"Місія Київ": як ветерани пробігли 2600 км від Гааги до Києва задля реабілітації військових
Фото: Єгор Кузьмін
1 червня четверо нідерландських військовослужбовців і четверо українських ветеранів вирушили з Гааги та розпочали 2000-кілометровий марш-кидок до українського кордону, долаючи по 120 км щодня. 14 червня на польсько-українському кордоні вони передали естафету трьом українським ветеранам, які продовжили рух та за 7 днів подолали 600 кілометрів до Києва.
Раніше "ТиКиїв" вже спілкувався з учасниками MISSION KYIV під час їхньої зупинки в Луцьку. А 21 червня наш редактор Єгор Кузьмін чекав на них у столиці, щоб зустріти теплими обіймами та дізнатися, яким був цей шлях.
Головний ініціатор і учасник ходи з нідерландського боку — морський піхотинець Робін Імторн. Під час реабілітації разом з українськими ветеранами в Нідерландах він надихнувся на створення масштабної акції на підтримку бійців ЗСУ. Марш організували Netherlands For Ukraine Foundation спільно з ГО "ДОЛАДУ" за підтримки Міністерства оборони Нідерландів та Міністерства у справах ветеранів України.
Мета маршу — акумулювати 130 000 євро. Учасники першої частини місії вже зібрали близько 100 000 євро на програми соціалізації та психологічної реабілітації українських захисників.
Учасники ходи територією України — українські ветерани:
- Юрій Цинтилевич — ветеран, служив з 2014 року, захищав Луганський аеропорт. Учасник міжнародних забігів у складі ветеранської збірної.
- Олександр Мірошниченко — ветеран, марафонець, тренер з бігу. Засновник бігового клубу в "Міцні 300".
- Ігор Романюк — ветеран, координатор ветеранських реабілітаційних кемпів ГО "ДОЛАДУ".
Очікування на фініші
Біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Києві зібралося кілька десятків людей. Усі з трепетом чекають на завершальні кроки ветеранів. Поруч майорять прапори з написами MISSION KYIV. Ми разом із Наталією Смаглюк, комунікаційницею ГО "ДОЛАДУ", та Татусею Бо, менеджеркою проєктів, очікували на трьох ветеранів, які взяли на себе виклик — пробігти марафон країною.
Зараз у всьому цивілізованому світі триває місяць інформування про ПТСР. Ми долучилися вже від українського кордону, з Ягодина. Наші ветерани досить швидко долали маршрут. На початку вони бігли жваво, а тепер кажуть: "просто важко", — розповідає Татуся Бо.
Вона додає: їм це вдається, бо кожен знає, заради чого біжить. Усі вони пройшли через війну. Ігор має діагностований ПТСР і знає, як із цим жити. Тому вся команда заряджена на те, щоб дійти до фінішу — і щоб про проблему ПТСР дізналося якомога більше людей.
"Ігор — єдиний у команді не спортсмен. Але саме завдяки бажанню розповісти світу свою історію він долає ці 600 кілометрів. Я не знаю, у якому стані ми побачимо хлопців на фініші. Але зробимо все можливе, щоб вони швидко відновилися.
Для мене вони — символи українських захисників, які не здаються. Ні перед пораненнями, ні перед хворобами, ні перед будь-яким викликом. У них просто немає поняття "я не можу", — ділиться Татуся Бо.
Як організовувався маршрут
Маршрут Україною пролягав через Ягодин — Ковель — Луцьк — Рівне — Звягель — Житомир — Макарів — і закінчується в Києві. Щодня — по 30-40 кілометрів, іноді й понад 50. Попри ідею пішого маршу, українські ветерани все ж вирішили бігти. Вони бігли естафетою, змінюючи одне одного. Проте деякі дистанції — разом.
"Вони бігли із сьомої ранку до п'ятої вечора. Вранці обов'язково снідали, на маршруті — спортивне харчування, ввечері — готель з вечерею, теплий прийом у громадах. Але й грішать! Не можуть пробігти повз заправку й не з'їсти хотдог. Це той бекграунд, який не стерти", — сміючись, розповідає Наталія.
Волинь, що не відпускала
До хлопців постійно приєднувалися різні люди, але не всі витримували їхній темп. Вони майже щодня випереджали графік на 2–3 години та прибігали раніше.
Єдина, хто пробіг із нами годину — собака, яка бігла поруч з Олександром від Луцька до Житомира, — згадує Наталія з усмішкою.
Волинь стала епіцентром підтримки. Люди стояли та зустрічали вздовж дороги у громадах, навіть працівники поліції Волині долучалися до бігу. Один ветеран, проїжджаючи машиною, зупинився і пробіг з командою понад кілометр. А в Ковельському районі учні з учителькою вийшли та бігли цілий кілометр разом.
"Це така неймовірна історія, коли люди майже в кожній громаді переказували кошти. Щодня команда надсилає фото й відео з їхніх забігів, і я плачу від того. Це дає розуміння, що ми все-таки живемо поряд із дуже чудовими людьми. І важливо про це пам'ятати. Ми в боргу перед ветеранами та ветеранками і маємо зробити все, аби їхнє повернення було максимально комфортним", — додає Татуся Бо.
Спорт — частина відновлення ветеранів
Говоримо з Талією Жаровою, начальницею відділу спорту ветеранів війни Міністерства у справах ветеранів України. Саме це міністерство допомагало організувати супровід у всіх регіонах, де проходив марш. Вона розповідає:
"Спорт — важлива частина фізичного й психічного відновлення, соціальної адаптації та інтеграції у спільноту. Ми регулярно проводимо Ігри ветеранів, і ця програма набирає обертів. Приємно бачити сьогодні знайомих учасників Ігор — це вже про справжню спільноту".
Найкраща погода для бігуна — це дощ
У Києві зранку дощить, але коли Юрій, Олександр та Ігор добігають до фінішу, з'являється сонце. Всі троє з болем у колінах і втомою, але з перемогою всередині та усмішками на обличчях.
"Місія Київ" офіційно досягнута: за весь марш вдалося зібрати 120 750 євро.
"Найкраща погода для бігуна — дощ. Нас надихала підтримка — від маленьких дітей до дорослих. Особливо діти: у Рівному нас зустрічала понад сотня дітей. Було важко емоційно. Ще раз нагадую: це не про біг, а про боротьбу із собою й агресором. Ми хотіли довести, що ветерани сильні й незламні. І ми це зробили. Ми собою задоволені. Дякуємо за підтримку донатами та словами, — озвучив свої перші враження Юрій Цинтилевич.
Олександр Мірошниченко згадує, що останнього дня вже кульгав, бо боліли коліна в усіх трьох. Але підтримка тримала:
"Надихала підтримка — вона була неймовірна по всій дистанції. Дитячі малюнки, які нам дарували. Я ще пам'ятаю, коли був на фронті, вони завжди доводили до сліз. І ти розумієш — заради чого ти це робиш. Ми самі також ніколи не думали, що на подібне здатні. Ці кошти, які зібрали, повернуть якомога більше ветеранів до цивільного життя та їхніх дітей".
"Емоції зашкалюють. Я буду зараз відновлюватись. Це було і дуже круто, і дуже важко — фізично й морально. До цього майже нереально підготуватись фізично. Лише внутрішньо. І ми долали цю дистанцію не силою, а розумом, підтримкою, єдністю", — розповідає Ігор Романюк.
Останній кілометр до Майдану
Після обіймів та спогадів про марш ми всі разом пішки вирушаємо до Майдану Незалежності, щоб покласти квіти біля Алеї загиблих захисників, зателефонувати Робіну в Нідерланди та сповістити його про завершення шляху.
На Майдані настає хвилина мовчання.
Олександр розповідає, що планує відновлюватися, адже в жовтні хоче пробігти новий марафон у Києві.
Далі будемо долати марафон Морської піхоти у Вашингтоні — 26 жовтня. Тому чекайте! — каже Юрій.
Ігор ділиться історією про те, чому вирішив теж долучитися до маршу:
"У мене діагностований ПТСР, і я зрозумів, що мені необхідна допомога. Торік я дізнався про організацію "ДОЛАДУ" і вирішив стати учасником їхніх програм. Команда дала мені дуже сильний поштовх уперед. Я не вилікувався повністю, але отримав набір інструментів і зрозумів, як ними користуватися. І я так захопився, що захотів доєднатися до команди, щоб також допомагати побратимам і посестрам відновлюватися та повертатися до цивільного життя. Тож вирішив пройти цей шлях разом з усіма".
Сайт проєкту MISSION KYIV, де можна зробити донат на реабілітацію ветеранів, ТУТ.
Читай також: Як правильно бігати у спеку
