Київ на зв'язку: від телефона — до смартфона

Київ на зв'язку: від телефона — до смартфона Один із перших публічних таксофонів був представлений на виставці "На зв'язку!" в Києві, фото: Романа Пєтушков/Getty Images

Перша телефонна станція на 60 апаратів відкрилася в Києві 1886 року. А нині персональний мобільний телефон є майже в кожного. Як відбувалася телефонізація столиці та в який спосіб від "говорильних" пунктів ми дійшли до смартфонів?

Фото: Moffett Studio, Wikipedia

Історія відкриття телефону неоднозначна. Винахід першого телефона приписують американському вченому шведського походження Олександру Грехему Белу. Під час дослідів у власній лабораторії він вперше почув голос свого помічника Томаса Ватсона через апарат. Проте його досягненням передували експерименти німецького фізика Філіпа Рейса й італійського вченого Антоніо Меуччі. Врешті-решт 1876 року саме Бел був визнаний першим винахідником телефона, і його патент став найдорожчим в історії. 

Особливий кастинг

Починаючи з 80-х років ХІХ ст., у Києві періодично відбувався особливий кастинг жінок. Не у школу моделей (тоді ще не було модельної індустрії в сучасному розумінні) і не для знімання в німому кіно, але вимоги до претенденток були, як до зірок сцени. І навіть суворіші: зріст — 170 см, вік — від 18 до 30 років, приваблива зовнішність, диплом гімназії, бездоганні культура мови й дикція, дисциплінованість, стресостійкість, максимальна ввічливість, сімейний стан — незаміжня. Також від претенденток вимагали підписання угоди про нерозголошення таємниць.

Фото: архів

Таким критеріям мали відповідати дівчата, які претендували на новомодну професію — телефоністка. Робітниці телефонних комутаторів повинні були з'єднувати абонентів між собою, слідкувати за хронометражем розмови та за якістю звуку і своєчасно вмикати й вимикати зв'язок. Співрозмовники обертали індуктори на своїх апаратах (тоді ще не було циферблату), потім отриманий сигнал передавався на комутатор, а далі вже телефоністка перемикала його на номер потрібного абонента. Важелі управління системою та бокові штекери пристроїв розташовувалися на фіксованій висоті й відстані, а щоб до них дотягнутися, потрібен був певний зріст та чималий розмах рук. Телефонна гарнітура, що кріпилася на голові та грудях дівчат, була важкою.

А ще необхідно було зберігати в секреті зміст розмов, які телефоністки мимоволі слухали, адже власники перших дуже коштовних телефонів були людьми вельми непересічними. Здебільшого дозволити собі телефонні розмови могли іноземні гості, дипломати, чиновники, юристи, правоохоронці, лікарі, керівники й мешканці готелів, купці та власники дорогих магазинів і ресторанів.

З причин конфіденційності телефоністки могли укладати шлюб тільки з працівниками компаній телефонного зв'язку. Жінки отримували престижний статус держслужбовців і непогані для того часу гроші, на свята мали преміальні, але робота була складною та без відпусток.

Стрімкий розвиток 

Фото: архів

Телефонний номер 1 у 1889 році отримала кондитерська "Семадені", вона ж кав'ярня і ресторан на Хрещатику, 15. Це було настільки широковідоме місце, що його називали "другою Думою". Розташовувався заклад напроти Міської Думи, а чиновники установи зазвичай проводили багато часу за столиками кондитерської, тому нерідко обговорювали там і робочі справи, і фінансові операції. Телефон став популярним приладом для замовлень, резервації місць та зв'язку з клієнтами.

Реклама в газеті кондитерської "Семадені" з телефонним номером 1

Перші телефони в Києві важили до 8 кг, а переговорний мікрофон розміщувався у нижній частині апарату, що ускладнювало процес користування. Проте пристрій швидко удосконалювався й поступово ставав бажаним у повсякденному житті.

Під час індустріальної епохи потреба в потужній інформаційній політиці та розширенні контактів зростала. Наша держава (тоді у складі Російської імперії) також була залучена в цей процес. У 1881 році імператор Олександр III видав указ про запровадження телефонізації в імперії та створення Телеграфного департаменту, передусім у Києві. Технічні роботи зі створення телефонних ліній тут розпочали шведська фірма "Еріксон" і німецько-американська компанія "Гейслер".

