи Коцюбинського).
Наприкінці 1871 року Микола Фрометт отримав дозвіл на велике будівництво. Якби він знав, яку низку трагічних подій запустив цим рішенням, напевно, залишився би в Прилуках.
Дія 2. Будівництво
Зводили садибу довго — понад 10 років. Її проєкт замовили у відомого архітектора Володимира Ніколаєва. Будівельними роботами керував начебто інший знаменитий київський зодчий — Павло Спарро. Він також розробив проєкт флігеля на вулиці Тимофіївській. Та подейкують, що направду все було трішечки інакше.
Володимир Ніколаєв — український архітектор, який народився в Санкт-Петербурзі, та з 25 років мешкав у Києві. Тут він став міським та єпархіальним архітектором. П'ять років працював у Київсько-Печерській Лаврі, де спроєктував трапезну церкву. За його планами та проєктами в столиці було зведено 27 будівель, 18 церков тощо.
Всі точно його знають за пам'ятником Богдану Хмельницькому. Точніше, Ніколаєв спроєктував його постамент, а на будівництві пам'ятника працював безоплатно, на зекономлений кошт розробив огорожу з ліхтарями.
З інших його відомих споруд в столиці — Національна філармонія, Інститут материнства в "Охматдиті" тощо. Ніколаєв керував спорудженням Володимирського собору та Оперного театру. А ще доклав руку до реставрації Софійського, Михайлівського, Успенського соборів та Андріївської церкви.
Коли будинок аптекаря вже майже був готовий, в ніч проти 12 вересня 1881 року раптом обвалилися його фасад і західна бічна стіна, зруйнувавши частину сусіднього дерев'яного будинку.
Дія 3. Розслідування
Почалося розслідування, яке виявило численні порушення з боку підрядника Чернякова, все заради економії. Той всього за п'ять місяців звів всі чотири поверхи будівлі, порушивши будівельні норми і правила. Комісія постановила, що товщина стін будинку не відповідала первинному проєкту, а кам'яні перемички були замінені на ненадійні дерев'яні бруски.
До того ж зірковий архітектор Павло Спарро, який начебто керував будівництвом, насправді на майданчику майже не з'являвся, залишивши керівництво проєктом замовнику та його сім'ї. Відновити будівельні роботи змогли лише через рік, у вересні 1882-го, завершили їх впродовж двох років. Тоді ж підвели воду й газ та облаштували п'ять житлових і три службові кімнати. Решту квартир здавали в оренду. На першому поверсі відкрили аптеку, яка змінювала власників, проте не припиняла працювати й донині.
Павло Спарро народився в Санкт-Петербурзі в родині американського консула. У 24 роки переїхав до Києва, де працював єпархіальним архітектором та будував на приватні замовлення. В першій іпостасі він збудував чимало споруд у Китаївській пустині, Флорівському монастирі, Києво-Печерській лаврі тощо. Збереглися в столиці й понад 20 його світських будинків. Чимало з них прикрашають Ярославів Вал, бульвар Шевченка, Велику та Малу Житомирську вулиці та інші.
Дія 4. Божевілля
Здоров'я пана Фрометта не витримало випробувань таким складним будівництвом і, кажуть, в нього стався інсульт: спочатку пана Миколу розбив параліч, а потім лікарі помітили у нього значні розлади психіки та недоумство. Справи аптекаря перейшли до його сина Роберта. Та в нього також нічого не склалося — довелося все продати за борги. Кажуть, що наприкінці цієї історії у Роберта Фрометта залишилось всього 472 рублі.
Дія 5. Різні орендатори
У 1883 році прибуткову частину будинку аптекаря Фрометта винаймала міська дума, розмістивши там військові казарми, що налічували батальйонний штаб, чотири ротних двори та 400 солдатів.
З 1884 року аптеку орендував провізор Микола Неметті. Він був сином статського радника та доцента фармакології Київського університету. Їхня сім'я прославилась успішним виготовленням штучних мінеральних вод. В музеї Десятинної церкви зберігаються дві пляшки із зеленого скла заводу Неметті. Микола недовго орендував тут аптеку — він та його брат померли у віці 33 років від туберкульозу.
