Модерн — останній великий стиль. Огляд києвознавиці
Фото з відкритих джерел
Цього року місто Львів приєдналося до міжнародної організації, що займається вивченням спадщини архітектури модерну (RANN). Гадаю, Київ теж має стати частиною такої спільноти, адже наша спадщина початку 20 століття відповідає світовим критеріям.
Модерн піднесено називають "останнім великим стилем". Чому? Дійсно, цей потужний творчий сплеск початку 20 століття гостро контрастує зі світом, який постав після Першої світової війни. Тому, може, і згадується з такою ностальгією — як останній злет втраченої культури, зітхання століття, що вмирає.
Новий стиль
Так званий новий стиль, що існував у 1890–1910 роках, охоплював не тільки архітектуру, а й мистецтво, меблі, моду на одяг, прикраси тощо.
Термін "модерн" існував на теренах російської імперії та Радянського Союзу. В інших країнах побутували різні назви: у Франції та Бельгії — ар-нуво (у пер. з фр. "нове мистецтво"), у Німеччині — югендштиль, в Італії – стиль ліберті або "квітковий" стиль, у Британії — сучасний стиль (modern style), в США – стиль Тіффані, в Австрії, Чехії, Польщі — сецесіон (сецесія). Останній термін і нині вживається у Львові. В часи появи модерну на теренах тодішньої України його називали просто "новий стиль".
Модерн у Києві
У Києві перші приклади з'явилися з деяким запізненням (порівняно з Європою) – у 1903-1904 роках. І хоча проіснував у нас цей стиль трохи більш ніж десятиліття, близько 300 будинків у стилі модерн є пам'ятками архітектури.
Здається, саме модерн надає Києву романтичності, чарівності. Стилістична палітра київського модерну широка — від раннього флорального до раціонального та ретроспективного варіантів.
Маємо приклади так званого північного модерну, і кілька будинків в стилі українсього модерну (УАМ). Таке різноманіття відома дослідниця модерну Тетяна Скібіцька влучно назвала стильовою поліфонією.
Характерні риси раннього модерну — плавність, пластичність, декоративність. Його впізнаємо за звивистими, хвилястими лініями — мотивами, що запозичені у природи. Раціональному модерну, навпаки, властиві стримані форми та великі стінові площини з мінімумом декору.
Жорстка критика
Спочатку новий стиль сприймався суспільством негативно. Багато архітекторів презирливо називали нову течію декадентською. Приміром, гостро критикував модерн мистецтвознавець Георгій Лукомський. В одній зі статей він згадує будинок на Хрещатику як будівлю "суцільно жахливої, декадентської архітектури", змальовує "жахливі за формами будинки… бутафорської архітектури: страшні маскарони саженного розміру, незграбні гірлянди, скульптури". У нього ж читаємо про "потворність… саженного розміру голівок із волоссям, що розвивається…".
Нічого дивного у такому ставленні сучасників немає: велике ми бачимо лише з відстані, а час примножує його чарівність.
Проби пера
Можливо, першим експериментом став маєток Семена Могилевцева на вулиці Шовковичній, 17 ("Шоколадний будиночок"). Він зведений у формах неоренесансу у 1899-1900 роках, і зовні ніщо в архітектурні не свідчить про новий стиль. Утім, в оформленні інтер'єрів, де кожна кімната вирішена в певному стилі, знайшов своє місце і модерн. На другому поверсі вражає оформлення кімнати з рідкісними для Києва вітражами та розписами: тут і павич на стелі, і жіночі голівки, в яких впізнаємо афішу Альфонса Мухи для акторки Сари Бернар.
Найзнаменитіша будівля Києва — "Будинок з химерами" Владислава Городецького на вулиці Банковій, 10.
В одній з квартир архітектор-домовласник мешкав сам. За зовнішніми ознаками цей шедевр архітектури, побудований у 1901-1902 роках, важко віднести до стандартного модерну. Але за своїм духом він якнайкраще висловлює пошуки нового стилю. Будівля пишно прикрашена вигадливими скульптурами з цементу (скульптор Еліо Сала), тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, міфічні істоти.
Одним з перших зразків нового стилю був цирк Крутикова на вул. Архітектора Городецького, 7 (не зберігся). Проєкт будівлі розробив у 1903 році Едуард Брадтман, який, за характеристикою мистецтвознавця Дмитра Малакова, досяг "найвищої віртуозності володіння формами модерну". Архітектора Брадтмана деякі дослідники називають лідером київського модерну.
Офіційні установи не дуже визнавали новий стиль, тому його майже не було в культовій архітектурі. Винятком стала церква святого Іллі на розі вулиць Безаківської та Жилянської (проєкт 1908 року, завершення — 1914-го). Єпархіальний архітектор Євген Єрмаков — прихильник "нового стилю" — запропонував дивне поєднання стилю під назвою "рюс" та модерну.
Київські маєтки
Здається, в індивідуальному житлі модерн міг проявитися найяскравіше. Архітектори не були обмежені плануванням прибуткового будинку та його розташуванням в щільній забудові. А замовники, маючи чималі кошти, могли дати карт-бланш на створення архітектурного шедевра. На жаль, так траплялося нечасто. В цьому плані показові маєтки архітекторів.
Архітектор, громадський діяч Григорій Шлейфер побудував по вулиці Інститутській, 13/4 власний маєток з пишно оздобленим інтер'єрами. Скляна стеля у вітальні підкреслювала красу колекції мистецьких творів господаря. Поруч був зведений великий п'ятиповерховий будинок, що приносив значний прибуток. Дуже незвичне рішення — частину маєтку було з'єднано з другим поверхом прибуткового будинку, квартири в якому призначалися для членів родини Шлейферів.
Всі кияни знають чудовий маєток Аршавського (1907) на вулиці Лютеранській, 23 з романтичною назвою "Будинок плачущої удови" (інша назва — "Будинок невтішної вдови"). Тут привертає увагу великий маскарон у завершенні, який й породив легенду про вдову.
Маєток родини Грабар (вулиця Іллєнка, 8) у стилі флорального модерну є виразним прикладом стилю (1911). Ця будівля теж отримала у киян романтичну назву "Будинок з ірисами" завдяки орнаментальним панно з цими квітами.
Його автором був Володимир Безсмертний, таланту якого належить знаковий "Будинок з котами" на Гоголівській, 23 (1909). Цей прибутковий будинок генерал-майора Ягимовського є прикладом рідкісного неоготичного напряму стилізації у модерні. Важко відірватися від скульптурних деталей на фасаді: фантастичні істоти-химери, маскарони монахів з індивідуальними рисами облич, фігури сов, численні орнаменти...
Ще один приклад неоготичного напряму модерну — прибутковий будинок Роговської на В. Житомирській, 8-б (архітектор Михайло Бобрусов, 1915). Горгулія на його фасаді ніби стежить зверху за перехожими.
Романтизовані, неординарні образи деяких будинків породили різноманітні легенди. І навіть наштовхнули письменника Юрія Ільченка написати художню книгу про архітектуру з містичним присмаком — "Місто з химерами".