Попри масштабні соціальні катаклізми, телефонізація Києва йшла швидкими темпами. У квітні 1886 року відкрили першу телефонну станцію на Хрещатику, 24/26, запрацювало близько 70 домашніх і 30 корпоративних номерів. Власники телефонів платили щомісяця по 120 карбованців за користування апаратами. Першим щасливим володільцем персонального квартирного телефона в Києві, а заразом в Україні та всій Російській імперії, став столичний інженер Олександр Бородін, який жив на вулиці Терещенківській, 17.

З того часу днем народження київського телефона вважають 1 квітня 1886 року, коли урочисто відкрили першу телефонну станцію столиці.

Павутиння з проводів 

Трохи згодом у Києві відкрили 5 "говорильних" пунктів, де за 25 копійок можна було придбати трихвилинну розмову з будь-яким абонентом. З 1895 року тариф знизили до 15 копійок. У 1892-му в Києві нараховувалося вже 409 абонентів та 479 телефонних апаратів, а станція мала 9 комутаторів, які обслуговувало 37 працівників. На кожен комунікатор відводилося до 200 з'єднань за добу. В 1893 році спорудили ще одну станцію на Подолі, що мала 300 номерів.

Типовий вигляд європейського міста кінця ХІХ сторіччя

Зі зростанням кількості абонентів — збільшувалася протяжність телефонних кабелів. Перші проводи кінця ХІХ — початку ХХ ст. розміщували на стовпах висотою 10–15 м, вони тягнулись від дахів до квартир. Київ опинився в щільному павутинні. Часто телефонні дроти перетиналися з трамвайними, що провокувало аварії, замикання, зупинки транспорту й навіть пожежі. Тому на початку ХХ ст. в місті почали прокладати телефонні кабелі під землею.

Історичною для Києва стала весна 1901 року, коли вперше змонтували телефонну каналізацію. В траншеї уклали циліндричні бетонні труби на 12 та 24 канали, діаметр кожного становив 90 міліметрів.  

Згодом телефонні апарати з'явилися у фешенебельних готелях: "Гранд-Готель", "Готель де Франс", "Європейський", "Метрополь" та в окремих апартаментах житлових будинків.  

У 1914 році в Києві встановили перші вісім вуличних телефонних будок. Вони стали справжнім символом престижу та розкоші, адже їхні інтер'єри прикрашали люстри, а стіни були обклеєні повстяними шпалерами. Вартість телефонного дзвінка тоді становила 15 копійок за три хвилини.

З приходом радянської влади в Києві розпочалося, ініційоване більшовиками, ущільнення житла — в старі багатоквартирні будинки заселяли представників пролетаріату, селянства й чиновницької еліти. В кожній такій комуналці працював лише один телефонний апарат загального користування, який розташовувався в коридорі. В утворених кондомініумах із 6–12 кімнат проживало по 6–7 сімей. На одну особу в київській комуналці відводилося в середньому по 6 кв. м. Можна тільки уявити, які сварки розгорталися довкола єдиного на всіх телефона! 

Комунальна квартира, фото: архів

Київські комуналки з телефонним дефіцитом проіснували до 50-х рр. ХХ ст. — до епохи знаменитих "хрущовок" з окремими квартирами й телефонами. І хоча у 1993-му в Києві ще зберігалося 25% комунальних квартир, однак телефон вже ставав річчю сімейного, тобто автономного, користування. 

У 1934 році відкрили урядову установу КМТМ (Київська міська телефонна мережа), яка у середині 1930-х років обслуговувала вже 7981 абонента.

1935 рік став знаковим завдяки запуску другої черги АТС (Автоматичних телефонних станцій), що ознаменувало появу телефонів із циферблатом. У 1938-му на вулицях Києва встановили десятки нових таксофонів. Кількість телефонних номерів зросла до 22400 у 1939 році та до 24000 — у 1940-му. Тоді ж у місті було 5 АТС і 500 вуличних автоматів.

Після Другої світової війни телефонні лінії активно відновлювалися. До 1960 року у Києві діяло 17 АТС, а у 1963 році — вже 45, обслуговуючи 70 тисяч абонентів. З 1969-го на вулицях з'явилися інноваційні таксофони моделі АМТ-69, де місцеві розмови коштували по 2 копійки, а міжміські — по 15 копійок.

З появою цифрових автоматизованих телефонних станцій професія телефоністок поступово перетворилася на спогад.