На публічних торгах 1886 року будинок придбав Карл Раузер, який здавав квартири в оренду. Та в нього якось теж не задалось.
Дія 6. Комічна
Початок 1889-го ознаменувався судовою справою між довіреною особою Раузера — паном Афросімовим та одним з чималих орендаторів будинку, таким собі паном Бжозовським.
Справа була ось у чому. Коли власник будинку приїхав оглядати своє майно, в нього виник конфлікт з паном Бжозовським. Той був зухвалого характеру, тому чинив опір, відмовляючись виїхати з будинку добровільно.
Тоді довірена особа власника… перекрила водопровідні труби, замкнувши всі крани та залишивши всіх мешканців чотириповерхового будинку без води, що спровокувало неприємний запах. Як свідчать документи, "частину будинку затопили нечистоти". Також власники блокували ворота, хтось у когось поцупив самовари та навіть, подейкують, підбивали звільнити всю прислугу. Скандали не вщухали. У суді пан Афросімов доводив, що перекрив воду, щоб труби не лопнули від морозів, та суд вліпив йому штраф і 9 діб арешту.
У травні 1889 року, коли всі труби вже полагодили, в будинку відкрили готель "Київ". В кінці XIX – на початку XX століть флігель, спроєктований архітектором Спарро, перебудували у житлове приміщення (бульвар Шевченка, 36б). В окремих кімнатах садиби в різний час були музична школа та жіночі курси. Проте аптека існувала завжди.
Дія 7. Аптека
Відомий співак та киянин Олександр Вертинський так згадував своє дитинство: "На Бібіковському бульварі розташовувалась аптека провізора Коцейовського. У вітринах аптеки стояли дві великі посудини для реклами, наповнені одна червоною, а інша — зеленою рідиною. І я малий був впевнений, що в одній із них журавлина вода, а в іншій — грушева".
Наприкінці 1903 року аптекою завідував Давид Манасевич. Цього пана відрізняв токсичний стиль управління. Кажуть, у нього було чітке розділення працівників на своїх улюбленців та на чужих, тобто учнів та євреїв. Про його манеру керування навіть писали в газетах, згадуючи, що один учень і два помічники мали привілеї, інші ж працювали довше та за меншу платню. Лише у нічних чергуваннях все було порівну — вихідного після цього не було ні в кого.
В 1913-му аптеку орендував Карл Фрей. Напевно, він не робив нічого ексцентричного, адже відомостей про нього немає.
Дія 8. Інші мешканці
У квартирі №2 фасадного будинку проживав відомий лікар та вчений, професор медицини Університету Святого Володимира Микола Оболонський. У сусідній квартирі №3 жив інший відомий вчений — історик Тимофій Флоринський. Також в цьому будинку мешкав історик, етнограф, викладач Митрофан Довнар-Запольський, про вулицю на честь якого ми нещодавно писали.
Після встановлення у Києві радянської влади будівлю націоналізували і у триповерховій частині розмістили Центральну аптеку Південно-Західної залізниці. Згодом вона отримала назву "Залізнична аптека №1". Поруч побудували Центральні залізничні каси та готель "Експресс".
Дія 9. Завершальна. Наші дні
Попри дивовижні історії з будівництвом та економними підрядниками, будинок аптекаря Фрометта стоїть вже майже півтора століття. Аптека в ньому функціонує й досі. Та більшість киян знають його за кав'ярнями та ресторанами, які працюють на першому поверсі будівлі. Значна частина садиби зараз віддана під офісні приміщення. В цілому будинок виглядає доглянутим, якщо порівнювати з іншими старовинними пам'ятками Києва.
Балкони в деяких місцях обпадають, тому під ними встановлена огорожа. Вхід у двір зачинений. Обійти можна з іншого боку — через прилеглий будинок на вулиці Коцюбинського. У двір там все одно не зайдеш, бо його обнесли стіною.
Проте через неї все одно можна помилуватися внутрішньою частинкою чудового будинку Фрометта, який досі лишається однією з перлин не тільки бульвару Шевченка, але і Києва загалом.
Читай також: Занедбаний Париж у центрі Києва: вулиця Назарівська
