Київська мала опера: портал у творчий вимір
Фото: Майя Двалішвілі
Київська мала опера, що розташована на Лук'янівці за адресою вул. Дегтярівська, 5, — популярний майданчик для концертів і тусовок представників шоубізнесу. Але не всі знають, що ця будівля — пам'ятник архітектури, якому вже понад 120 років, з великою історичною цінністю. Загляньмо всередину!
Попри цікаву архітектуру, рожевий зефірний будиночок навпроти ринку біля метро Лук'янівська майже непримітний. Бо будівля в занепаді. За кілька років до повномасштабного вторгнення з міського бюджету начебто виділяли кошти на її реконструкцію, та куди подівся 1 млн 300 тис. грн, невідомо. Рожева фарба фасаду потьмяніла (тепер вона сіро-рожева), а всередині панує еклектичне поєднання різних стилів декору та банальної розрухи.
15 березня 2022 року під час ворожої ракетної атаки вибуховою хвилею було пошкоджено будівлю Опери: вибито віконне скло, пошкоджено склопакети, вхідні та внутрішні двері й облицювальне тинькування на стелі холу. За стелю й донині ніхто не брався, інше полагодили завдяки косметичному ремонту.
Зараз будівля Київської малої опери — концертний майданчик. І так було від початку її існування. Але є нюанси.
Товариство тверезості
1897 року на цьому місці, над великим струмком під назвою Скоморох, відкрився Лук'янівський народний будинок піклування про народну тверезість (струмок сховали в труби). Щоправда, тоді ще його споруда була дерев'яною. Поки на початку минулого століття установа не оселилася в новій красивій цегляній будівлі — за тією ж самою адресою. Архітектор Михайло Артинов звів двоповерховий терем із великими підвальними приміщеннями на замовлення Товариства тверезості, головою якого був психіатр, батько всесвітньо відомого авіатора, Іван Олексійович Сікорський. Так, це був саме терем — на манір казок.
Михайло Артинов народився 1853 року в Санкт-Петербурзі та після тридцяти переїхав спочатку до Харкова, а потім до Києва, де став приватним архітектором. Життя Артинова в Києві припало на роки активного містобудівництва. За його проєктами в нашій столиці зведені: колишній прибутковий будинок на розі площі Українських героїв та вулиці Чикаленка (колишня Пушкінська), поліклініка для бідних дітей на Бульварно-Кудрявській, 20, одна з поліклінік Охматдиту тощо. Проєкти для бідних він робив безоплатно. Кілька років також безплатно був техніком при Київському благодійному товаристві.
Товариство тверезості опікувалося тим, щоби відвертати людей від пияцтва (про це нагадують плакати про "Правила прийому пляшок", які збереглися на одній зі стін). Тому в Лук'янівському народному будинку були створені всі умови для цікавого дозвілля: безплатна бібліотека, дешева їдальня, амбулаторія, можливість заночувати для приїжджих, театр, глядацька зала на 685 місць тощо.
Також тут було бюро з юридичної допомоги та проводили безоплатні курси для малограмотних людей і курси рукоділля для жінок. Демонстрували в будівлі й світлові картинки, а 1910 року тут з'явився перший кінозал Києва. У підвальних приміщеннях навіть виготовляли предмети для бджільництва.
Театральна історія
Після приходу радянської влади будинок передали Українському робітничому клубу. Тут проходили зібрання й мітинги робітників. Але приміщення не втратило і творчого спрямування, ставши театральним осередком молоді. Ці стіни бачили роботи таких корифеїв українського театру, як Панаса Саксаганського та Миколи Садовського.
Тут же ставив свої перші роботи "Молодий театр" Леся Курбаса і виступали учні музично-драматичної школи Миколи Лисенка. На локації починала свою діяльність народна артистка України Любов Михайлівна Гаккебуш. І тут же на початку своєї кар'єри співала майбутня оперна діва Євгенія Мірошниченко.
Євгенія Мірошниченко (1931-2009 рр.) — оперна діва, яку прозвали українським соловейком. Вже бувши солісткою Київського театру опери та балету, вона стажувалася в італійському театрі "Ла Скала". Гастролювала Радянським Союзом та за кордоном. Була педагогинею Консерваторії. Мала багато нагород, зокрема, "Герой України" та "Почесний громадянин Києва".
Клуб трамвайників
У 20-х роках минулого століття тут розмістили Клуб трамвайників, який проіснував доволі довго. Та з початком Другої світової війни будівлю переобладнали під військовий шпиталь, а у підвальних приміщеннях зробили укриття. Після перемоги над фашистами і до 2000-х тут працював Будинок культури київського трамвайно-тролейбусного управління. 1986 року будівля отримала статус пам'ятника архітектури місцевого значення, та чомусь саме з того часу на неї наче махнули рукою.
Творча містика
З початку 2000-х і до кінця свого життя оперна співачка Євгенія Мірошниченко робила все, щоб приміщення колишнього Лук'янівського будинку тверезості стало Київською малою оперою. Вона мріяла про те, щоб в цих стінах й надалі лунали молоді яскраві голоси, зустрічалися творчі люди, зароджувалися мистецтво й культурна історія. І 2005 року Київрада ухвалила рішення передати будівлю Київській малій опері, яка й досі перебуває в муніципальній власності, але наче позабута владою. Опера існує на ентузіазмі творчих людей, які проводять там виставки, спектаклі, танцкласи, концерти (до війни — навіть закордонних виконавців), на які вечорами вишукуються черги поціновувачів мистецтва.
На першому поверсі Малої опери є затишна кав'ярня, а на інших поверхах митці зайняті своїми справами. Тут можна гуляти, роздивляючись царську ліпнину на стелях, яку, щоправда, подекуди намагалися підрихтувати пластиковими молдингами.
Або милуватися барельєфами та мозаїкою радянських часів. Стіни Малої Опери наче просякнуті артистичним минулим.
Ти ніби потрапляєш до творчих гуртків за інтересами й чуєш голоси великих акторів минулого, які репетирували тут свої перші вистави, хвилюючись перед виходом на сцену...
За кожними закритими дверима або лунає сміх чи спів, або відбуваються театральні репетиції. Всі чимось зайняті. У будівлю постійно хтось заходить чи виходить. І ніхто нікого не чіпає й не запитує: "Навіщо ви тут?"
Здається, тут також живе котик, але ми бачили лише його миску для корму. І, можливо, тут навіть є привиди, як в англійських замках із такою ж старовинною атмосферою.
Та сподіваємось, що цей творчий портал у минуле сам не стане привидом, а оживе! І про нього нарешті згадає міська влада та зробить там такий необхідний капремонт.
Читай також: За два роки впаде? Для порятунку Гостинного двору потрібно два мільярди гривень та п'ять років