Телефонний комутатор середини ХХ століття представлений на виставці "На зв'язку!", фото: Getty Images

У 1970 році в ужиток увійшли телефони з автоматичним визначенням номера (АВН). У 1980-х у світі з'явився мобільний зв'язок, а у 1985 році в Києві ввели 7-значну нумерацію телефонів. Наступного року відкрилися АТС із програмним забезпеченням та довідкова служба "09".

Починаючи з 80-х рр. ХХ ст., домашній телефонний зв'язок міцно увійшов у побут киян. До того ж на вулицях для загального доступу налічувалися вже сотні цілодобово доступних таксофонів. 

Фото: Андрій Горб  

Буремні дев'яності

У 1990-х роках в Україні була лише паперова валюта, водночас телефони залишилися з монетоприймачами. Національний оператор електрозв'язку мав замінити монетний блок, але коштів на це не було. 

Фото: Андрій Горб  

У 1995 році "Укртелеком" ухвалив рішення про введення таксофонної картки. На замовлення компанії у Мінську було спроєктовано блок, яким замінили жетоноприймачі. Тому вже у середині червня в Україні 20% із 57 000 телефонів, що працювали, приймали до оплати картки, 13% — монети, а 67% — жетони. До кінця 1998 року всі області перейшли на картки. Однак вони були регіональними, що досить незручно, оскільки, приїхавши до іншого міста, треба було купувати нову. Тому в березні 1999 року Кабмін підписав документ про заміну застарілих телефонів АМТ-69 та введення для оплати за послуги зв'язку єдиної телефонної картки. З того моменту нею можна було користуватися в будь-якому місті країни. З підвищенням рівня комфорту компанія модернізувала лінії зв'язку, після чого на них встановлювали нові карткові телефони "Телекарт-121".

У січні 1995 року Міжнародний союз електрозв'язку призначив Україні автономний телефонний код +380. Наступного року у Києві з'явилися перші карткові таксофони, а місто отримало телефонний код 044.

Нова ера

До 2000 року в Києві функціонувало 160 АТС, 4953 таксофони, а кількість телефонних номерів перевищила 1 мільйон. У 2001 році "Укртелеком" утворив Центр комерційної експлуатації мережі Інтернет.

Домашні телефонні апарати від найперших до кінця 1990-х представлені на виставці «На зв'язку!» у 2023 році в Києві, фото: Getty Images

У 2014 році компанія перестала тарифікувати дзвінки з вуличних автоматів на фіксовані номери не лише містом, а й усією країною. Мережа тоді налічувала майже 5000 таксофонів. У середньому щодня з одного таксофона говорили близько 2,5 хвилини. Оскільки мобільний зв'язок стрімко розвивався, то в лютому 2020 року автомати загального користування у публічних місцях демонтували.

Фото: архів

Кияни поступово відмовилися від стаціонарних домашніх телефонів, віддаючи перевагу мобільним. Прийшла ера смартфонів...

Державний політехнічний музей імені Бориса Патона (КПІ імені Ігоря Сікорського). Фото: travels.in.ua

До сьогодні ретро-експонати телефонних пристроїв зберігаються в музеях. Зокрема, їх можна побачити у Державному політехнічному музеї імені Бориса Патона (КПІ імені Ігоря Сікорського) в Києві.

 Текст: Марина Препотенська

Читай також: Будинок із зіркою, в якому живе Андрій Данилко, святкує 70-річчя   

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Може бути цікаво

Експертиза остаточно встановила, що призвело до аварії у метро між "Деміївською" та "Либідською" - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

Експертиза остаточно встановила, що призвело до аварії у метро між "Деміївською" та "Либідською"

Як поводитися з людиною, яка перенесла інсульт: пояснює неврологиня - 412x412
Здоров'я

Артем Прокопенко

Як поводитися з людиною, яка перенесла інсульт: пояснює неврологиня

Аварія між "Деміївською" та "Либідською": поліція вручила підозри — в метрополітені відреагували - 412x412
Новини

Тетяна Трифонова

Аварія між "Деміївською" та "Либідською": поліція вручила підозри — в метрополітені відреагували

У КМДА заявили, що змусили забудовника погодитись відновити садибу Зеленських - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

У КМДА заявили, що змусили забудовника погодитись відновити садибу Зеленських

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації